В Україні маса визначних пам’яток, серед яких чимало замків і палаців. Але багато з них — у занедбаному стані. Від деяких і зовсім залишилися лише руїни. На жаль, в нашій країні нічого не робиться для того, щоб зберегти ці пам’ятки архітектури. Зате у наших сусідів-поляків замки і палаци відроджуються і стають місцем паломництва туристів. Кореспондент «УК» побував у Польщі і побачив, яким чином вдалося цього досягти.

Хто з дівчаток у дитинстві не мріяв стати принцесою, пожити в справжньому палаці, прокинутися в старовинному ліжку з балдахіном, танцювати в бальній сукні в парадній залі... Тим часом до мрії — всього півтори години льоту і ще трохи автівкою мальовничою лісовою дорогою.

Як стати принцесою

І ось я в казці, яка починається в палаці «Чорний ліс». Піднімаюся по гвинтових сходах у свою кімнату і …потрапляю в минуле: ліжко з балдахіном, чудернацькі крісла, комод і шафа з ліпниною в стилі ампір. Відчуваю себе не те що принцесою — практично королевою. Тим більше, що попереду й інші палаци та замки Шльонського і Опольського воєводства, відвідати які мене запросила Польська туристична організація.

Увечері, як і годиться, йдемо на звану вечерю до гостинного господаря Кшиштофа Канівського. Він журналіст та автор книг про історичні пам’ятки, координатор групи «Історичні готелі», які працюють під гаслом «гостинні пам’ятки». До цього об’?єднання належать польські готелі, рівень сервісу в яких не нижче чотирьох зірок. Власне, від історичних будівель не вимагається обов’язкової класифікації, але ресторан і рецепція мають бути.

Складний бізнес

— Готелі, розташовані в історичних палацах, замках, маєтках і млинах, видаються красивими, але це складний бізнес, за який власникові ще потрібно доплачувати, — каже пан Кшиштоф. — Зрозуміло, справи йдуть краще, коли вони розташовані в містах. Скажімо, таких як Краків, що сам по собі є туристичною Меккою. Адже більшість клієнтів, які зупиняються в них, — ділові люди, здатні оцінити їх унікальні принади порівняно зі звичайними мережевими. У провінції ситуація інша — тут попит на такий сервіс незначний, тому історичним готелям виживати складно.

Винятки, звичайно, є. Розташований за 200 км від Варшави замок Рин завдяки спеціально розробленим пакетам пропозицій приваблює клієнтів з різним статусом і гаманцем. Це результат плідної маркетингової роботи, яка, можливо, й не приносить надприбутків, але дає змогу готелю добре триматися на плаву. Тут розуміють, лише відремонтувати навіть найкрасивіший замок і чекати, що клієнт прийде сам, — помилкова ідея. До речі, правильні підказки щодо урізноманітнення сервісу власники часто привозять з-за кордону.

Хто ж ці власники-інвестори? Якщо йдеться про великі об'єкти, скажімо, замки чи палаци, то зазвичай це підприємці, які заробляють на інших видах діяльності, а потім частково фінансують і готельний бізнес. З одного боку, це патріотично, бо рятуються цінні пам’ятки, з другого — вигідно, бо така інвестиція поціновується державою — підприємці сплачують менше податку з основного виду бізнесу.

Продається палац. Недорого

У Польщі інтерес до історичної нерухомості зростає. Інвестори вважають таке вкладення капіталу перспективним. Тож уже багато старих замків і палаців перетворилися на комфортабельні готелі або затишні ресторани. Віднині їхні власники на власному бізнесі відчули значне пожвавлення туристичної галузі після кількох років затишшя.

До речі, останнім часом акцент покупців змістився на об'єкти, розташовані на берегах озер, у лісовій зоні. Екологічний туризм, коли люди хочуть провести відпустку на природі, а не в мегаполісі, має значні перспективи для розвитку, тому найвигіднішими для інвестицій нині є замки, садиби та особняки, розташовані в сільській місцевості.

Нерухомість у цих районах продається за вигідною ціною. Причина в тому, що власниками історичних будівель найчастіше виступають місцеві органи влади, які не мають грошей на ремонт.

До плюсів сучасних інвестицій можна віднести й те, що на ремонт архітектурних перлин можна отримати субсидії від ЄС, Міністерства культури і громадських організацій, зацікавлених у розвитку туристичної інфраструктури.

Замок у законі

Ще на зламі 70—80-х років минулого століття Рада міністрів Польщі своїм рішенням дала право приватним особам купувати і використовувати історичні будівлі. На жаль, на той час більшість з них уже були руїнами, знищеними війною і господарюванням народної республіки (належали найчастіше до фонду держмайна). У багатьох розміщувалися державні дитячі будинки, лікарні закритого типу, архівні установи, колгоспи і дешеві оздоровчі установи, які вносили свою дещицю у руйнацію давніх пам’яток. Згодом інвестори почали купувати у держави садиби, палаци, замки і адаптувати їх до відповіднішого застосування. Останнім часом, з розвитком економіки, історичні об’єкти отримали друге дихання, бо виявилося, що найефективніший власник — приватний. І вони знайшли себе як дорогі об’єкти для розкішного відпочинку і бізнес-потреб.

У різних регіонах — різні ціни на історичні руїни. Іноді можна купити за символічну ціну, іноді — за мільйони. Та набагато більше треба вкласти у відновлення. Тому що ревіталізація (повернення історичного об’єкта до нового життя) проводиться під пильним наглядом спочатку археологів, далі інших фахівців, зокрема реставраторів, на кожному етапі відновлення — проекту, ремонту, утримання. Найчастіше розмір об’єкта визначає його подальшу долю. Величезні руїни (замки, палаци), швидше за все, стають готелями, менші (двори, садиби, млини, стайні) — ресторанами, конференц-залами.

Діяльність регулює закон про охорону пам’яток і опіку над пам’ятками (Ustawа o ochronie zabytkw i opiece nad zabytkami). Він викладений в Інтернеті у відкритому доступі. Охочі можуть вивчити його докладніше: http://isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU20031621568

Цікаво, що закон розрізняє охорону пам'яток, яку мають здійснювати органи державної влади, та догляду за пам'ятками, що лежить на їх власниках.

У кожному разі власники історичних об’єктів повинні їм забезпечити:

♦ тривалість Dum Mundus Durata (доти, доки існуватиме світ);
♦ участь у формуванні індивідуальної і суспільної свідомості;
♦ підтримувати їх роль як компонента, що спільно формує людське середовище.

Пафосно, але працює.

Хто гроші дає

У Польщі є фонди, що спеціально підтримують підприємців, які вкладають гроші в щось нове (можуть дати до 50% від вартості об'єкта). Є ще два вагомих фінансових інструменти — кошти, виділені різними європейськими структурами на заощадження і відновлення культурної спадщини, і розвиток туризму в об’єктах старовини. Виділяються також спеціальні дотації Міністерства культури і мистецтв на консервацію пам’яток культури. Такі дотації дістаються, насамперед, тим, хто зберігає об’єкт відкритим для публічного доступу. Польський інвестор може звернутися за фінансовою підтримкою в урядові фонди інших країн (наприклад, Польсько-німецький фонд) та неурядові організації. Такі організації, як правило, виділяють гранти не надто великі, але цілком пристойні.

Таким чином, завдяки державній підтримці та допомозі фондів цілком реально зібрати суму, достатню для придбання замку з островом або цілого палацового ансамблю.

Але якщо новоспечений власник замку не виконує умови договору і не займається реставрацією, його серйозно карають. Пам’ятку, за якою не доглядають належним чином, можуть відібрати назад у державну власність без жодного відшкодування. І такі випадки в Польщі непоодинокі.

Історія вигідно продається

Європейці давно зрозуміли, що підхід до історичної нерухомості потрібно змінити. Бюджетне фінансування не витримувало навантаження, і на всю культурну спадщину розподілити виділені кошти неможливо.

Тож польська громада дійшла висновку, що старовинні палаци і замки — це не лише музейна цінність, а й актив, який може і повинен приносити прибуток. Так старовинна архітектура була залучена в ринкові умови.

Все це сприяло тому, що історичні об’єкти почали купувати і продавати. У цей період вони і отримали друге життя як готелі, бари, паби, ресторани, офіси та житлові будинки. Тим, хто в середньовічних будівлях розвивав бізнес, в багатьох країнах були надані податкові пільги.

Ще однією особливістю європейського підходу до старовинних об’єктів стало збільшення охоронних зон навколо них. Тобто приймають програми збереження не тільки окремого палацу чи замку, а цілих районів, міст і кварталів у них. Відмінною рисою є і той факт, що охороні підлягає і звичний спосіб життя місцевого населення, і довкілля. Створюються цілі реєстри, в які включають великі території як національні цінності.

Один зі способів використання старовинних будівель — розробка бізнес-проектів, які увійшли в інфраструктуру туризму. Нині вже йдеться про те, щоб не тільки розважати приїжджих, а й залучати до процесу місцеве населення, щоб міста все-таки зберігали свою автентичність, а не ставали парком сучасних атракціонів виключно для розважальних цілей.

Барон секонд-хенд

В Європі можна купити не тільки старовинний замок, а й на додачу до нього дворянський титул. Іноді навіть за символічні гроші, якщо пообіцяти реставрацію.

Загалом за гучними іменами полюють російські бізнесмени. Це стало модно в середині 1990-х. У Великій Британії навіть організували особливі аукціони. З молотка йдуть незатребувані титули вимерлих династій або тих їхніх нинішніх власників, які в сьогоденні не надто переймаються марнославством. Зазвичай їх продають збіднілі сім’ї, і, одержавши винагороду, залишаються «просто дворянами». Інший варіант — герцоги і графи, в активі яких за багато поколінь накопичилися і баронські, і віконтські звання. Такі родини залишають собі найпочесніше прізвище, а простіше збувають з рук.

На аукціонах реалізується до ста титулів на рік — переважно баронів і лордів. Їх вартість варіюється від 5 до 10 тисяч фунтів стерлінгів.

У більшості випадків титули продаються з ділянкою землі або із замком.

Часто місцева влада готова віддати середньовічну споруду мало не безкоштовно — в обмін на реставрацію і підтримку його в хорошому стані. Популярна політика стимулювання покупців наданням податкових пільг, особливих умов кредитування. Якщо «нові феодали» виконують зобов’язання, тоді отримують додатковий бонус — громадянство країни.

Цікаво, що придбати можна не тільки землю, титул, а й привида. Наприклад, примару дружини одного з колишніх власників англійського замку, Білої леді, яка охороняє скрині зі скарбами, оцінили в ¤ 2,150 мільйона. Втім, швидше за все, на ціну вплинула не примара, а село, що додається до замку (70 будинків, загальна площа ділянки — 22 акри, що становить майже дев’ять гектарів).

Нині в Європі налічується майже 3 тисячі об’єктів історичної нерухомості, виставлених на продаж. Це багатовікові фортеці, величні замки, старовинні маєтки, колись успішні мануфактури, середньовічні пивоварні.

ДОВІДКА «УК»

Палац «Чорний ліс». Фото автора

Палац «Чорний ліс»

Побудований на початку XX ст. в околицях Краківсько-Ченстоховської Юри в місцевості Вознікі (біля Ченстохови). Нині тут — ексклюзивний готель, ресторан, винарня і бізнес-центр.

Палац «Люція». Фото автора

Палац «Люція»

Нове життя для зруйнованої будівлі в Закшево почалося завдяки німецькому громадянину Зигмунду Дрансфельду. На право викупу землі він чекав сім років. Зигмунд приїхав сюди із сім’єю 18 років тому і викупив руїни за три мільйони злотих. Він не вдає із себе начальника, а працює в полі разом із селянами — вирощує пшеницю на 500 га, лягає спати о третій ночі, а в шість — уже на ногах. Дружина не витримала такого ритму життя і кілька років тому повернулася до Німеччини. Зигмунд залишився із синами в Польщі. Один з них працює шеф-кухарем в ресторані «Люція», інший нещодавно все-таки повернувся на батьківщину. Місцеве населення допомагає Зигмундові, адже той дає їм роботу. А сім років тому його обрали головою сільської громади.

Палац «Суліслав». Фото автора

Палац «Суліслав»

Ще однією перлиною можна назвати палац «Суліслав», що в Опольському воєводстві. Тут не просто чотиризірковий готель, а лікувальний заклад, в якому зцілюють аюрведою і йогою. У цій архітектурній перлині дух старовини опанував усе. Майже чотириметрові стелі, антикварне скрипуче ліжко і величезна шафа з не менш скрипучими дверима. Пахне скрізь сандаловим деревом.

Палац Котулінських. Фото автора

Палац Котулінських

Палац і парк з XVIII століття в районі Бажанец у Чеховіце-Дедіцах. Інтер’єри палацу ретельно відреставровано, вони мають дуже вишуканий і затишний вигляд. Світлі тони створюють відчуття легкої витонченості. Нині унікальна пам’ятка архітектури стала ще й сучасним готелем. Але так було не завжди. Довгий час там був сільськогосподарський технікум, який «допомагав» руйнації. Так тривало доти, доки його не купила фірма, яку очолював один з місцевих жителів. Знову важливою мотивацією став патріотизм!

КОМПЕТЕНТНО

Кращий господар — приватний власник

Влодзімєж ЩУРЕК,
директор Польського осередку
туристичної інформації в Києві:

— Головна різниця між Польщею і Україною в тому, що Польща не боїться віддати вартісну старовинну нерухомість у приватні руки. А саме приватний власник є справжнім господарем. Передача в приватні руки жодним чином не означає занепад об’єкта чи його знищення. Чимало старовинних об’єктів перетворено на готелі, ресторани, конференц-зали, — як наслідок, збільшується туристичний рух, відроджуються міста.

Якщо хтось є любителем старовини і хоче мати замок, то чому б ні?! — вважають у Польщі. Для цього треба підписати з державою угоду і взяти на себе зобов’язання за стан об’єкта. Отримати сам об’єкт часто можна за досить символічні кошти. Натомість вкласти у відновлення, як люблять казати у Польщі, — у ревіталізацію пам’ятки, доведеться чимало. По-перше, новий власник мусить дослухатися висновків консерваторів і архітекторів у процесі відновлення (а фахівці можуть вимагати використання у відбудові ексклюзивних, наближених до оригінальних, матеріалів). По-друге, вигадати таке призначення пам’ятки, щоб вона знову була об’єктом публічним (а це мусить збігатися з реальними можливостями об’єкта). І, звісно, купуючи старовинний об’єкт, треба усвідомлювати, що ви платите не разову ціну. Пам’ятку доведеться постійно підтримувати у належному стані, під пильним наглядом відповідних служб. Як відзначають у агентстві КАZA, що спеціалізується на продажу старовинної нерухомості, подібний об’єкт щомісяця вимагає вкладення щонайменше кількох тисяч злотих.

А ЯК У НАС?

Сам не гам і другому не дам

На території нашої країни замків і палаців теж чимало, але на відміну від Польщі більшість їх у буквальному сенсі розвалюється на очах. Доля багатьох нині висить на волосині, ще трохи — і ці будівлі стануть історією, побачити яку можна буде лише на гравюрах і фотографіях. Одним з можливих варіантів порятунку пам’яток є залучення приватних інвестицій. Але Україна наполегливо тримає пам’ятки культурної спадщини в державних рамках, через що вони втрачають свій потенціал.

Позиція влади «і сам не гам і другому не дам» може обійтися надто дорого. Якщо постійно прикриватися фразою «належить державі», то скоро настане момент, коли їй належатимуть лише руїни.

Львівщина — єдиний регіон в Україні, в якого є досвід передачі пам’яток інвесторам. Щоправда, сумний. Ще в 2010 році було передано в концесію два палаци — у Старому Селі і в Тартакові. Відповідно до підписаного договору, орендар зобов’язувався передовсім реконструювати замок згідно з правилами і нормами. А за це підприємець міг у замках приймати туристів і влаштовувати розваги. Однак орендарі не зробили нічого. Обидва замки в аварійному стані. Тому угоди з ними були нещодавно розірвані.

Хоч є і виняток: Чинадіївський замок орендує художник Йосип Бартош. У кількох відреставрованих кімнатах відбуваються художні виставки. Живописці періодично збираються на пленери, проводяться концерти живої музики. Хотілося б, щоб і у нього були послідовники. Але поки що в Україні охочих взяти замок в оренду одиниці: інвесторів відлякує ступінь їх руйнування і недосконалість законів.

Світлана БОРИСОВА
для «Урядового кур’єра» (фото автора)

За допомогу в підготовці матеріалу автор висловлює подяку Польському осередку туристичної інформації в Києві.