155 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ГЕНРІ ФОРДА

ПОСТАТЬ. Навіть нині не можемо сказати, що в Україні автомобіль перетворився із предмета розкоші на засіб пересування. А у США це сталося ще у 1920-х роках завдяки підприємницькому генієві Генрі Форда. Він не лише створив легковик «Форд-Т», а й зумів знизити ринкову вартість цього дива тодішнього автопрому з 950 до 355 доларів.

Фахівці підрахували, що завдяки винаходу конвеєра та застосуванню раціональної організації праці збирання кожного «Форда-Т» потребувало всього-на-всього півтори години робочого часу. Комплектацію навіть найскладніших агрегатів автомобіля на заводах Форда вперше розбили на прості операції, тож з ними справлялися працівники середнього рівня кваліфікації, доводячи свої дії до автоматизму.

Навряд чи хтось із сучасних українських бізнесменів у такій ситуації встояв би перед спокусою продавати виготовлені автомобілі за ціною, як в усіх, і платити робітникам, як на усіх заводах, отримуючи надприбутки. Однак автомагнат не лише майже втричі здешевив вартість «фордів», а й із 12 січня 1914 року запровадив 8-годинний робочий день та мінімальну зарплату 5 доларів за день. У грошовому еквіваленті це фактично відповідає нинішній мінімальній зарплаті в Україні, але якщо у Форда трьох мінімалок вистачало на придбання новенького автомобіля, то у нас за цю суму купиш хіба що дверцята від «ланоса» чи «сенса» українського виробництва.

Не дивно, що доступні за ціною «форди» фактично створили сучасну Америку. Мільйони легковиків потребували доріг, авторемонтних майстерень, заправок, придорожніх кафе і мотелів.

Не менш важливою функцією автомобілізації США стало перетворення її багатоетнічних громадян на єдину націю, адже, як з гордістю наголошував Форд, «раніше фермер їздив у місто не частіше разу на тиждень, а тепер кожен автовласник отримав змогу подорожувати країною».

Робити свою продукцію якомога якіснішою, продавати її якомога дешевше і платити робітникам якомога більшу зарплату — ось рецепт успішного бізнесу Генрі Форда

А в Україні спроба захистити вітчизняних виробників автомобілів призвела до монопольно високих цін на продукцію далеко не найвищої якості й надовго поставила хрест на розвитку дорожньої інфраструктури й автотуризму. Нашим людям простіше злітати у Туреччину чи Єгипет або паритись в автобусах чи залізничних вагонах дорогою до моря, ніж з комфортом мандрувати рідною країною.

Форд не втомлювався нагадувати, що будь-який монополізм — зло, але в нас він призвів не лише до занепаду вітчизняного автопрому, а став живильним ґрунтом для сепаратизму. Адже коли більшість людей ніколи не виїжджає за межі своїх областей, це призводить до обмеженості світогляду і страху перед чужими. Не менші й економічні втрати, бо жоден фермер у США не добиватиметься збереження малокомплектної школи для п’яти учнів чи створення ФАПів у невеликих поселеннях, бо якість доріг і доступність цін на автомобілі і пальне дає змогу кожному американцеві навіть у глушині за лічені хвилини дістатися найближчих центрів цивілізації.

Однак фактичного творця сучасної Америки багато хто у США недолюблює за його відверті заяви, що «спекуляції з готовими товарами не мають нічого спільного з бізнесом, бо це лише більш-менш пристойний вид крадіжки». Банкіри досі лютують від слів Форда, що «торгівля грошима — зло», а фінансові установи не мають жодної суспільної цінності, якщо не сприяють розвитку виробництва, а грабують його високими ставками кредитів.

155 РОКІВ ВАЛУЄВСЬКОГО ЦИРКУЛЯРА

Як Росія на Слово Боже ополчилася

УРОК. Причиною появи горезвісного Валуєвського циркуляра, яким у Російській імперії заборонили друк видань українською мовою за винятком творів «ізящної словесності» для високоосвічених читачів, став малоросійський переклад Євангелія. Законних підстав для заборони його видання не було, але вище духовенство московської церкви і жандармське начальство одностайно заявили, що це стане визнан­ням самостійності української мови, чого не можна допустити.

Тож у таємному циркулярі, підписаному тодішнім міністром внутрішніх справ Валуєвим і височайше схваленому царем Олександром ІІ, констатовано, що ухвалення цього документа зумовлене «причинами суто політичними, які не мають жодного стосунку до інтересів літературних». Заодно стверджується, що «більшість малоросіян» проти використання рідної мови, бо, мовляв, для них «общєрускій язик гораздо понятнєє».

Насправді в Росії так боялись української мови, що навіть відмовились від перекладу Слова Божого російською, аж до 1876 року користуючись тільки старослов’янськими текстами. Причиною цього був страх, що після появи російськомовної Біблії доведеться визнати канонічність її перекладів іншими мовами народів царської імперії, що не влаштовувало великодержавних шовіністів у попівських рясах і жандармських мундирах.

210 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАРВАРИ РЄПНІНОЇ

Княжна, яка полюбила Кобзаря

ДУХОВНІСТЬ. Парадокс долі, але якби донька всесильного магната і генерал-губернатора Малоросії Миколи Рєпніна не закохалась у колишнього кріпака Тараса Шевченка, навряд чи хтось, крім істориків, нині пам’ятав би про цей славний і багатий князівський рід. Однак не лише цим повчальні події, що розпочались у липні 1843 року з приїздом до Яготина вже знаного українського поета.

Старша на шість років за Шевченка Варвара Рєпніна на той час в очах суспільства була старою дівою. Винуватцями цього, до речі, стали її батьки, сприйнявши як мезальянс сватання до їхньої дочки дворянина і офіцера Льва Баратинського, який служив ад’ютантом у Миколи Рєпніна. Зухвалець змушений був звільнитися з військової служби, а молоду княжну на чотири роки відправили за кордон. Тоді її духівником став Шарль Ейнар, чесні й відверті листи до якого — об’єктивне джерело знань про стосунки між Варварою і Шевченком.

Варвара Рєпніна любила Шевченка і ревнувала його через прихильність до інших жінок, але робила все, щоб він, за її словами, «був добрим, чистим душею і великим»

У 1836 році генерал-губернатор Малоросії потрапив в опалу, подав у відставку й переселився до свого маєтку в Яготині. Отож рівні за знатністю вже не сваталися до Варвари, а нижчі остерігалися князівського гніву.

Приїзд Шевченка, якого найняли змалювати копію з портрета Миколи Рєпніна, спочатку не привернув уваги Варвари. Не тому, що, за брехливими твердженнями послідовників Бузини, молодий випускник Петербурзької академії мистецтв носив мішкуватий одяг і мав вигляд селюка. Насправді під час першої подорожі Україною Тарас справляв на всіх враження денді, але для Рєпніною це не було дивиною.

Княжна закохалася насамперед у поезію Шевченка, першою назвавши молодого письменника-початківця генієм. Як написала вона згодом у листі Шарлю Ейнару, «побачивши його раз великим, я хотіла, щоб він був незмінно святим і променистим, щоб він поширював істину силою свого незрівняного таланту».

Натомість 29-річний Тарас Шевченко, якого лише п’ять років тому звільнили з кріпацтва, насолоджувався молодістю, волею і популярністю. Він фліртував із 25-річною художницею Глафірою Псьол, яка разом з осиротілими сестрами жила у родині Рєпніних. Тут ішлося про суто платонічні стосунки. Кардинально іншими були взаємини між Шевченком і Ганною Закревською — 21-річною дружиною старшого за неї на понад 20 років відставного полковника-гусара, якого більше приваблювало алкогольне «мочимордіє», ніж жіночі принади. Тарас теж не цурався звичних для поміщицького кола гучних застіль й амурних пригод, проте не забував про служіння мистецтву. Неоціненну підтримку в цьому він мав від Варвари Рєпніної, яка згодом визнала: «Якби я бачила з його боку любов, може, відповіла б йому пристрастю».

Однак серцю не накажеш, хоча особливі стосунки між колишнім кріпаком і княжною помітила її рідня. Це стало причиною поспішного завершення Шевченком живописних робіт та його від’їзду. Сам він теж усвідомлював прірву, що відділяла селянського сина від самозакоханого панства.

Під час перебування Шевченка в Яготині йому про це нагадав сусідський поміщик Лукашевич, який взимку прислав кріпака з якимсь дріб’язковим дорученням, наказавши того самого дня повернутися. Посланець змушений був пішки здолати шлях завдовжки 60 верст. На гнівний лист поета поміщик-самодур відповів, що він не зважатиме на його думку, бо, мовляв, у нього 300 таких кріпосних свинопасів, яким ще недавно був Шевченко.

Рєпніна у листі до Шарля Ейнара згадує, як після цього ридав від душевного болю ображений Тарас, залишившись наодинці з нею: «Бачити плач чоловіка, особливо коли його полум’яно любиш, відчувати, що його принизили, — це дуже боляче».

Листи і спогади Рєпніної засвідчують, що молодший і менш освічений за неї Шевченко виявився мудрішим, поїхавши з любого серцю Яготина. Однак без вчасно сказаних Варварою слів про особливе покликання і поетичний геній Тараса ще не відомо, як би склалася подальша його доля. Особливо з урахуванням того, яким нещадним був до нього світ.

Не зайве нагадати, що після того як Шевченка віддали в солдати, єдиними його друзями залишилися поміщик Андрій Лизогуб і княжна Варвара Рєпніна. Тільки вони, не боячись царського гніву, листувалися з ним, намагаючись полегшити страдницьке життя.

125 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВІРИ ХОЛОДНОЇ

Українська зірка російського кіно

КУМИР. За чотири роки кінематографічної кар’єри полтавка Віра Холодна стала найпопулярнішою зіркою російського кіно і, що значно важливіше, перетворила сінематограф із потішного атракціону на високе мистецтво. Саме цього не могли простити геніальній кіноактрисі більшовики, стараннями яких вітчизняне німе кіно аж до появи Довженка залишалося комуняцькою агіткою.

Могилу Віри Холодної разом з іншими похованнями старого християнського цвинтаря Одеси зрівняли із землею, облаштувавши тут парк культури і відпочинку ім. Ілліча

Авторська рубрика лауреата премії ім. Івана Франка Віктора ШПАКА
(«Урядовий кур’єр»).

Ілюстрації надав автор