СПРАВА ЖИТТЯ

Американський вчений Джеймс Мейс першим дослідив історію великого голоду і визначив його як геноцид українського народу

Так про себе сказав американський вчений Джеймс Мейс, який першим дослідив історію Голодомору 1932–1933 років і визначив його геноцидом українського народу. І ця справа виявилася для нього нелегким випробуванням. Наполегливість і впевненість історика принесли йому повагу одних і недоброзичливість інших.

На початку 1990-х він уперше приїхав в Україну, потім ще раз. Інтерес він викликав неабиякий. Інтерв’ю письменниці й журналістки Наталії Дзюбенко стало доленосним: Мейс одружився і залишився в Україні. Він займався наукою і викладав у Києво-Могилянській академії, працював в англійськомовному дайджесті газети «День», багато писав. Брав участь у розробці закону про Голодомор. Це за його пропозицією, що пролунала з трибуни Верховної Ради 10 років тому, ми вшановуємо пам’ять жертв голоду запаленням свічок. За його участі у столиці на Михайлівській площі постав пам’ятник жертвам Голодомору.

У 2004 році серце Джеймса Мейса зупинилося. Йому було тільки 52 роки. Похований він в українській землі на Байковому кладовищі. В пам’ять про вченого у Києво-Могилянській академії відкрито його кабінет-музей.

Про яскраву особистість Джеймса Мейса розповідає член Національної спілки письменників вдова Наталія ДЗЮБЕНКО-МЕЙС.

Справжній син свого народу

Джеймс Мейс — виходець із бідної родини американського залізничника й домогосподарки. У його родоводі по матері — бельгійці, англійці, по батькові він прямий нащадок індіанського племені черокі. Вважав себе корінним американцем у шістнадцятому поколінні. І це те, що він зумів самотужки дослідити.

Він народився і виріс в Оклахомі, де все просякнуто споминами про трагедію великого і гордого племені. Черокі — одне з племен, яке ніколи не організовувалося в резервації. Воно приязно зустріло білих людей, мало свою абетку, газету, розвивало ремесла. Європейські колонізатори намагалися приборкати непокірне населення, перетворити його на рабів, проте в рабстві індіанці просто вимирали. Я якось взялася допитуватися у Джеймса: чому? Хвороби, жорстоке ставлення? Ні, відповідав, вони просто помирали.

У штаті Віргінія, де в той час проживали черокі, знайшли золото. Сотні тисяч корінного населення — чоловіків, жінок, дітей — стали зайвими на власній землі. До нового свого гнізда у штаті Оклахома під нагайками і дулами рушниць вирушили сотні тисяч, дійшли одиниці. Цю дорогу згодом назвали дорогою сліз. А потім в Оклахомі знайшли нафту, земля стала безцінною, і плем’я прирекли на остаточну загибель.

Джеймс напружувався і раптово холоднів, коли про це заходила мова. Навіть у його улюбленій демократичній Америці, він сповна випив чашу зневажливого ставлення до себе як до нацменшини. Йому було важко повірити у щирість українців, які, зачувши, що він з індіанського роду, відкривали йому свої серця. Він довго не вірив, коли я казала йому, що в нас люблять індіанців. Дивувалась я, дивувалися мої друзі й знайомі, чому він з таким небажанням розповідає про себе. Джеймс на якомусь глибинному рівні, попри свій американський лоск і професорський вишкіл, був справжнім сином свого народу.

Цей пам’ятник та традиція запалення свічок для вшанування жертв голоду з’явилися за ініціативи Джеймса Мейса. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ

Він був ясновидцем історії

Джеймс навчався і працював у найкращих університетах США. Усі відзначають його фаховість, професіоналізм, але я на собі не раз відчувала його незбагненний дар прозирати крізь історичні пласти, історичні події. Він був ясновидцем історії. Розповідав мені про події в Україні 1920–1930-х років із такими деталями, про які я ні до цього, ні після ніколи не чула і не читала. Звісно, можна списати це на фахову реконструкцію подій, але він напевне знав, що трапилося на засіданні політбюро певного числа, хто там виступив і чому. А ще — хто де сидів, як було розставлено столи, хто кому і що нашіптував у спину. Це був особливий зір історика.

Загальновідомо, що за вивчення історії України Джеймс взявся під впливом Романа Шпорлюка — професора історії Центрально-Східної Європи. Працюючи над дисертацією про національний комунізм в Україні, він ознайомився із працями українських еміграційних дослідників Великого голоду 1932–1933 років в Україні, і більше ця тема його не відпускала.

Якось я запитала, чому він не взявся досліджувати історію рідного народу. Він відповів, що так віддає свій борг і черокі, але своєму народові вже не зможе допомогти, тим паче відродити. А українському народові може допомогти і словом, і ділом.

А ще Джеймс ніколи не міг позбутися глибокого здивування і обурення: як так, на очах у цілого світу, в самому центрі Європи конав від голоду багатомільйонний народ, а світ бачив це — і мовчав. Він не розумів, чому цивілізаційну катастрофу біблійного масштабу так довго і ретельно замовчували не лише в Україні, а й на Заході. В Америці в силу багатьох обставин його конфлікт із російськоцентричним науковим середовищем був закономірним і неминучим. Джеймс завжди повторював, що не лише російська, а й американська демократія закінчується там, де починається українське питання.

Свічка як потреба в очищенні

1982 року на міжнародній конференції з голокосту й геноциду у Тель-Авіві молодий і ще маловідомий науковець Українського дослідного інституту при Гарвардському університеті Джеймс Мейс першим серед західних істориків охарактеризував великий голод 1932–1933 років в Україні як акт геноциду, метою якого було «знищення української нації як політичного чинника й суспільного організму». Пошлюсь на оцінку відомого дослідника творчості Джеймса Мейса Аркадія Сидорка: «Якби навіть Мейс не зробив нічого іншого, крім того, що висунув і обгрунтував тезу про великий голод як акт геноциду, його ім’я увійшло б у новітню історію України й історію світового суспільствознавства кінця ХХ століття. Та він став не тільки піонером, а й провідним концептуальним дослідником цієї найболючішої для українців теми, великою мірою саме завдяки йому вона набула світового розголосу й сприяла подоланню жорсткого цензурного бар’єру в самій Україні».

Не зупинятимусь на деталях роботи легендарної американської комісії. Про неї достатньо розповів сам Джеймс Мейс у статтях, вміщених у його посмертній книжці «Ваші мертві вибрали мене». Там він скупо описав і причини шельмування його роботи. Однак саме цей непідкупний і суворий у своїх висновках учений першим запропонував ще у 1993 році запровадити день відзначення жертв голодоморів у третю суботу листопада, заме завдяки його зусиллям виник Інститут національної пам’яті, який опублікував десятки томів із списками жертв голоду. Це за його книжками й архівними документами, подарованими Національному університету «Києво-Могилянська академія», інтелектуально і духовно зростають студенти, аспіранти.

І свічка… Свічка у вікні, яку так геніально вгадав Джеймс Мейс як духовну потребу кожного українця в молитві й очищенні. Посилаючи цей крихітний вогник у нічну темряву, ми не лише освітлюємо наше минуле, а й просвітлюємо наше завтра.

«УСНА ІСТОРІЯ» 

Джеймс Мейс опитав і записав розповіді 210 українців, що пережили голод, з усіх регіонів України. Назбиралося 1800 сторінок. Тритомник «Усна історія» видав Конгрес США 1990 року.

Із інтерв’ю Зої Єфрозиної, уродженки хутора Круглик Гадяцького повіту. (Перший том «Усної історії»  Дж. Мейса, Вашингтон, 1990, с.197):

«Я така голодна була, така голодна, що у мене руки були такі, і ноги… Лебеду рву, що жовтим цвіте, це все у внутрь ішло. Який би бур’ян, все йшло у внутрь. Хліба нема. Нічого, ні картоплі, ні хліба, тільки бур’яни. Нема ж хліба, місяцями нема хліба. Пішла до матері, думала, що у неї чимось розживуся… Їде гарба, яка збирала трупи. Чую, вони кажуть, давай і цю кинемо, вона ж сьогодні помре. Я чую, вони зіскочили з гарби, щоб мене забрати. Я крутилася, крутилася, і в жито, і давай втікати. Якби бігли за мною, то догнали б. А як вже втікла, вони повернулися… Як приїхала — пухну, уже зовсім пухну. А людей таких стільки валялося… Бричкою відвозили в ями. Якби мене кинули в гарбу, я б ніколи звідти не вибралася».

БЕЗЦІННА КОЛЕКЦІЯ

Архів Мейса зберігається в Україні

У вересні 2010 року в науковій бібліотеці НаУКМА відкрилася кімната-музей Джеймса Мейса, де нині зберігається його особистий архів.

У листопаді 2005 року, виконуючи заповіт чоловіка, Наталія Дзюбенко-Мейс передала НаУКМА книжкову колекцію й першу частину архіву Джеймса Мейса. Другу частину особистого архіву науковця доставили зі США у листопаді 2006 року. І ось тепер в Україні зберігаються безцінні матеріали, які стосуються дослідження Голодомору і його визнання геноцидом українського народу.

Тут можна ознайомитися із творчими матеріалами Джеймса Мейса 1980-х років, що стосуються його допомоги Робертові Конквесту в проведенні дослідження Голодомору і підготовки книжки «Жнива скорботи», його масштабній роботі у Комісії комітету Конгресу США з вивчення голоду в Україні, збирання усних свідчень людей, які пережили голод. Значну частину архіву становить листування науковця, дисертації, тексти виступів, лекції. Представлені його монографії, статті, добірки публіцистичних статей, рецензії, чернетки досліджень, конспекти, бібліографічні виписки.

Основна частина колекції — це література з історії та політики Росії й України ХХ століття, яка представлена працями відомих українських істориків і політичних діячів В. Липинського, В. Винниченка, С. Петлюри та сучасних дослідників Голодомору, добірками офіційних документів. Зібрано тут і праці українських істориків, матеріали наукових конференцій часів незалежності, присвячені Голодомору. Є й роботи закордонних дослідників голоду в Україні, книжки діячів ОУН та УПА, рідкісні видання з історії України, світової філософії, твори його улюблених письменників. Колекція налічує понад 1200 примірників книжок, наукових збірників, періодичних видань.

Унікальність цього архівного фонду в тому, що він дає змогу простежити історію вивчення американським дослідником проблеми, яка була заборонена для обговорення і для дослідження, коли рівень інтересу до історії України був надто низьким.