АНАЛІТИКА

Які проблеми маємо  у сфері зайнятості

Престижна та добре оплачувана робота — те, до чого прагне будь-яка людина працездатного віку. Але знайти її стає дедалі складніше. І проблеми тут мають як розвинені держави, так  і ті, що розвиваються, зокрема Україна.

З цього приводу фахівці Світового банку провели дослідження, яке виявило, що нині у світі налічується близько 200 мільйонів безробітних. Левову частку серед них становить молодь. 1,6 млрд людей є найманими працівниками, а 1,5 млрд — працюють у сільському господарстві або є самозайнятими. І все ж таки 10 млн людей щороку мігрують до країн Африки у пошуках роботи. Фахівці наголосили: у найближчі 15 років слід створити понад 600 млн робочих місць, щоб зберегти зайнятість населення хоча б на нинішньому рівні.

А як у нас

— До 2035 року частка економічно активних та працездатних людей в Україні зменшиться на 15%, — зазначила кандидат економічних наук, доцент факультету економіки Національного університету «Києво-Могилянська академія» Ольга Купець. — До того ж нині відбувається активний віковий перерозподіл робочої сили. Так, кількість людей у віці від 25 до 49 років до 2020 року трохи зросте, та далі — до 2035 року — скоротиться до 59%. Отже, щоб уникнути різкого та болісного падіння рівня життя,  потрібно збільшувати продуктивність праці на 0,36% кожного наступного року, або в цілому до 2035 року — на 10% як мінімум.

В Україні спостерігається недовикористання трудових ресурсів як кількісно, так і якісно. Люди втрачають кваліфікацію, багато фахівців працюють не за спеціальністю, а ще маємо низьку внутрішню мобільність кадрів, і географічну, і професійну. Поширена нестандартна зайнятість — неформальна, тимчасова, сезонна, на неповний робочий день або тиждень. І після кризи 2008—2009 років вона зростає в основному серед чоловіків.

Крім того, немає очікуваної віддачі від освіти — багато молодих фахівців без практичного досвіду не можуть знайти роботу, зневірюючись у собі та втрачаючи кваліфікацію. Адже, як доводять аналітичні дослідження, в нашій державі дуже обмежений доступ до хороших робочих місць, особливо для молоді, людей після 40 років (і чим старша людина, тим гостріша проблема) та сільських жителів. Не рідкість, коли щоб влаштуватися на престижну посаду, треба спочатку дати чималого хабара. І що менший населений пункт, то частіше таке трапляється. А ще часто працівника оцінюють не за його освітою, кваліфікацією та працездатністю, а за зв’язками із «потрібними» людьми.

Є великі відмінності між регіонами України щодо середньої зарплати (за даними на кінець 2011 року)  — від 4 тис. гривень на місяць у столиці до 1900 гривень — у Тернопільській області.

Найбільше довіряють рідним людям

А від того, що люди не знаходять, куди докласти працю рук і голів своїх, не дивно, що в них різко знижується рівень довіри до різних соціальних інституцій.

Звісно, така недовіра негативно впливає на згуртованість суспільства. Люди ж, які мають роботу, згаданим інституціям довіряють більше, а також вони більш соціально активні. Але й тут не без проблем: вони бояться інфляції та звільнень.

Дослідження також довели, що більшість українців ставиться до роботи як до засобу виживання. Головне для них — отримання заробітної плати вчасно та в повному обсязі, гарантія зайнятості, соціальний пакет, здорове робоче середовище. І мало хто акцентує тут на розвитку себе як особистості, а тим паче, держави. Практично не замислюються працюючі українці над тим, чи є їхня робота соціально корисною, як вона впливає на довкілля.

Що слід зробити

Вихід із становища, що склалося, деякі вітчизняні фахівці вбачають у простому внесенні змін до Кодексу про працю. Та представники Світового банку зауважують, що цього замало. На їхню думку, слід внести значні корективи у наші нормативну та законодавчу бази. Реформуванню підлягає також  процес підготовки та навчання фахівців у різних галузях, робота служби зайнятості та  соціальне страхування. Обов’язково слід подолати корупцію при працевлаштуванні. Активніше залучати до різних громадських робіт працездатних людей літнього віку, жінок із дітьми, молодь, мігрантів, які повернулися на батьківщину, жителів сільської місцевості та економічно відсталих регіонів.