Для пересічного громадянина металобрухт асоціюється з ніжними спогадами про піонерське дитинство, для металургів — з основною сировиною для плавлення сталі, а ось для компаній-заготівельників — з багаторічним головним болем, пов’язаним із зарегульованістю українського ринку вторинних металів, у результаті якої країна недоотримує мільйони доларів до свого вкрай нужденного бюджету.
За підрахунками колишнього Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики Тетяни Чорновол, якщо зняти штучні обмеження на експорт металобрухту, то з нинішнім експортним митом (12 євро) доходи бюджету збільшаться до 48—55 мільйонів доларів США на рік. А деякі експерти ринку вважають, що недоотримана країною валютна виручка від заборон на вивезення брухту становить понад 215 мільйонів доларів.
Чому склалася така ситуація? Причин кілька. У цій історії по-чудернацькому переплелися об’єктивні з них і, так би мовити, суб’єктивні, пов’язані з людським чинником. Останній, до речі, як вважають заготівельники брухту, віднедавна став домінувати.
Залізні правила
Як відомо, після розпаду Радянського Союзу «під ніж» пішли тисячі підприємств. На цьому тлі з’явилися сотні фірм і фірмочок, які зайнялися збиранням і збутом металобрухту. Щоб забезпечити вітчизняну металургію стратегічною сировиною і запобігти її дефіциту, а також зупинити вакханалію зі збиранням вторинного металу, у 1999 році ухвалили Закон «Про металобрухт», який і нині є основним правовим регулятором на цьому ринку. Зокрема цим законом передбачено ліцензування діяльності юридичних осіб, що здійснюють операції з металобрухтом, і квотування експорту чорних металів. Відповідно до ст. 9 закону, контракти на експорт металобрухту підлягають реєстрації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів. Порядок реєстрації контрактів визначено постановою Кабінету Міністрів України №155 від 15.02.2002 року. Пунктом 4 цієї постанови термін реєстрації зовнішньоекономічного контракту становить 10 днів. Термін дії карток-реєстрації — 12 місяців з дня видачі. З 1 січня 2003 року в Україні було також введено експортне мито з кожної тонни металобрухту, який реалізовують за кордон.
Подобалося це компаніям-заготівельникам чи ні, але кілька років вони мирно співпрацювали з вітчизняними металургами, маючи змогу частину металобрухту за вигіднішими цінами продавати за кордон (вітчизняні меткомбінати не гребували відвертим демпінгуванням і просто невчасними розрахунками з постачальниками металобрухту). Основним чинником довгострокового мирного співіснування металургів і заготівельників була доступність реєстрації контрактів охочими і з огляду на це мінімальна корупційна складова цього процесу.
Квоти для обраних
Така нестійка, але все-таки рівновага, була порушена, відколи чиновники на замовлення потужних власників металургійних підприємств почали штучно обмежувати експорт металобрухту. Якщо кризового для країни 2009 року експорт металобрухту становив 940 тисяч тонн, 2010-го — 801,781 тисячі тонн, то 2012-го цей показник зменшився на 54,3%, у валютній виручці — на 52,2% — до 153,138 мільйона доларів. А торік з України пішло на експорт ще менше — 255 тисяч тонн. Попри те, що квоти було видано на 900 тисяч тонн, за фактом експортували на 112 тисяч менше, ніж у 2012-му.
Зрозуміло, що за таких обмежених квот у Мінекономрозвитку, яке погоджує зовнішньоекономічні контракти, стоїть черга з учасників ринку металобрухту. І кому з них дістанеться щасливий квиток, тобто картка реєстрації контракту, залежить виключно від… людського чинника. Злі язики подейкують, що на початку президентства Януковича чиновники виставляли неофіційну таксу 6—8 «зелених» з тонни. Торік левову частку квот отримали компанії групи «Єврофінанс» та компанії групи «УкрМет».
Нова гра за старими правилами
Часи начебто змінилися. Щоденно зі шпальт газет і з телеекранів звучать слова про руйнування корупційних схем і дерегуляцію економіки. Але… Чи руки у нинішніх посадовців ще не дійшли до ринку металобрухту, чи щось інше (хочеться сподіватися, що все-таки перше), втім, недавні події засвідчують, що на ринку вторинного металу триває гра без правил.
По-перше, досі (вже кінець серпня) Міністерство економічного розвитку і торгівлі не реєструє зовнішньоекономічні контракти на експорт чорних металів на 2014 рік. На свої запити компанії, що займаються збиранням і реалізацією брухту, отримали, як вони вважають, відписки. Мовляв, реєстрацію контрактів проводитимуть опісля «отримання належним чином затвердженого балансу на поточний рік».
Здавалося б, можна набратися терпіння і зачекати «належним чином затвердженого балансу». Та як грім з ясного неба на з’їзді Української асоціації вторинних металів, який відбувся 11 липня, прозвучала інформація, озвучена її головою Василем Гуреєвим, що вже відбулося засідання комісії з питань ліцензування господарської діяльності із заготівлі, переробки, металургійної переробки брухту чорних і кольорових металів, брухту легованих чорних металів та розгляду заявок на видачу ліцензій на експорт товарів і перерозподілу квот Мінекономрозвитку.
Результатом цього засідання став наказ №799, який затверджує розподіл квот на експорт чорних металів для окремих компаній на 2014—2015 роки в обсягах, які не були використані торік, що фактично є продовженням строку дії карток реєстрації експортних контрактів, що є грубим порушеннням чинного законодавства. Не повірите, але компаніями-щасливчиками стали ті самі «Єврофінанс» і «УкрМет»! Зрозуміло, нахапавши квот за Януковича, вони не змогли їх використати цілком, тому вирішили відхопити від і так незначного цьогорічного експортного пирога (700—800 тисяч тонн) свою, знову ж таки, левову частку. Тобто вони вже мають право відвантажувати свою продукцію на експорт і фактично вже відвантажують, а решта компаній чекають якогось «затвердження балансу». Як бачимо, сонце всім на планеті не однаково світить.
Ті гравці ринку, що залишилися осторонь, почали бити на сполох. Мовляв, порушення законів! Та бюрократична круговерть звично заносить листи і звернення то до одного, то до іншого високого кабінету. Врешт-решт вони спливають у тому самому Мінекономрозвитку, що вже засвідчило свою позицію наказом №799, який, до речі, чомусь забули опублікувати на офіційному сайті.
Оператори ринку вважають, що таких «непорозумінь» було б легко уникнути, якби держава не втручалася в ринкові механізми шляхом квотування (реєстрації) експорту металобрухту, як це відбувається в країнах Європейського Союзу. По-перше, це змусило б вітчизняних металургів не занижувати ціну на брухт, що стимулювало б його збирання і переробку, і як наслідок, збільшення валютних надходжень до державного бюджету. По-друге, компанії — оператори ринку металобрухту могли б розвиватися, давати роботу тисячам людей, задіяних у цій галузі. По-третє, нам вдалося б зламати одну з корупційних схем і трішки наблизитися до своєї мети — жити в цивілізованій країні.
Віолетта ГРОМОВА
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+