НАУКОВА ДУМКА

Врятувати найродючіші землі від деградації та розпродажу за безцінь можна за допомогою їхньої оцінки, моніторингу та контролю за їх використанням

Василь ПЕТРИЧЕНКО,
президент академік НААН;

Святослав БАЛЮК,
директор ННЦ
«Інститут грунтознавства
та агрохімії
імені О. Н. Соколовського» академік НААН;

Борис НОСКО,
академік НААН
для «Урядового кур’єра»

Минуло 130 років відтоді, як відомий російський учений В. Докучаєв закінчив ретельні польові дослідження українських чорноземів (а також чорноземів південних губерній Росії). Їх результати лягли в основу знаменитої книги «Русский чернозем». Тоді народилась наука «грунтознавство», а поняття і термін «чорнозем» назавжди увійшли в усі відомі на той час класифікації грунтів. В. Докучаєв не лише встановив головні закономірності походження чорноземів, сформував теоретичні засади генетичного грунтознавства, а й дав цьому типу грунтів агрономічну оцінку (порівняно з іншими грунтами він найбільш повно забезпечує потреби агрокультур вологою і поживними елементами).

Дорожче за нафту, а ми не цінуємо

Порівнюючи агрономічні показники чорнозему з іншими грунтами, В.  Докучаєв назвав чорнозем «царем грунтів… дорожчим за будь-яку нафту, будь-яке кам’яне вугілля, золоті та залізні руди».

Адже глибокий гумусовий профіль (від 80 см у південних чорноземів до 150-170 см у типових у правобережному Лісостепу) забезпечує найкращі агрофізичні та водно-фізичні властивості, а також містить великі запаси гумусу і головні елементи живлення — азот, фосфор і калій (у типових чорноземах — 32; 22 і 400 т/га відповідно).  За узагальненими оцінками, запаси гумусу в профілях різних підтипів чорноземів коливаються: від 192—247 т/га — у південних, 260—533 т/га — у звичайних, до 260—560 т/га — у типових і 200—410 т/га — в опідзолених.

Завдяки докладним дослідженням встановлено, що головними  чинниками грунтоутворення є клімат, материнські породи, рослинність тощо. За висновками дослідників, для утворення чорноземів потрібна довготривала, протягом 5—10 тисяч років, еволюція верхнього шару земної кори внаслідок тісної взаємодії помірного клімату, степової рослинності і лесових порід. Тому люди завдають непоправної шкоди цим цінним грунтам, використовуючи їх у сільгоспвиробництві (надмірно насичуючи сівозміни просапними культурами, особливо соняшником) чи відводячи їх до інших категорій (будівництва промислових і житлових об’єктів, розробок корисних копалин, затоплення при будівництві гідроелектростанцій тощо). Слід чітко пам’ятати, що втрати гумусового шару при цьому практично незворотні. А на відновлення головних і найбільш цінних показників цих грунтів потрібні тисячоліття. 

Треба відзначити винятковість природних умов, в яких утворились чорноземи, про що свідчать їх площі у різних країнах. За цим показником (27,8 млн га) Україна посідає четверте місце у світі після Росії (145,4 млн га), США (55,1 млн га) і Китаю (38 млн га). В усіх інших країнах чорноземів немає або вони займають незначні площі. Таким чином переважання чорноземів в орних землях України (7-8 % світових запасів) слід розглядати як дар Божий і як неоціненне надбання природи. Саме з цих позицій слід вибудовувати стратегію їх використання, аби зберегти для нащадків.

Землі потрібен відпочинок і догляд

На превеликий жаль, на сьогодні використання чорноземів у сільгоспвиробництві викликає занепокоєння і велику тривогу. Адже воно призводить до зменшення надходжень у грунт органічної речовини та  мінералізації гумусу, погіршення структури і змін водного режиму, підкислення і декальцинації грунтів, втрати чорноземами їхніх властивостей.

Уже у XVIII—XIX століттях за екстенсивних систем землеробства чорноземи поступово деградували (у них зменшився вміст гумусу і поживних речовин, погіршились водні і фізичні властивості). Такий стан чорноземів наприкінці  XIX століття В. Докучаєв порівняв із чистокровним арабським скакуном, але загнаним, який потребує відпочинку і допомоги для набирання нових сил.  

На сьогодні темпи інтенсифікації землеробства значно зросли. Особливе занепокоєння викликає вирощування у великих агрохолдингах ринковоорієнтованих культур: пшениці озимої, кукурудзи, соняшнику, ріпаку озимого. Переважання просапних культур у сівозміні, брак багаторічних трав як головного компенсатора втрат органічної речовини у грунті обумовило інтенсивні процеси мінералізації гумусу. Висока рентабельність соняшнику спотворює науково обгрунтовані принципи структури посівних площ. У багатьох регіонах Степу і Лісостепу площі під цією культурою сягають 20—30%, тобто соняшник повертається на одне і те саме поле через два-три роки. Як наслідок, підвищується інтенсивність водної ерозії на схилах — від 1 до 3 градусів, а запаси гумусу в чорноземах щорічно зменшуються на 1,3—1,4 т/га.

За даними ННЦ «Інститут грунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського», найбільш поширені такі види деградації грунтів (відсоток від загальної площі сільгоспугідь): втрати гумусу і поживних речовин — 43; переущільнення — 39; замулювання та утворення кірки — 38; водна ерозія площинна — 17; забруднення пестицидами та іншими органічними речовинами — 5,3; важкими металами — 8; засолення та підлуження — 4,1%. На сьогодні  в Україні, за даними різних установ, від 6 до 10 млн га деградованих грунтів, у тому числі чорноземів.

З гумусом пов’язані найбільш важливі показники родючості: структура, водно-фізичні властивості. Гумус — важливе джерело поживних речовин: у чорноземів у ньому 98% загального вмісту азоту та понад 50% фосфору. Він визначає величину ферментативної активності та є найбільшим накопичувачем сонячної енергії, тобто виконує одну з найважливіших біосферних функцій.

Сучасний гумусовий стан чорноземів — результат багатовікової еволюції під впливом антропогенної діяльності людини. На території України за 130 років після досліджень В. Докучаєва втрати гумусу в орному шарі чорноземів коливаються від 21 до 40% за середньорічних показників, відповідно, від 0,5 до 0,9 тонни на гектар. Наприклад, вміст гумусу у верхньому 30-сантиметровому шарі чорнозему типового у сумському заповіднику «Михайлівська цілина» становить 9,5-10%. А в таких самих чорноземах, але після сільгоспвикористання — 4,5-5%.

Через різке зменшення поголів’я великої рогатої худоби у кілька разів знизились обсяги виробництва і внесення в грунт органічних добрив, які містять значну кількість поживних речовин і впливають на утворення гумусових речовин (саме вони поліпшують структуру грунту).

Низький рівень надходження поживних речовин з гноєм і зменшення обсягів використання міндобрив (до 60—82 кг діючої речовини за 2006—2010 рр.) обумовило дефіцитний баланс елементів живлення (-35 кг/га). За останні два роки на значних площах при впровадженні високоінтенсивних сортів озимої пшениці і кукурудзи на фоні сучасних прогресивних технологій вирощування в багатьох агрохолдингах максимальний рівень урожаїв цих культур сягав 8 і 12 т/га зерна відповідно. На формування врожаю пшениці з грунту йде близько 500 кг сумарно азоту, фосфору і калію (в т.ч. 320 кг азоту), а кукурудзи — 660 кг (в т.ч. 360 кг азоту). Натомість на таких полях виникає гостродефіцитний баланс, особливо азоту, і всі поживні елементи використовуються із запасів грунту. Так порушується один з найважливіших законів землеробства, обгрунтований ще у XIX столітті професором Ю. Лібіхом  як закон мінімуму, який характеризує залежність величини врожаю сільгоспкультур від фактору життя, що перебуває у мінімумі. У зв’язку з цим зростає потреба забезпечувати щорічний позитивний баланс поживних речовин у грунтах. Неважко зробити прогноз: якщо так господарюватимемо на землі й надалі, то варто чекати зниження врожаїв, а майбутнє наших чорноземів опиниться під  загрозою. Адже вони просто не витримають посиленого навантаження та хижацького використання.

Без моніторингу і контролю не обійтися

Варто також загострити й питання про масове переведення чорноземів рішенням сільських і районних рад у начебто не придатні для агровиробництва угіддя.  Це явище набуло масового характеру, особливо навколо найбільших міст України (Києва, Дніпропетровська, Одеси, а також в Автономній Республіці Крим). Очевидно, що лише за згодою відповідних рад відбувається і продаж чорнозему «на вивіз», про це свідчать масові пропозиції такого гешефту в Інтернеті.

Наведені факти кричущої безгосподарності у використанні чорноземів (а це тільки верхівка айсберга) одночасно загострюють питання, як вийти з цього кола проблем і навести порядок на найкращих грунтах планети. Науковцями давно напрацьовані і неодноразово виносилися і обговорювалися на різних рівнях державні програми ефективного використання і підвищення родючості грунтів. Але, на жаль, вони дотепер не прийняті, а під їх впровадження не виділяються державні кошти.

Один з авторів цієї статті у кінці червня 2013 року взяв участь у Міжнародному симпозіумі провідних фахівців Росії, Білорусі, Казахстану і Польщі, на якому, зокрема, обговорювалось питання  — здобутки  Бєлгородської області (Росія) у підвищенні ефективності сільгоспвиробництва. Слід зазначити, що остання межує з низкою районів Харківщини. Ці дві області майже однакові за  площею сільгоспугідь і у них переважають чорноземи.

Так от, за словами керівника Бєлгородської області, у регіоні працює як пріоритет № 1 науково обгрунтована програма ефективного використання грунтів: на кожен гектар ріллі щорічно вносять близько 8-9 тонн гною і близько 100 кг діючої речовини міндобрив. Чітко відпрацьовано структуру посівних площ у сівозмінах, при цьому площі соняшнику обмежені, а в кожній сівозміні обов’язково відведене поле під багаторічні трави. Головним здобутком ефективного використання земельних ресурсів стало забезпечення власними кормами розвиненого тваринництва і виробництво м’ясної продукції (з урахуванням птахівництва), яка за обсягами становить 17-18 % від загального обсягу виробництва м’яса в Росії.

Використання грунтових ресурсів України, зважаючи на амбітні плани уряду з підвищення  врожаю зернових до 80 млн тонн, теж  треба здійснювати на принципах розширеного відтворення родючості грунтів. Національним науковим центром «Інститут грунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського» розроблено проект Національної програми охорони родючості грунтів, яку досі не прийнято. Зважаючи на різкі зміни чорноземів у кризових умовах ведення сільгоспвиробництва, стає надзвичайно важливим проведення повторних великомасштабних картографічних обстежень на нових методологічних і методичних принципах з використанням дистанційних методів і географічних інформаційних систем-технологій. Отримана внаслідок таких обстежень об’єктивна інформація може бути основою формування державної політики управління грунтовими ресурсами для якісної і грошової оцінки земель, без якої набрання чинності законом «Про обіг сільськогосподарських земель» може принести державі величезні збитки, адже за браку належної оцінки найкращі у світі чорноземи можуть бути розпродані за безцінь.

Невідкладного управлінського та законодавчого рішення вимагає впорядкування чинних положень нормативно-правових актів про обов’язковий моніторинг грунтових показників кожного поля перед оформленням орендних відносин та після строків їх закінчення. Якщо орендар по-хижацькому використовував орні землі, а особливо чорноземи, то після такого моніторингу можливо утримати кошти на компенсацію втрат на відновлення родючості. Для здійснення цих робіт треба створити державну службу охорони грунтів, яка б підсумовувала всі матеріали і визначала грунтову політику держави. Таку службу, до речі, було створено у США в 30-х роках минулого століття в період кризи. Національним науковим центром «Інститут грунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського» розроблено проект закону України «Про збереження грунтів і охорону їх родючості»; методичні засади агроекологічного моніторингу, наукові принципи районування грунтового покриву, а також державних стандартів України, виконання аналітичних робіт і формування баз даних та єдиних інформаційних систем. Але практичне використання цього доробку можливе лише за належної підтримки законодавчої і виконавчої влади.