Політика  тиску та шантажу Росії на нашу країну в газових питаннях примушує всерйоз замислитися, з яких країн Україна могла б постачати  блакитне паливо. Особливо вирішення цієї проблеми актуальне після недавньої відмови Угорщини зупинити реверс газу в нашу країну. Перш ніж розглянути цей аспект, треба подивитися на сусідів з Європи, адже і вони мають схожі з нами проблеми.

Такий вигляд має проект LNG-термінала, який заплановано збудувати під Одесою.

Норвегія й Іран зацікавлені у європейських споживачах

РФ стосовно європейських споживачів цього вуглеводню також поводиться некоректно, що спонукає держави ЄС шукати альтернативні Росії поставки газу з інших країн та регіонів.

Приміром на сьогодні відомо, що країни європейської спільноти сподіваються на норвезький газ. До речі, нещодавно міністр енергетики цієї країни Торд Ліен заявив, що Норвегія може збільшити обсяги видобутку та постачання блакитного палива в країни ЄС. За його словами, в цьому разі ціна на газ трохи зросте, але «оператори на континентальному шельфі робитимуть усе, щоб допомогти друзям у Європі».

Також Євросоюз веде перемовини з Іраном. Саме в цій країні другі після Росії запаси газу в світі. Так, європейський газовий фахівець Френ Умбах вважає, що ця азійська держава також зацікавлена у постачанні палива до Європи.

Він заявив, що частина економічної та політичної еліти Ірану та західні компанії ведуть перемовини щодо скасування санкцій ЄС проти цієї країни.

Ось так Росія змушує не лише Україну, а й Європу шукати нові країни та регіони, з яких можна було б постачати блакитне паливо.

Прямих договорів підписувати не можна

Чи може наша держава підписувати прямі договори з вищевказаними країнами на транспортування газу в Україну? Які ще країни можуть стати нашими союзниками у постачанні палива?

З цими питаннями кореспондент «УК» звернувся до незалежного економічного експерта Володимира Саприкіна.

«На жаль, такі прямі договори з Норвегією та Іраном можна підписати лише теоретично. Практично це зробити буде дуже важко. Цей газ ми можемо закуповувати лише в європейських країнах і постачати його в Україну за реверсом. Адже блакитне паливо змішується в Європі з вуглеводнями з різних країн. Тому ЄС на цьому етапі (коли з Росії газ у нашу країну зовсім не надходить) слід розглядати як основне джерело постачання цього виду палива», — зазначає аналітик.

Такі великі постачальники газу, як Туркменістан та Казахстан, також не можуть напряму експортувати паливо, бо воно йде територією Росії, яка має на нього «особливі» права і фактично розпоряджається середньоазійським газом, як хоче. Тобто закриває Україні шлях до блакитного палива цих країн.

Дуже болісно споглядати, як Росія, шантажуючи європейські держави, змушує їх відмовлятися від реверсу газу в Україну. ЄС може і повинен виявляти дуже жорстку позицію стосовно РФ і не лякатися цього великого постачальника блакитного палива.

Проте Володимир Саприкін упевнений, що Європа таки витримає удар РФ і постачання за реверсом поновляться. За його словами, в 2015 році Україна саме шляхом реверсу з європейських країн може імпортувати до 10 мільярдів кубометрів газу. Звичайно, це дуже велика цифра, проте такого виду палива нашій країні все одно не вистачатиме.

Тут виходом з цієї ситуації аналітики вбачають одне потужне джерело, можливо, воно стане  головним для України. Це зведення LNG-термінала скрапленого газу під Одесою, про будівництво якого у нас дуже багато говорили, проте мало робили.

Свого часу дружня нам Литва звела такий об’єкт у себе, що дало їй змогу заставити російський «Газпром» знизити ціни на блакитне паливо на 20%.

Експерти впевнені, що в майбутній  український LNG-термінал можна постачати газ, приміром, з Катару чи Лівії.

Тож вимальовується картина можливостей постачання газу з різних країн, їхні ризики та можливості. Напевно, налагодити імпорт палива з альтернативних країн у близькій перспективі буде важко. Але без торування цього шляху нам просто не обійтись. Як не обійтись поки що без російського газу.