Крим — український регіон, який в уяві більшості людей асоціюється саме з туризмом, хоча туризм не був головним сектором економіки півострова, його значущість щороку зростала. Перспективи Криму як одного з туристичних центрів Східної Європи та Чорноморського регіону були цілком реальними. Але окупація перекреслила їх…

Три удари окупації

Після окупації туристичний потенціал півострова зазнав ударів з боку окупаційної влади.

Перший удар: перетворення Криму на величезну військову базу, що несумісно з розвитком туризму. Раніше півострів приваблював дивовижними ландшафтами. Але для окупантів природа Криму — це трофей, на якому можуть розміщуватися берегові ракетні комплекси «Бал», як на території національного парку «Чарівна гавань». Тепер на багатьох ділянках кримських гір розміщуються військові бази та об’єкти Росії, тому величезні площі кримських лісів перетворюються на зони забороненого доступу. Екологія та природа Криму були найкращим амбасадором туристичного майбутнього півострова, яке його очікує після неминучої деокупації.

Другий удар: пандемія COVID-19, наслідки якої посилилися через некомпетентність окупаційної адміністрації. Наприклад, нібито для запобігання поширенню коронавірусу окупаційна адміністрація запровадила обмеження на перетин адміністративної межі з Херсонською областю та примусову двотижневу самоізоляцію. Але жодних обмежень не було встановлено для громадян Російської Федерації, які масово прилітали до Криму з Москви, центру захворювань коронавірусом у Росії.

Третій удар: остаточне цементування, в прямому і переносному значенні, туристичної інфраструктури Криму, про що ми розкажемо далі.

Забудова чорноморського узбережжя

Протягом останніх років місцеві активісти та небайдужі громадяни спостерігають активну забудову туристичних місць півострова. Цього року це обурення зростає, адже узбережжя найбільших міст півострова на початку туристичного сезону перетворили на будівельні майданчики. Та головна загроза полягає в іншому. Халатність і байдужість окупаційної влади до унікальних місць Криму загрожує їх повним знищенням.

Український курорт на заході Криму — місто Саки — відомий своїми дивовижними пляжами. Стометрові завширшки пляжі були окрасою міста і найпотужнішим магнітом для туристів. Але відповідно до «федеральної цільової програми» на території узбережжя відбувається будівництво бетонної набережної. Згідно з проєктом там збудують зону для прогулянок протяжністю 5649 метрів.

Деструктивний вплив проєкту приховано в деталях, адже ним передбачається зменшення площі пляжу майже вдвічі! Посередині будуть розміщені бетонні плити, які розділять його навпіл. Після цього майже половина його території перетвориться на бетонний майданчик, що є свідомим знищенням не тільки пляжу, але й туристичного майбутнього нашого українського курорту.

Виконані неякісно роботи можуть мати негативний вплив на довкілля. Наприклад у Євпаторії за дотаційні російські кошти заплановано реконструкцію приморської набережної ім. Терешкової, загальною вартістю 700 млн руб. Здавалося, таких коштів мало б бути цілком достатньо для створення комфортних умов відпочинку для місцевих жителів і приїжджих. Але для окупантів важливе не поліпшення рівня життя населення окупованих територій, а освоєння величезних нафтогазових коштів. Ось і в Євпаторії компанія поклала до своєї кишені близько 250 млн рублів, отриманих на реконструкцію набережної, і зникла.

Роботи виконані дуже неякісно, і новозбудоване бетонне покриття може в будь-який момент опинитися в акваторії Чорного моря. Тепер будівельні роботи розпочнуть із самого початку. Враховуючи вартість знесення побудованого і повторну реалізацію всього обсягу робіт, початкова вартість набережної збільшується майже вдвічі! Здається, що професійна некомпетентність, заливання в бетон десятків мільйонів доларів з боку окупантів і розкрадання коштів стали нашим надійним союзником у процесі деокупації.

Хронічна хвороба окупантів

Постійна забудова найдивовижніших місць Криму — хронічна хвороба окупантів. Окрім Сак та Євпаторії, перелік жертв варварської забудови вже давно перетнув межу десятка.

Гурзуф, найколоритніше місто Південного узбережжя та центр архітектурної спадщини кримської історії, вже не один рік потерпає від забудови, що фактично знищує його. У 2015 році розпочалася забудова найбільшого міського пляжу «Гуровські камені». Цей пляж незвичайний, оскільки там регулярно відбувалися археологічні розкопки та розташовувалася середньовічна базиліка. Територію пляжу незаконно передали «націоналізованому» Артеку, який звів на цьому місці табір «Сонячний» і остаточно перекрив доступ місцевих жителів до улюбленого місця відпочинку.

У Феодосії також заплановано реконструкцію набережної «Десантників», приблизна вартість якої становить близько 1,4 млрд рублів. Проте, сприймаючи це крізь призму досвіду будівництва набережної в Євпаторії, можна впевнено сказати, що остаточну вартість будівництва буде завищено, здачу в експлуатацію відтерміновано, навколишнє середовище занедбано, а частину коштів розкрадено.

Викликає багато запитань і реконструкція набережної в Коктебелі, на що планують надати понад 4 млрд рублів. Відповідно до проєкту в тілі набережної мають встановити каналізаційні колектори, куди збиратимуть стоки всього населеного пункту, а після цього перекачуватимуть на очисні споруди. Проте, з огляду на фаховість компаній, які реалізують проєкти з реконструкції виключно завдяки зв’язкам з керівниками окупаційної адміністрації, каналізаційні стоки можуть у будь-який момент опинитися в морі, а морське повітря втратить свою свіжість.

Якими ми хочемо бачити наші узбережжя?

Росія до цього моменту живе минулим і повністю виправдовує статус спадкоємиці Радянського Союзу. Зокрема, до нинішньої Росії успішно перекочувала радянська практика покривати бетоном абсолютно все.

У сучасних країнах уже давно відійшли від практики цементування набережних. Країни, які дійсно турбуються про добробут і комфорт співгромадян, намагаються зберегти кожну крихту навколишнього середовища. Запроваджуються інструменти захисту унікальних природних територій, особливо пляжів і берегових ліній, яких залишилося небагато, у природному стані.

Але для окупаційної адміністрації Криму ці питання другорядні. Окупація за визначенням є тимчасовою і зрештою вона закінчиться. Звідси й спроби окупантів якомога швидше використати наявні можливості.

Покриття бетоном усього та всюди ефективне лише з точки зору освоєння коштів. Чим дорожчий проєкт, тим більше коштів для відкатів отримають пов’язані з окупаційною владою компанії, тим більше коштів отримають у свої кишені корумповані чиновники.

Іван КРИМСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»