Переміщений університет

З початком анексії Криму та війни на сході України з’явилося не знане досі поняття — переміщений виш. Їх 18 — державні та один приватний заклад вищої освіти Донецької, Луганської областей і Криму, що виїхали з півострова та непідконтрольних територій. Значна частина донецьких-луганських вишів розташувалася у своєму регіоні.

Торік мені довелося поспілкуватися із проректором Донецького національного технічного університету, що переїхав до Покровська, доктором технічних наук, лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки Євгеном Башковим про переміщене життя Донецької політехніки, якій 2021-го виповниться 100 років. Йому було, звичайно, прикро, що під час переїзду довелося залишити всю експериментально-лабораторну базу, бібліотеку, архів, обладнання і починати все наново. Але завдяки цьому вперед пішли інформаційні технології: за підтримки німецьких університетів ДонТУ отримав нове надсучасне обладнання. «І головне, — сказав професор Башков, — ми здобули впевненість, що університет розвиватиметься, у нього є перспектива. Там, звідки ми приїхали, цієї перспективи не було».

Те саме могли б сказати про себе і свій виш викладачі переміщеного з Луганська в Сєверодонецьк Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля проректор з науково-педагогічної роботи Андрій Жидков, директор Інституту економіки та управління Руслан Галгаш і декан факультету інформаційних технологій та електроніки Сергій Митрохін.

У відеоролику про життя після переміщення, знятому за підтримки ПРООН, Андрій Жидков розповів: з усього, що було в Луганську, йому вдалося прихопити тільки печатку приймальної комісії, ноутбук і деякі документи. А перше його робоче місце — стіл, стілець, термос і ноутбук діагоналлю 10 дюймів. Зате нині кожен факультет має і приміщення, і все необхідне для навчального процесу.

«2014 рік нас дуже згуртував і змінив, — додає Сергій Митрохін. — Ми усвідомили: все, що відбувається, залежить тільки від нас. Якщо хочемо, аби щось змінювалося, це робимо і змінюємося самі. Не знаходимо в собі сил? Тоді не треба ні на кого кивати».

«Люди по-різному сприймають зміни, які відбуваються в їхньому житті. Дехто, хоч би скільки років минуло, почувається тимчасовим, — розмірковує Андрій Жидков. — Прокидаються вранці, і тільки одна думка: коли повернуся додому? А інші сприймають ситуацію інакше: ми живемо тут і зараз і робимо наш дім кращим».

Громадянські ініціативи

Колишні луганці створили громадську організацію «Фундація-простір», яка об’єднує місцевих і переміщених викладачів, студентів і випускників. «Активістів, які заявляють, що хочуть щось робити, багато, — каже Андрій. — Тих, хто вміє створювати проєкти, значно менше. А тих, хто доводить їх до завершення, ще менше».

Перший проєкт, на який отримали гроші у фундації, — «Квітуча громада». У парку створили оазу для зустрічей: вкопали лавочки навколо клумби, виклали плиткою стежки. Назвали символічно: «Примирення».

«Ми вирішили, що здружуватися найкраще, копаючи ями», — жартує Андрій.

Наступний проєкт — «Відкрита аудиторія», локація на природі для більших колективних зібрань. Трохи грошей не вистачило на меблі, але все попереду. А далі провели велодень, облаштували паркувальний майданчик велосипедів. Навіть встановили пам’ятник велосипеду завдяки сєверодонецьким художникам, Олександру Мойсеєнку, про чиї оригінальні витвори з підручних матеріалів ми вже розповідали. А перед входом у лабораторний корпус облаштували пандус, щоб усім, кому важко підніматися східцями, було зручно потрапити у приміщення.

У переліку пунктів співпраці з міжнародними організаціями — участь у програмі створення робочих місць для внутрішньо переміщених осіб, що реалізують за фінансової підтримки Програми розвитку ООН в Україні та уряду Японії. Разом з ЄС було профінансовано ремонт навчальних будівель і гуртожитків, придбання обладнання, меблів, комп’ютерів, оснащення центру дистанційного навчання.

Наступними кроками було відкриття ресурсного центру зі сталого розвитку, проведення круглого столу з проблем сталого розвитку регіону, обговорення питань взаємодії представників академічних установ, бізнесу, влади, міжнародних організацій (ПРООН). А також лекції, тренінги, конференції. Зокрема, міжнародна конференція «Стратегії сталого розвитку: на шляху до сильнішої громади» за участі фахівців ПРООН, представників наукової спільноти, ділових кіл, органів влади, громадських організацій.

У переліку — семінари про енергетику та охорону навколишнього середовища за участі сільських шкіл, гендерні форуми, запровадження першого регіонального хакатону з розроблення суспільно корисних програм, втілення проєкту «Рух без обмежень», що ставить за мету створення безбар’єрного середовища для людей з інвалідністю тощо.

Переміщені студенти

Східноукраїнський вважається нині найбільшим університетом на сході України. Тут 6000 студентів, і допомагають їм здобувати знан­ня 600 викладачів та співробітників. Але виш цей хоч і переміщений, не чужий для Сєверодонецька, адже в місті й раніше працював його структурний підрозділ — Сєверодонецький технологічний інститут. Тепер возз’єдналися. Навчання відбувається на двох локаціях: у старому лабораторному корпусі біля озера і в центрі, у приміщенні, де працює обласна влада.

До тисяч студентів СНУ цього року приєдналася й сотня першокурсників з непідконтрольних територій. Вони вступали переважно через освітній центр «Донбас — Україна». Держава дозволяє вступати таким випускникам до українських вишів без документів і без складання ЗНО. Пізніше вони складуть іспити чи заліки з української мови та історії України, адже їм потрібний час на вивчення предметів, бо, за словами одного з першокурсників, що закінчував школу на непідконтрольній території, він «знає тільки про Київську Русь».

Є у СНУ частина студентів з «ОРДЛО», які паралельно закінчували українську школу екстерном. Таким легше орієнтуватися у шкільній програмі. Але їх небагато, адже сім’ї, в яких учні дистанційно навчаються в Україні, живуть під постійною загрозою.

Торік через освітній центр «Донбас — Україна» у вітчизняні виші вступили понад 1600 випускників з непідконтрольних територій. І 99% з них, за словами завідувача сектору інформаційної реінтеграції Криму та Донбасу Міністерства культури, молоді та спорту України Віктора Литвинова, навчаються потім саме в переміщених вишах. Та ще понад 400 студентів вступили з анексованого Криму.

GreenLab у Сєверодонецьку

…На горішніх поверхах головного адмінприміщення області нуртує студентське життя. Спудеїв та професуру зустрічає сам Володимир Даль картонною персоною. Ще вище — просторе приміщення діалогової платформи-мультихабу GreenLab, створеної за підтримки ПРООН. Директор інституту економіки та голова ГО «Фундація «Простір» Руслан Галгаш розповідає, як виникла ідея діалогової платформи, яку реалізовували.

«Ми розуміли, що нам потрібен такий простір, — каже він. — Я доводив це на кожному підходящому зібранні. Ми разів з десять подавали проєкт, щоразу чіткіше вимальовувалася концепція. І зрештою нас підтримали в ПРООН. Ми одержали GreenLab як мультифункціональну аудиторію, розділену на кілька зон та призначену для проведення зустрічей, круглих столів, дебатів та інших заходів. А чому Green, тобто зелений? Ми підтверджуємо свою прихильність до «зелених» технологій, Цілей сталого розвитку ООН, де підтримано цю позицію».

Програма почалася з малого: активісти виступили проти використання пластикового посуду і зайвого витрачання паперу на друк. І справді, на адміністративних заходах після акції стали обходитися без пластикових пляшок, стаканчиків. А відмовляючись від паперу, ратували за використання електронних носіїв. З екологічних проблем пропагували сортування сміття, проводили інші акції.

Але головна ідея проєкту, кажуть учасники, полягала у згуртуванні громади, підвищенні активності молоді, запровадженні діалогу між представниками громадськості, бізнесу, влади, міжнародних організацій, наукових та освітніх установ. Створенні, так би мовити, академії діалогу та порозуміння.

Так виникла ідея поїхати Луганською областю вздовж лінії розмежування. Зустрічалися у громадах, містах і селах, а потім зробили підсумкову зустріч в університеті. Студенти, які брали участь у таких заходах, швидко ставали лідерами в своєму середовищі, самі пропонували й реалізовували проєкти.

«Ми вважали і вважаємо, що університет — не тільки кузня кадрів, а й джерело інновацій та ініціативи, — каже Руслан Галгаш. — Нині завантаження GreenLab дуже велике».

А ще в університеті з’явився медіацентр студентських ініціатив. «Це перший проєкт, який я написав ще в 2015 році, — пригадує Руслан. — Ми подавали його в різні організації, а підтримало Посольство США». Нині тут чудова студія з новенькою апаратурою, від якої не відмовилися б і на професійних телеканалах.

Бабак луганський та інші символи

«Уміння вести діалог — важлива частина компетентностей, якими має володіти людина з вищою освітою, — продовжує Руслан. — Ми, викладачі, також постійно навчаємося. За програмою розвитку ООН — медіації, уміння працювати в середовищі конфлікту. Пройшли базовий курс. Дехто вже став професіоналом: нашого колегу Сергія Митрохіна тепер важко спіймати в університеті, він амбасадор миру, затребуваний тренер, який їздить Україною. У молоді теж є гарні перспективи для навчання. І ми сподіваємося, що вона розвиватиме Луганську область, а не шукатиме долі в далеких краях».

Активісти університету взяли активну участь у проєкті, пов’язаному з ребрендингом Луганщини. Ідея пішла від ПРООН, її підтримала обласна адміністрація. Проєкт ставив за мету визначити головні символи краю. Задля цього проводили соціологічні опитування, здійснювали контент-аналіз, залучали фокус-групи. Одним із перших символів, визнаний більшістю опитаних, став степовий бабак. А ще — кінь, бо Луганщина — відомий центр конярства, і лисиця.

«Ми провели дитячий конкурс, — каже Руслан, — який назвали «Бабак луганський — миролюбний, працьовитий». Діти, що брали участь у конкурсі, показали неабияку креативність. Ми побачили бабака-гірника, бабака-захисника. Діти малюють те, що бачать і переживають».

Складовим бренда стало гасло «Луганщина — привітна, різноманітна, моя».

Лариса ОСТРОЛУЦЬКА,
спеціально для «Урядового кур’єра»

(Далі буде)