Нема жодного континенту, не охопленого конфліктом, внаслідок якого люди змушені полишати домівки в пошуках безпечного притулку. Динаміка бідності, брак продовольства, зміни клімату, конфлікти й переміщення дедалі більше взаємопов’язані й посилюються, змушуючи багатьох шукати безпеки й прихистку.

Нині це називають кризою наймасовішого вимушеного переміщення у світі від часу Другої світової війни, говорячи про понад 82 мільйони вимушено переміщених осіб станом на кінець 2020 року згідно з даними Звіту про глобальні тенденції переміщення у світі Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН).

На жаль, винятком не стала й Україна, на сході якої вже восьмий рік триває російська агресія. Різні національні й міжнародні гуманітарні агентства надають життєво необхідну допомогу постраждалому населенню, подекуди зазнаючи людських втрат і серед своїх співробітників. Лише 2020 року було атаковано 475 працівників гуманітарної допомоги: 108 убито, 242 поранено і 125 викрадено (згідно з даними ООН в Україні).

Управління верховного комісара ООН у справах біженців в Україні з гордістю представляє колег, які працювали в зонах надзвичайних ситуацій. Незважаючи на всі труднощі й невизначеність у нових місцях, наші колеги віддано служили тим, хто втікає від насильства, переслідувань чи інших небезпек. Південний Судан, Нігерія, Ірак, Чад, ДРК, Руанда, Афганістан, Йорданія, Джибуті, М’янма, Лівія — це лише невеликий перелік місць, де співробітники УВКБ ООН надають допомогу з порятунку життя, захищають права й добробут біженців, шукають шляхи полегшити ситуацію із примусового переміщення.

Мене звати Ірина, працюю радницею з питань захисту УВКБ ООН,
м. Маріуполь

— Я приєдналася до УВКБ ООН у серпні 2014 року, коли воно розпочало гуманітарне реагування на надзвичайну ситуацію через масове переміщення населення на сході України. Більшість моїх функцій було пов’язано із захистом: спілкуванням із постраждалим населенням, вивченням їхніх потреб і наданням термінової допомоги у вигляді основних предметів домашнього вжитку, одягу, допомоги у ремонті пошкоджених будинків та обігріву їх узимку.

У грудні 2019 року мене викликали на екстрену місію до операції УВКБ ООН в Демократичній Республіці Конго для підтримки польової команди в Буні. Це дуже гарна країна з мальовничою природою та різноманітними природними ресурсами. На жаль, населення багатьох регіонів страждає від актів насильства різних збройних угруповань. Операція УВКБ ООН у країні дуже велика й існує тривалий час. Колеги УВКБ ООН забезпечують захист біженців, які тікають з Бурунді, Центральної Африки, Південного Судану, великої кількості внутрішньо переміщених осіб.

У Буні я працювала з іншою чудовою командою, де ми допомагали уряду переселити кілька тисяч сімей ВПО із застарілого поселення на безпечнішу та краще організовану локацію. Я допомагала команді визначати пріоритети сімей для переселення, стежити за умовами у новоствореному населеному пункті, окремими справами з партнерами (батьки дітей були далеко, комусь потрібна була медична допомога, комусь — більші притулки). Нам доводилося реагувати на прийом нових людей, які, рятуючись від насильства в рідних селах, прибували до міста Буня та його околиць. Екстрене реагування на переміщення поєднувалося з терміновим плануванням нових способів роботи й надання допомоги людям під час пандемії COVID-19. Тож нашій команді довелося продумати підтримку гігієни на локаціях із ВПО та у громадах. Ми переглянули спосіб роботи, щоб не піддавати людей ризику зараження COVID-19.

Коли спілкувалася з дівчатами й хлопцями на локації проживання ВПО, запитала їх про найбільшу проблему, яку вони хотіли б розв’язати. І вони одразу відповіли, що хочуть ходити до школи. Бажання вчитися переважало бажання грати у футбол та займатися рукоділлям. Проблема в тому, що освіта у багатьох школах не безплатна, батьки мають сплачувати внески за навчання, не кажучи про витрати, пов’язані з придбанням шкільного одягу чи канцтоварів. Багато сімей, особливо переселенці, не можуть собі цього дозволити. Тож замість того, щоб ходити у школу, діти займаються невеликими справами у громадах, щоб допомогти сім’ям отримувати певний дохід.

Вплив гуманітарної роботи не завжди легко оцінити. Думаю, найкраще, що ми можемо зробити, — це уважно слухати історії людей, яким потрібна допомога після жахливих подій у житті. Ми не зможемо заспокоїти біль і негайно розв’язати їхні проблеми. Звичайно, у нас не буде ресурсів, щоб задовольнити потреби кожної окремої людини, яка звертається до нас по допомогу. Але те, що ми безумовно можемо і маємо зробити, — поділитися історіями цих людей з тими, хто має владу допомогти. Коли наша спільна робота приносить позитивні зміни в сім’ю чи громаду, у мене виникає бажання і надалі рухатися в цьому напрямі.

Мене звати Дмитро, я гуманітарний працівник УВКБ ООН в Україні,
м. Донецьк

— Працюю в УВКБ ООН з червня 2015 року на різних посадах: старшого помічника з питань захисту, співробітника служби безпеки, помічника радника з питань захисту, радника з питань захисту й польового радника. Із 2017 року мене відібрано для понад п’яти екстрених місій у світі, проте брав участь лише у трьох із них через складність робочого середовища у тимчасово не підконтрольному уряду України Донецьку.

Уперше в екстрену місію я потрапив 2017 року в Судані, штат Білий Ніл, до підрозділу Кості як польовий радник для реагування на надзвичайну ситуацію у Південному Судані. У це входило управління, постачання, створення сприятливого середовища захисту у п’яти таборах для біженців, які приймали понад 200 000 осіб.

Друга моя місія була 2019 року до Нігерії, північно-східного регіону штату Борно, радником з питань захисту. Головна мета полягала у відновленні керівництва УВКБ ООН у кластері з питань захисту, забезпеченні якісної координації діяльності у питаннях захисту населення та реагування гуманітарних організацій на місцях у Нгала та Банкі (підконтрольні місцевим органам влади), які прийняли понад 300 000 внутрішньо переміщених осіб, котрі втекли від насильства Боко Харам.

Третя моя місія проходила 2021 року в Гадарефі (Східний Судан). Моя роль полягала в наданні гуманітарної допомоги під час надзвичайної ситуації в Ефіопії, тоді як понад 60 000 біженців з регіону Тіґрей втекли до Судану, щоб просити захисту й притулку через бойові дії у країні перебування.

Мене звати Софія, я старша спеціалістка з питань кадрового забезпечення УВКБ ООН,
м. Київ

— Я долучилася до Агентства ООН у справах біженців 2015 року як співробітниця відділу кадрів. У роботі маю справу з людьми, визначаючи найкращих, найкваліфікованіших для виконання різних ролей, необхідних для діяльності УВКБ ООН в Україні. Щодня допомагаю нашому персоналу, надаючи тлумачення правил, положень, прав та обов’язків працівників, сформульованих штаб-квартирою УВКБ ООН, а також розроблених на місцевому рівні.

2021 року працювала в УВКБ ООН в Уганді, де базувалась у Кампалі, протягом трьох місяців. УВКБ ООН в Уганді — одна з найбільших операцій, до якої залучено понад 600 співробітників. Під час місії я підтримувала місцевий персонал у процесі найму нових співробітників, надавала підтримку міжнародному персоналу для забезпечення дотримання політики та процедур з управління персоналом.

Я багато навчилася під час цієї місії, перебуваючи на іншому континенті, живучи в іншому контексті та культурі, маючи справу з людьми різного походженням. Здобула стільки досвіду в Уганді, що впевнена: зможу впоратися з усіма складними питаннями, пов’язаними з людськими ресурсами.

Як співробітник відділу кадрів я в захваті від того, що можу зробити внесок у вибір відповідного персоналу, який докладе максимум зусиль і надасть якісні послуги задля порятунку життя й надання життєво необхідної допомоги найвразливішим особам, яким ми служимо в УВКБ ООН у всьому світі.

Мене звуть Вартан, я гуманітарний працівник УВКБ ООН в Україні,
м. Слов’янськ

— Я розпочав співпрацю з УВКБ ООН у грудні 2015 року в Україні як спеціаліст із питань захисту. Тоді мій офіс у Харкові забезпечував діяльність УВКБ ООН у Харківській та північній частині Донецької областей. Пізніше мене призначили помічником польового радника, я очолив невеликий польовий підрозділ у Харкові, і переїхав до Слов’янська, щоб зосередитися на роботі на лінії розмежування. Зараз я керівник польового підрозділу.

Разом з командою ми відповідаємо за впровадження програм УВКБ ООН безпосередньо та його партнерами у певній географічній зоні. Більшість коштів спрямовують на підтримку людей, які живуть на відстані до п’яти кілометрів від лінії розмежування у північній частині Донецької області. Там ми здебільшого надаємо підтримку в доступі до адміністративних і соціальних послуг, відновленні громадської інфраструктури, веденні окремих випадків та психосоціальної підтримки. Займаюся питаннями інтеграції ВПО, тривалих рішень, особливо в забезпеченні житлом та юридичним супроводом в решті Донецької, Харківської та Дніпропетровської областей. У всіх цих областях ми проводимо адвокацію за кращі рішення, інтеграцію та рівні права для переміщеного населення й такого, що постраждало внаслідок російської агресії.

Найкраще, що мотивує мене працювати у гуманітарному секторі, — це безліч людей, які поліпшують своє життя завдяки моїй роботі та роботі моєї команди. Іноді важко побачити зміни, коли маєш справу з багатьма документами, які потрібно заповнити, але особливо у надзвичайних ситуаціях бачиш виклик, стикаєшся з ним разом з людиною і допомагаєш їй розв’язати проблему. Бачити, наскільки ці люди почуваються щасливішими, і як їхнє життя стає трохи (або значно) легшим, — унікальна можливість і справжня винагорода.

ДОВІДКА «УК»

Всесвітній день гуманітарної допомоги відзначають уже 12 років 19 серпня, вшановуючи пам’ять спеціального посланця Генерального секретаря ООН в Іраку Сержіу Вієйра ді Меллу та ще 21 нашого колеги, які загинули цього дня 2003-го під час бомбардування штаб-квартири ООН в Іраку.

За даними ООН, цього року гуманітарної допомоги і захисту потребуватимуть приблизно 168 мільйонів людей. Для цього необхідне фінансування обсягом 28,8 мільярда доларів, і це найвищий показник із часів Другої світової війни. Ситуація істотно ускладнюється пандемією COVID-19, додаючи до переліку потреб ще й необхідність у засобах індивідуального захисту й медичного призначення тощо. Лише в Україні показник кількості людей, котрим необхідна гуманітарна допомога, сягає 3,4 мільйона осіб. Через обмеженість фінансового ресурсу план гуманітарного реагування України на 2021 рік спрямовано на задоволення потреб близько 1,9 мільйона вразливих людей шляхом надання життєво необхідної надзвичайної допомоги і забезпечення захисту у шести секторах: освіта; продовольча безпека та засоби до існування; охорона здоров’я; захист; житло та непродовольчі товари; водопостачання, санітарія і гігієна.

Більшість із 1,9 мільйона осіб, яким планують надати гуманітарну допомогу, живуть у Луганській та Донецькій областях. Понад 770 000 людей, яким заплановано надати допомогу, живуть на не підконтрольних уряду територіях та 1,14 мільйона — на підконтрольних. На них планують надати допомогу 189 000 внутрішньо переміщеним особам.

Для досягнення цих цілей 2021 року гуманітарні організації в Україні потребують 168 мільйонів доларів.

Іванна Мироненко-Дрібна (УВКБ ООН),
для «Урядового кур’єра»

За матеріалами УВКБ ООН