Попри загальну тенденцію до зниження чисельності членів профспілок, зумовлену зміною структури зайнятості, зниженням чисельності працівників, глобалізацією економіки, профспілки залишаються на сьогодні впливовою політичною силою в Україні, тією щукою, яка не дає карасям дрімати. Такий висновок випливає з інтерв’ю, яке «Урядовому кур’єру» дав голова ради Полтавської обласної організації профспілки машинобудування та металообробки України Валерій ПУХАЙ, якого нещодавно обрали заступником голови ЦК галузевої профспілки.

Поступ забезпечують особистості

— Валерію Івановичу, за який напрям профспілкової роботи ви тепер відповідатимете на загальноукраїнському рівні?

— Відразу уточню: мене обрано на цю посаду на громадських засадах. А відповідатиму за соціально-економічний захист і охорону праці. Фактично за виконання міжгалузевої угоди між Міністерством розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства, профспілками та Фондом держмайна.

— Яка нині ситуація на підприємствах галузі, яку ви представляєте?

— Ситуація зрозуміло, яка. Де в нас мудрі керманичі, енергійна молода зміна, де активно і натхненно працюють робітники та інженерно-технічні працівники, там усе гаразд. На жаль, машинобудівних підприємств, які стабільно працюють, у країні нині небагато. Зокрема на Сумщині це Насосенергомаш, на Харківщині — Турбоатом, на Донеччині — Новокраматорський машинобудівний та ПАТ «Енергомашспецсталь» і ще кілька підприємств. А скажімо, в Одеській, Запорізькій, Львівській, Житомирській областях машинобудівні підприємства зупиняються. Почасти тому, що тамтешнє працездатне населення заробляє на життя в Польщі.

Полтавщині пощастило, що у нас є такі керівники з державним мисленням, як Володимир Приходько, Микола Данилейко, Віктор Самусенко, відповідно очолювані ними ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод», Кременчуцький завод дорожніх машин і Кременчуцький сталеливарний завод навіть у цих непростих політичних та економічних умовах працюють добре, випускають конкурентоспроможну продукцію, а працівники там вчасно отримують гідну зарплатню. Тому що реалізація заходів, передбачених колективними договорами, дала змогу підвищити рівень середньої заробітної плати порівняно з аналогічним періодом минулого року на 20—25%.

— Маючи такий досвід, вам буде нескладно виконувати свої нові обов’язки із захисту й підтримки вітчизняного товаровиробника.

— У нас достатньо пропозицій для керівників держави щодо його підтримки, але поки що не бачимо кроків назустріч. Зокрема ПАТ «КВБЗ» у 2018 році виграв тендер на виготовлення Укрзалізниці шести дизель-поїздів, але вона від них відмовилася, заявивши, що в неї немає коштів, тому купить лише один дизель-поїзд. Через порушення цієї угоди збитків зазнав і завод, і 180 інших українських підприємств, залучених до виготовлення цієї техніки. А 20 листопада дізналися, що чиновники Міністерства інфраструктури провели зустріч із представниками корейської компанії «Хюндай» і обговорили питання модернізації та оновлення пасажирського рухомого складу. Як це розуміти?

— Чи вдалося профспілкам налагодити співпрацю з новим головою Полтавської облдержадміністрації?

— Олега Синєгубова нещодавно призначено на цю посаду, він лише знайомиться зі станом справ в області. Але профспілки готують відповідну пропозицію щодо зустрічі з ним. Плануємо разом розглянути нинішній стан трудових відносин на підприємствах і шляхи вдосконалення взаємодії соціальних партнерів у вирішенні соціально-економічних питань. Зокрема через посилення ролі обласної тристоронньої соціально-економічної ради, яку не збирали вже два роки.

У нас кризові явища в окремих галузях економіки, які призводять до скорочення робочих місць і зростання боргів із заробітної плати та соціальних виплат. Профспілки вважають, що це спричинено тим, що немає виваженої державної промислової політики. Виникли й питання щодо запланованого скорочення держслужбовців.

Що написано у колдоговорі...

— А з новоствореними об’єднаними територіальними громадами?

— Ми підготували проєкт угоди про співпрацю між Полтавським регіональним відділенням Асоціації міст України, Центром розвитку місцевого самоврядування в Полтавській області (об’єднані територіальні громади) та Полтавською обласною радою профспілок. Але поки що наші пропозиції вивчають. Вважаю, профспілки мають взяти участь і в підбитті підсумків першого етапу децентралізації в області.

— Ви говорили про відтік кадрів на підприємствах. Ваша профспілка якось може цьому зарадити?

— Можемо вплинути на цей процес через колективні договори. Скоро у нашій обласній галузевій раді профспілки буде засідання, приурочене колективному договірному регулюванню у 2020 році, де розглянемо й можливість активнішого використання профспілковою спільнотою цього основного інструменту захисту прав працівників. Нашим лідерам буде дано відповідні доручення, зокрема провести у першому кварталі 2020 року колдоговірні конференції, збори, на яких слід надати змогу профспілковим організаціям разом із керівництвом підприємств ухвалити колективний договір, який, можливо, і підвищить заробітну плату працівників та надасть їм інші пільги й соціальні гарантії.

— Чи обмінюються полтавські профспілки досвідом з колегами з інших областей?

— Нещодавно ми побували на Рівненщині, відвідали там шість ОТГ і уклали угоду про співпрацю з тамтешньою Федерацією профспілок. На наступний рік плануємо поїздки на Харківщину та Дніпропетровщину. Нам теж є чим поділитися з колегами. Зокрема делегації від профспілки металістів з німецького міста Зінген, яка приїздила до нас, ми показали Крюківський вагонобудівний завод, і німецькі партнери були вражені побаченим там. Вони не знали, що в Україні є високотехнологічне підприємство, яке виготовляє техніку на рівні світових стандартів.

— У суспільстві триває дискусія щодо ролі профспілок, а окремі нові власники підприємств відкрито заявляють, що профспілки їм не потрібні.

— Таких «ефективних менеджерів», яким ми нібито заважаємо працювати, справді вистачає, але їхня думка відрізняється від думки простих робітників, для яких профспілки — єдина надія в обстоюванні їхніх прав. Комусь не подобається і чинний Трудовий кодекс, готують новий, який попередньо не було винесено на широке громадське обговорення. Але профспілки будуть завжди, вони захищатимуть не роботодавця, а сторону, про яку я говорив.

— Лакмусовий папірець потрібності чи непотрібності профспілок на виробництві — це присутність у їхніх лавах молоді.

— Цілком з вами згоден. Так ось, на 1 січня 2019 року в лавах нашої профспілки молоді було 37%, а нині її, можливо, навіть більше.

— Тобто ви залишаєтеся однією з найчисленніших профспілок серед тих, які працюють у машинобудівному комплексі країни?

— Так. До речі, з’їзд ФПУ поставив завдання об’єднати всі ці спілки у профспілку машинобудівного комплексу України, як ми свого часу створили Асоціацію профспілок промислового комплексу Полтавської області, головою координаційної ради якої залишаюся й досі.

— Скоро свято Миколая. Чи підготувала профспілка «Машметал» подарунки?

— Авжеж. Вручатимемо їх дітям не тільки на Миколая, а й на Новий рік. За традицією, це буде у БК Кредмашу та ПК ім. Котлова вагонобудівного заводу. Хоч наші європейські колеги й кажуть, що подарунки — не наша турбота, сфера відповідальності профспілок — це заробітна плата, зайнятість і охорона праці. Але ми ще з радянських часів залишили за собою культурно-масову, спортивну й оздоровчу роботу. Так і витрачаємо на це третину членських внесків.

Ми, члени президії «Машметал», з гордістю оглядаємося на зроблене полтавськими машинобудівниками у 2019 році. І креслимо амбітні плани на рік прийдешній. Нехай набирає темпу відродження українського машинобудівного комплексу, портфелі повняться замовленнями та інвестиціями, а гаманці машинобудівників — вагомими статками.

Принагідно запевняємо спілчан у незмінній налаштованості профспілки «Машметал» на реальний захист прав та інтересів працівників, взаємовигідне партнерство з роботодавцями. Зичимо всім машинобудівникам та їхнім сім’ям щасливих свят, міцного здоров’я, миру й любові.

Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Валерій ПУХАЙ.  Народився 26 листопада 1950 року в м. Полтаві. Закінчив Полтавський електротехнічний технікум, Вищу школу профспілкового руху імені Шверника. Працював пакувальником світлотехнічних наборів на Полтавському заводі газорозрядних ламп, після служби у війську — інженером на Полтавському електромеханічному заводі (нині завод «Лтава»), інструктором Полтавської облпрофради, профорганізатором центрального комітету профспілки працівників важкого машинобудування в Полтавській області.

Із 1991 року — голова ради Полтавської обласної організації профспілки машинобудування та металообробки України.

Член ради Федерації профспілок України. Заступник голови ЦК профспілки «Машметал».

Заслужений працівник профспілок України.