Музей, колекцію якого становлять твори класичного мистецтва, вітає експозиції сучасних художників, які за змістом пов’язані з тематикою музейного зібрання. У різні роки в цьому музеї експонували виставки Ольги Петрової, зокрема японську сюїту полотен авторки виставляли водночас із каліграфією великого майстра з міста Осака Рюсекі Морімото. Нині художниця знайомить глядачів з власною інтерпретацією норвезької теми.

Художниця фактично відкриває тему Норвегії в українському мистецтві. Фото Володимира ЗАЇКИ

Шістнадцять полотен побудовано у дворівневому вимірі: це реальні враження від країни поряд з вільними алюзіями, своєрідними лірико-сюрреалістичними рефлексіями художника на побачене та пережите як у Норвегії, так і вдома. Образи Норвегії очевидні в полотнах «Фіорд», «Місто Берген», «Озеро. Ніч у Ставан∂ері». На реальні пейзажі мисткиня зробила проекцію власних тривог й емоційного напруження, які ми всі несли в собі під час Майдану Гідності. Під впливом тих подій з’явилися полотна «Над водою», «Сон у Ставан∂ері», «Жінки вікінгів». У композиції «Легенда» з холодної води Північного моря над вузькою смугою землі підноситься містична постать, закутана у простирадло. Що означає ця сповнена таємниці фігура? У композиції втілено стан тривоги, в якій жила Україна на Майдані в оточенні ворожої сили, в тяжкому очікуванні розв’язки драми. Кожен глядач перед цим полотном відтворить у душі власні реакції на наші суспільні події, на особистий неспокій.

У тіні виставки, що, здавалося б, не стосується громадянської конкретики, у підтексті сюжетів пульсує нерв актуальних подій. Бо авторка писала не тільки скелі й водоспади, не лише озера й каміння, а передовсім — образ тривоги нашої.

Експозиція також пропонує історичну ремінісценцію в образі королеви Норвегії  Єлизавети (одна із дочок Ярослава Мудрого). Її постать ніби розчиняється в структурі скель, на яких з прадавніх часів збереглися магічні знаки вікінгів. Це полотно й пейзажі живописної сюїти, здається, розмикаються кудись у Всесвіт. Ландшафти, з їхньою топо?графічною достовірністю, можуть здатися надреальними, інопланетними.

Спостережливі відвідувачі експозицій Ольги Петрової звикли до її нестримної кольорової та пластичної експресії. Ці якості полотен авторки акцентував мистецтвознавець Ігор Диченко у статті «Купальська стихія кольору»: «Колорит зачаклував художницю… За життєдайною експресією живописної манери Ольги Петрової відчутна закоханість у колір-екстаз».

У циклі «Норвегія» авторка повністю зламала властиву їй колористичну модель. У стриманій сріблясто-зеленуватій та приглушеній блакитно-бузковій гамах глядач побачить нову Ольгу Петрову. Цей колористичний аскетизм народився як відповідник ландшафту країни снігів, скель, фіордів, та й духу норвезької культури: Едварда Гріга, Кнута Гамсуна, Генріха Ібсена, Едварда Мунка. Ольга Петрова запропонувала глядачеві увійти до суворої зосередженості світу, декларативно написаного позаефектною палітрою. До того ж автор фактично відкриває тему Норвегії в українському мистецтві.

Олександр МОСКАЛЕЦЬ
для «Урядового кур’єра»