Про Вадима Сідура я дізналася наприкінці 1980-х. Маленька публікація про нього в одному з молодіжних журналів передовсім вразила його долею. Тим, що виявився земляком. Тим, що твори скульптора прикрашають вулиці багатьох великих міст за кордоном, а в СРСР його ім’я замовчували. На жаль, нині також мало хто знає про Вадима Сідура на батьківщині. І в Дніпрі, і в Україні немає жодної роботи видатного художника. Про нього нагадує лише встановлена 2002 року меморіальна дошка на будівлі 33-ї дніпровської середньої школи, де навчався майбутній скульптор-авангардист, художник, графік, поет.
Несповідимі шляхи
Народився Діма Сідур, як називали його рідні і друзі, у невеличкому дворику в центрі Катеринослава (нині Дніпро) 28 червня 1924 року. Невеличкого зросту хлопчина часто хворів, але добре навчався. На його творчий шлях дуже вплинули половецькі й скіфські кам’яні ідоли, які з глибин століть і досі дивляться на нас біля Дніпровського історичного музею. Вони вразили Вадима енергетикою та особливою пластикою. «Я довго роздивлявся цих скіфських баб, дивуючись їхній грандіозності та спокою», — написав він пізніше.
Війна змусила перервати навчання і творчі плани. Майже підлітком Вадим Сідур пішов добровольцем на фронт. «Шляхи війни несповідимі. І коли вісімнадцятирічним молодшим лейтенантом командиром кулеметного взводу я дійшов до рідного міста, вулиці, то побачив, що від будинку, де народився і виріс, не залишилося нічого. Тільки комин стирчав, як новаторський пам’ятник моєму дитинству і юності.… Потім мене вбили на війні», — згадував скульптор.
У лютому 1944-го в запеклому бою під Кривим Рогом юного кулеметника важко поранили. Врятували бійця місцеві жінки — 18-річна медсестра Саша Крюкова та її мама Хевронія Прокопівна. Олександра, яку згодом Ізраїль нагородив медаллю «Праведник світу», розповідала: «Мама із солдатами принесли ще одного пораненого. Замість обличчя — суцільна рана. Говорити не міг. Я здогадалася, дала йому папір і олівець. Він написав: «Діма Сідур».
Прилаштувалися годувати його з трубочки. Він терпів нестерпний біль, рани гноїлися. І жінки повезли бійця у дніпропетровський шпиталь.
Два місяці лікарі боролися за його життя. Так 19-річним Вадим Сідур став інвалідом. Численні операції в різних госпіталях упродовж двох років назавжди закарбувалися у пам’яті художника і відобразилися у його роботах. Зокрема це красномовна скульптура «Поранений».
Жодної виставки в Союзі
Коли демобілізований гвардії старший лейтенант вступив до знаменитої московської Строганівки, він уже знав, у якому напрямі працюватиме. Головна тема — проти війни і насильства. Головний матеріал — метал. Як професійному скульпторові й членові Спілки художників Вадимові Сідуру надали в підвалі майстерню, в якій народилися видатні твори: «Пам’ятник загиблим від насильства» (встановлено у Касселі, Німеччина), «Той, хто волає» (в Дюссельдорфі), «Треблінка» (в Берліні), «Пам’ятник загиблим від бомб» (у Вюрцбурзі) та інші.
В умовах диктатури соціалістичного реалізму й залізної завіси, не знаючи творів західних митців, Вадим Сідур виробив власний напрям у мистецтві. Він сам дійшов до того, що робили колеги за кордоном.
В СРСР не було жодної виставки митця, його звинувачували у формалізмі й пацифізмі, вигнали з лав КПРС. Заробляв завдяки замовленням надгробків і книжковій графіці. Перший інфаркт стався 1961-го, і художник був змушений зосередитися на графічних роботах.
«Як геніальні роботи Сідура потрапили за кордон? Його підвал відвідували знаменитості зі всього світу: режисери, скульптори, науковці. Одного разу прийшли американці, побачили голову Ейнштейна. Попросили продати. Тодішня міністр культури Фурцева сказала, що не можна такі речі продавати за кордон, ганьбити СРСР. Американці, між іншим, пропонували 40 тисяч доларів, які здебільшого пішли б державі — так тоді було прийнято. Нобелівський лауреат академік Віталій Гінзбург прийшов у Міністерство культури і запитав: «Що, мала ціна?» Йому відповіли, що мають розцінки, за якими такого розміру бюст Леніна коштує 5 тисяч доларів. Тому не можна продати іншу роботу дорожче, — розповідає дніпровський журналіст Володимир Платонов. — Тоді Вадим Сідур подарував зменшений варіант Ейнштейна Академії наук СРСР, а звідти його передарували в Центр дослідження ядерної фізики в Чикаго. Там роботу збільшили і встановили на постамент, що обертається.
І за подібною схемою, коли автор не отримував жодного гонорару, за кордон потрапили більшість творів Сідура. Зокрема в Німеччину передали майже 100 робіт, там у Бохумі є музей його імені, який вражає».
Володимир Платонов розповів, що першу книжку про талановитого земляка видали в Австралії. Потім з’явилися видання в Німеччині, Австрії, Франції, Голландії,
Данії, інших країнах. Відкриттям Вадима Сідура завдячуємо німецькому професору Карлу Аймермахеру, який видав велику монографію про його творчість, а також три альбоми про нього.
За словами Володимира Платонова, який особисто був знайомий із художником та його родиною, навідувався до них у Москві, Вадим Сідур ніколи не забував рідного міста і своїх рятівників. Він завжди розпитував про родину Крюкових і передавав їм у село Новоселівку посилки і гроші.
В Україні немає творів митця
Вадим Сідур створив понад 500 скульптур, тисячі графічних і живописних робіт, а ще збірки поезій, ілюстрації до книжок. Він був щасливий у родинному житті, мав двох синів — Михайла і Дмитра. Нині молодший Дмитро живе в Москві, має інвалідність.
У Дніпрі налаштовані відновити пам’ять про знаменитого земляка. У межах міської програми «Культурна столиця» створено першу частину документального фільму про скульптора, який показали в дні його пам’яті. У Музеї українського мистецтва, де проходив захід, відкрили меморіальну кімнату Вадима Сідура. Відбувся скульптурний пленер і літературні читання на пам’ять про нього. Тривають перемовини з московськими музейниками щодо закупівлі графічних робіт художника — на скульптури надто високі для нас ціни.
«Час, коли можна було купити твори Вадима Сідура, втрачено, — каже мистецтвознавець Людмила Тверська. — Ми дізналися про нашого талановитого земляка на початку 1980-х. І поїхали в Москву, щоб купити роботи. Було дуже цікаво побувати в його майстерні. Підвал брудний. Труби, що постійно протікають. І водночас — дивовижна аура, сила творчої енергетики. Унікальний художник, який відкрив власну стилістику, не знаючи сучасного міжнародного мистецтва. Ми були в захваті від його творів, підібрали кілька робіт. Написали лист у Міністерство культури УРСР. А нам відповіли, що не знають, хто такий Вадим Сідур».
Ось так батьківщина видатного митця світового рівня залишилася без його спадщини. 26 червня 1986 року — за два дні до дня народження — після чергового інфаркту Вадим Сідур пішов в інший світ.
Ми в Google+