Не міфічним, а справжнім яблуком розбрату стала невелика річка Хомора завдовжки 114 км, яка протікає переважно територією Хмельниччини, однак впадає у Случ на Житомирщині. Упродовж кількох років принесені з чужої області води періодично спричиняють екологічну біду в сусідів, у прямому і переносному значенні отруюючи їм життя.

Стара пісня на новий лад

Торік головним забруднювачем Хомори оголосили ТОВ «Понінківська картонно-паперова фабрика», очисні споруди якої справді потребували серйозного ремонту і реконструкції. На підприємстві, яке опинилося в епіцентрі скандалу, надали 3,5 мільйона гривень на першочергові заходи.

Отож нині, на переконання фахівців Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області, очисні споруди здатні очищати стоки до рівня встановлених для фабрики нормативів. До речі, торік до них внесли зміни, розширивши перелік шкідливих речовин, вміст яких тепер регламентується, а майже десяток перевірок засвідчив, що після масштабної реконструкції промислові скиди й каналізаційно-побутові рідкі відходи, які надходять на очисні споруди фабрики із селища Понінка, доведено до обумовленого дозвільними документами стану.

Таким обмілілим потічком стала Хомора біля скиду з очисних споруд понінківської фабрики у період, коли в Полонному взялися накопичувати воду. Фото автора

Однак у вихідні, що припали на День перемоги, Хомора у нижній течії укотре засмерділа й стала каламутно-білуватою. На Житомирщині відразу залунали звинувачення на адресу понінківської фабрики, яка, мовляв, знов отруїла річку.

За наявності дієздатних очисних споруд це можливо лише у двох випадках: аварії або цілеспрямованого скиду забруднених стоків задля сумнівної економії на їхній очистці. Першу причину категорично заперечують на фабриці й не підтверджують численні перевіряльники, які терміново прибули для встановлення причин надзвичайної ситуації. У другу версію важко повірити. Навряд чи на підприємстві, вже не раз битому за забруднення Хомори, ризикнули у спеку, коли невеличка річка міліє, вдатися до ризикованої операції, підозра за яку відразу впаде на нього.

Чим пахне річка?

Численні комісії, що виїжджали на місце екологічної біди, відзначили в офіційних матеріалах «запах господарсько-фекальних» стоків над загидженою ділянкою Хомори. Це свідчення того, що забруднення, найімовірніше, спричинено аж ніяк не промисловими стоками, які смердять інакше.

На річці два великі потенційні джерела житлово-комунального забруднення річки: селище Понінка, яке подає нечистоти на очисні споруди фабрики, і райцентр Полонне, що лежить вище за течією. Тут станція очищення міських каналізаційних стоків застаріла і замала за потужністю, тож їх фактично напряму скидають у річку.

Про це добре знають усі зацікавлені служби Хмельницької області, яким, однак, простіше висувати претензії до власників Понінківської картонно-паперової фабрики, ніж констатувати малоприємний факт, що потрібно щось негайно робити в Полонному. Всім зрозуміло, що для його бюджету щонайменше кілька мільйонів гривень на реконструкцію очисних споруд — непідйомна сума, а витрачати кошти з екологічного фонду Хмельниччини на те, щоб населені пункти Житомирщини нижче за течією Хомори і Случі не потерпали від, грубо кажучи, сусідових фекалій, ніхто не вважає за потрібне.

При цьому ігнорують елементарні принципи добросусідства і суто прагматичний розрахунок та здоровий глузд, бо призупинення роботи понінківської фабрики, перетвореної на цапа-відбувайла за всі проблеми Хомори, стане значним ударом для економіки Хмельниччини. Підприємство, на якому працює понад тисяча робітників, не лише поповнює податками місцеві й державний бюджети і власним коштом оновлює очисні споруди, а й за останні п’ять років сплатило до екологічних фондів 13 мільйонів гривень обов’язкових відрахувань. Цілком логічно спрямувати ці суми на природоохоронні заходи не хтозна-де, а саме на Хоморі.

Тече вода, але не бистра

Ще одна болюча проблема всіх малих річок України — величезна кількість гребель, що призводить до зарегульованості стоку і перетворення численних ставків на головному руслі у велетенські накопичувачі мулу. В гідротехнічних споруд інколи немає не те що власника, а навіть точного обліку! За даними управління водного господарства у Хмельницькій області, на Хоморі поблизу міста Полонне лише одна гребля, а незалежні фахівці нарахували тут аж три об’єкти, які забезпечують перепад рівня води на річці.

Експлуатують їх на власний розсуд, не раху­ючись з інтересами інших водокористувачів, що красномовно засвідчують офіційні матеріали комісії із встановлення причин екологічної біди на Хоморі. У них сказано, що «в період із 7 по 10 травня 2017 року на гідротехнічній споруді Новоселицького водосховища (ставок площею 82 га у Полонному. — Авт.) з метою накопичення води для забезпечення господарсько-питного водопостачання було встановлено додаткові шандори (заставки. — Авт.), що могло призвести до пониження рівня води нижче за течією».

Іншими словами, в спеку, коли тривалий час не було дощів, річку в Полонному перегодили, затримавши, за приблизними підрахунками, 165 тисяч кубометрів води. Фактично йшлося про істотне нарощування акумульованого об’єму водосховища офіційною місткістю 1,09 мільйона кубометрів, що за умов мінімального притоку можна вважати майже повним перекриттям Хомори.

У підсумку картонно-паперова фабрика з її безперервним виробництвом скидала очищені стоки не в повноводну річку, а в її обміліле русло. У такій ситуації основним витоком Хомори нижче від Полонного на певний час стали… очисні споруди в Понінці, з яких навіть з дотриманням всіх нормативних вимог скидають аж ніяк не джерельної чистоти воду.

Певною мірою зарадити ситуації міг би запас води найближчого водосховища, розташованого нижче за течією. Однак його г­ребля в селищі Першотравенську Житомирської області давно потребує ремонту, а ставок за глибиною і реальним об’ємом більше нагадує величезну калюжу, ніж водогосподарський об’єкт.

Біда загально­українського масштабу

Тим, хто має нещастя жити на берегах Хомори, байдуже, що отруїло їхню річку — забруднені скиди понінківської фабрики, каналізаційні стоки Полонного чи безвідповідальне регулювання рівня Новоселицького водосховища. Людям потрібна якщо не чиста, то хоч би безпечна для довкілля вода, яка не тхнула б фекаліями.

Не менш очевидно, що в цьому разі це завдання має розв’язувати Хмельниччина. Причому не методом призначення вин­них, а усунення причин біди, яка, судячи з усього, сусідам Житомирщини абсолютно не болить.

На жаль, Хомора — індикатор загальноукраїнської проблеми малих річок, у яких чомусь сім няньок з усіма наслідками. Ідеться про роз’єднаність у роботі водників, екологів, комунгоспів і місцевої влади, глобальну потребу комплексного розв’язання найнагальнішого завдання катастрофічного замулення набудованих на руслах річок водосховищ.

Фахівці не для преси визнають, що навіть на річках, де не залишилося великих промислових підприємств, трапляється, що у спеку майже стояча вода перегрівається і зацвітає, а риба гине. Причина — в обмілін­ні перегороджених численними греблями русел, які більше не очищаються від шкідливих донних відкладів під час весняних повеней. Безвідповідально втрутившись у природні процеси, маємо самі їх регулювати, періодично забираючи намул з дна річок. Чому б багатостраждальній Хоморі не стати першою серед врятованих від загибелі?