ГОСПОДАРЮЄМО!

Жителі невеликого села  Лосятин на Тернопіллі завдяки об’єднанню у кооператив беруть участь у різних проектах
 

Село Лосятин розкинулося за кілька кілометрів від славнозвісної Почаївської лаври, що на Тернопіллі. Духовності тут надають великого значення, але останніми роками цей населений пункт відомий в області радше завдяки дієвій господарській діяльності. Ключем для пожвавлення економічного життя  у селі вибрали сільськогосподарський кооператив. Ця структура зараз перейнялася і тваринництвом, і картоплярством, і ягідництвом.

Коли забило «Молочне джерело»…

Місцевій сільській раді підпорядковані два населені пункти — Лосятин і Борщівка, де загалом мешкає майже півтори тисячі осіб. Після аграрних «реформ» у 90-х роках минулого століття всі колишні колгоспні будівлі розвалили, розібрали, розволокли. Тепер шкодують. Але добре, що не залишилися у стані «оплакування руїн», а взялися шукати форми, способи, напрямки сучасного господарювання. Надія Залевська вже другу каденцію головує у селі. Каже, що її односельці — люди працьовиті, тож дуже хотілося зорганізувати їх у виробниче русло, знайти спільну справу. За допомогою звернулася до директора Кременецького молокозаводу Марії Задворної. І у вересні 2009 року зареєстрували кооператив «Лосятинське молочне джерело». Відтак стали цікавитися розмаїтими проектами міжнародних благодійних організацій. І з минулого року допомогу селянським родинам з Лосятина у покращенні тваринництва та картоплярства надає саме одна з таких доброчинних структур. Цей проект втілюватимуть упродовж шести років. За кошти фундації для охочих займатися свинарством подбали про поросята породи «українська біла». Завезли й певну кількість худоби. «Чорно-рябі навіть первістки можуть принести сім’ї добрі доходи»,  — наголошує сільський голова.

Оновлення громадського стада високопродуктивним поголів’ям — факт надто позитивний. Спочатку селяни не вірили, що такий проект можуть насправді впроваджувати. Але, коли привезли 10 голів племінних нетелей, одразу ж сорок осіб записалися у чергу на їх отримання.

У Лосятині назвуть тих, хто у своєму селянському господарстві доглядає три, а хто і п’ять, і навіть 17 голів худоби. Майже 110 осіб здає молоко в молочарню. Здається, радіти треба. Але з уст голови кооперативу «Лосятинське молочне джерело» Миколи Новосада бадьорих ноток звучить мало. Адже кількість поголів’я, попри все, на сільському дворі зменшується. Причина цього, на думку пана Миколи, криється в низькій закупівельній ціні на молоко. В міських супермаркетах літровий пакет молока, з якого вже забрали всі вершки і переробили, коштує ледь не 10 грн. А сільський житель змушений продавати цей свіжий і цінний продукт, по суті, за мізерну ціну. До того ж, саме утримання худоби вимагає великих і матеріальних, і фізичних затрат. Тож багато хто воліє позбутися корівки. Євгенія Климчук, жителька Лосятина, теж вважає, що краще годувати свиню, аніж худобу. Наразі жінка здає молоко від своїх двох корів. Узимку за 1 л молока їй платили 2 гривні, а з березня вже на 20 копійок менше. «Як так можна?!» — дивується-журиться Євгенія Василівна.

«Лосятинське молочне джерело» забило. І це украй важливо. Але ж знаємо: аби природна криниця тішила гожою водою, її треба час від часу чистити. Якщо мовити образно, молочні витоки теж вимагають такої дії, щоправда, тут на перший план виступають, крім зваженого та заохочувального ціноутворення, розвиток племінної справи і виробництва кормів, а також придбання доїльних апаратів, які поки що для Лосятина є мрією.

Полуниця дає гарні врожаї і прибутки селянам. Фото з сайту discussiya.com

Кисло-солодка, інвестиційно приваблива

 Прикметно, що «Лосятинське молочне джерело» не зосередилося лише на тваринництві, а й пробилося також іншими потоками-напрямками. Зрештою, його багатофункціональність — господарська необхідність. Адже Лосятин з кількома навколишніми населеними пунктами вже понад півстоліття вирощує полуницю. Добрі врожаї дає ця червоно-рожева кисло-солодка ягода, а ще годує, приносить прибуток у кожну сільську родину. Менше 10 соток землі для неї мало хто відводить, переважно — 30—70. У колгоспні часи здебільшого збували її у місцевому соковому цеху. Останні два десятиріччя, хто мав можливість, продавав вирощену ягоду самотужки на ринках Тернополя, Львова, Києва чи інших міст, хтось виходив із нею на автошляхи або реалізовував перекупникам.

Саме тривалі традиції вирощування полуниці у Лосятині захопили одну з відомих в Україні й у світі французьку компанію — виробника здорових продуктів харчування. Реклама її йогуртів не сходить із наших телеекранів. У січні ця фірма разом із міжнародною благодійною організацією представила в селі проект розвитку ягідництва у рамках кооперації дрібних виробників «Екофрукт». Регіональний менеджер цієї компанії із закупівлі фруктів у країнах СНД Ірина Кухтіна зазначає, що репрезентований проект  — соціальний та спрямований допомогти сільським жителям у вирощуванні полуниці за новітніми технологіями й у збуті ягід через сільськогосподарський обслуговуючий кооператив. Перші три роки всі витрати на вирощування полуниці візьме на себе фірма. Вона безоплатно надасть високоякісну розсаду, систему крапельного зрошення, плівки для мульчування та інше відповідне обладнання й техніку, проведе семінари щодо застосування новітніх методів вирощування і поливу полуниці. Словом, забезпечить посадковим матеріалом, збут і виробництво. Більше того, селянин матиме змогу певний відсоток з ягідного врожаю реалізувати за власним бажанням. 

До втілення цього проекту йшли два роки. Планують, що на його завершення  членами кооперативу стануть 150 осіб, а на полуничних плантаціях трудитимуться 500 сезонних працівників. Але нова справа на початках ніколи не викликає великого зацікавлення, тим більше, коли йдеться про те, аби для потреб кооперативу виділити власні земельні паї. Тож багато хто із селян ще придивляється, хоче дочекатися результатів хоча б нинішнього року. Син і невістка Євгенії Климчук понад три гектари своїх земельних паїв не побоялися віддати під вирощування полуниці. Зиск матимуть навіть з того, що за користування одним гектаром їхньої землі за рік кооператив виплатить подружжю вісім тисяч гривень. 

Торішньої осені у рамках проекту під полуниці «нової сортової палітри» підготували перші 16 гектарів. Щоправда, цієї весни засадять рослинами лише 10 гектарів, а за три роки ягоди радуватимуть своїм червоно-рожевим кольором на 50 гектарах. Уже цього року полуницю з Лосятина додаватимуть у молочну продукцію французької компанії.

Тішить і те, що інтерес до духмяних ягід з-під Почаєва проявили не лише іноземні інвестори. Один з українських банків теж загорівся бажанням закуповувати їх у мешканців Лосятина та навколишніх «полуничних» сіл. Олександр Романов, представник цієї фінустанови, зазначив, що готові купувати той обсяг ягід, який поза проектом «Еко?фрукт». Поки що впродовж цього «пробного» року вивчатимуть, аналізуватимуть усі нюанси, пов’язані з вирощуванням і подальшим використанням полуниці. Якщо висновок буде позитивний, то вже навіть наступного року можуть розпочати спорудження підприємства із замороження ягід. Готову продукцію реалізовуватимуть і в нашій країні, і за кордоном.

Зацвіте малина доходом

Сільський голова Надія Залевська серед рис жителів Лосятина виокремлює бажання їх навчитися чогось нового в інших, запозичити досвід. Щоправда, гуртом до цієї справи долучаться вже згодом, побачивши реальні показники. Так, напевно, було і в повоєнні роки, коли село бралося за вирощування полуниці, так сталося і останніми роками з культивуванням садової малини. Приблизно років десять тому поїхали на заробітки до Польщі два односельці, а звідти привезли саджанці малини, посадили. Дехто навіть став глузувати з новоявлених ягідників. Але добрий малиновий урожай приніс хороший прибуток селянській сім’ї, тож стали розширювати площі. Багатьом іншим мешканцям це додало заохочення займатися цією ягодою. Згодом до «малинових справ» Лосятина придивилися і сусідні села. Але, схоже, на увазі лише до полуниці та малини у Лосятині не зупиняться. Вже дедалі більше тутешніх жителів долучаються до розведення смородини та порічок. А там, дивися, й інші ягоди, а, може, й фрукти складуть основу господарської діяльності та турботи місцевих жителів.

Тим часом Надія Залевська у пошуках нового проекту. Цього разу полем діяльності має стати відпочинок. За шість кілометрів від Лосятина на берегах річки Іква майже три століття стоїть село Борщівка. Дворів має небагато — кількадесят, діє початкова школа. Але зате тут прекрасні природні краєвиди, які, переконана Надія Яківна, неодмінно зачарують-приваблять прихильників зеленого туризму, а, може, й паломників, адже до Почаївської лаври звідти недалеко.