АКТУАЛЬНО

Зберігати і плекати національне слово можуть тільки його носії

Із здобуттям незалежності українська мова посіла належне їй місце в житті країни - 10-та стаття Конституції України надала їй статусу державної. Вже з початку 90-х років минулого століття сфери її застосування розширилися, зокрема, через упровадження в адміністративно-управлінську систему, освіту, нею почали активніше послуговуватися в інших галузях суспільного життя. В указі Президента України "Про День української писемності та мови", який був виданий 1997 року, зазначалося, що це свято встановлюється за ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства і відзначатиметься щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця.

Та чи вдалося переломити ситуацію, позбутися меншовартісного значення, яке насаджувалося за часів колишніх імперій? На цю тему розмірковує відомий мовознавець професор Лариса МАСЕНКО.

- Вивчення процесів, які відбуваються в мовно-культурному житті столиці, становлять особливий інтерес, бо вони визначають майбутній вектор розвитку мовної ситуації в усій країні. На жаль, за роки незалежності докладне соціолінгвістичне дослідження Києва вдалося провести лише один раз - у 2000-му році - завдяки ініціативі Ганни Залізняк, яка тоді керувала Центром соціологічних досліджень "Громадська думка" Науково-дослідного інституту соціально-економічних проблем.

Проте динаміку змін у мовній ситуації Києва можна простежити за деякими загальноукраїнськими дослідженнями. Важливі статистичні дані містить, наприклад, монографія харківського етнолога Володимира Скляра "Етномовні процеси в українському просторі: 1989-2001 рр." , в якій за багатьма параметрами проведено порівняльний аналіз результатів переписів 1989 і 2001 років. Зазначене дослідження засвідчує, що впродовж цих років співвідношення двох груп населення - україномовного і російськомовного за показником "рідна мова" зазнало найбільших змін саме в столиці. Число киян, які вважають рідною українську мову, зросло у 2001 році порівняно з 1989 р. майже на 25% . Водночас кількість тих, хто вважав рідною російську мову, скоротилася в столиці на 38,6%.

Цікаві дані щодо мовної ситуації Києва наводить також соціолог Ірина Прибиткова у підсумковому аналізі досліджень, які проводив Інститут соціології НАН України. Відомо, що найбільш зросійщені в Україні великі міста, але, як зазначає науковець, кияни виявляють значні відмінності в національно-мовній ідентифікації порівняно з жителями інших міст. Тут спостерігається значно вищий, ніж у середньому у великих містах, відсоток осіб, які визнають рідною українську мову (62,2%). Хоч за ознакою "мова спілкування в родині" показник україномовного спілкування наближається до середньостатистичного по великих містах (15,6%), проте показник російськомовного спілкування в родині значно нижчий від середньостатистичного (30,0%), натомість вдвічі порівняно з іншими містами зростає група двомовців. Загалом у Києві, зазначає Ірина Прибиткова, білінгвізм у родинному спілкуванні поширений найбільше: тут використовують обидві мови у 2,2 раза частіше, ніж у великих містах, і в 1,8 раза частіше, ніж у малих.

Слід сказати, що показники нашого з Ганною Залізняк дослідження, які стосувались відповідей киян на питання про мову повсякденного спілкування, збіглись із наведеними пані Іриною Прибитковою показниками про мову родинного спілкування лише в частині вживання української мови (14,8%). Щодо співвідношення використання російської мови і використання двох мов рівною мірою, то воно становило відповідно 52,5% до 32,0%.

Це свідчить про те, що в родинному спілкуванні киян, за даними 2001 року, білінгвізм був поширений більше, ніж у позародинному, де переважає російська мова. Однак опитування, проведене Центром соціологічних досліджень під керівництвом Г. Залізняк у 2004 році, виявило тенденцію до зростання числа білінгвів за показником "мова повсякденного спілкування": число тих, хто у повсякденному житті використовує то українську, то російську мови, зросло порівняно з 2000 роком на 10% - з 32 % до 42 %.

Кількісне зростання двомовців у Києві за рахунок зменшення переважного вживання російської мови засвідчило початок процесу мовного зсуву - переходу від російськомовного спілкування до україномовного. Ці зміни підтверджувала й низка інших показників дослідження 2000-го року. Наприклад, 70% киян вважали необхідним добре знання української мови.

Але цей позитивний вектор розвитку мовної ситуації в столиці, як і в Україні в цілому, мав бути підтриманий державною мовною політикою. Кілька років тому група науковців з офіційним статусом, до якої входила і я, розробила концепцію державної мовну політику. Серед обов'язкових чинників, які мали застосовуватися для її реалізації, - на цьому ми особливо наполягали, - створення структур, які б відповідали за мовну політику і наділялися контролюючими функціями. Адже в нас не виконуються навіть елементарні вимоги закону про мову, зокрема про обов'язкове вживання української у владних установах.

Можливо, таке твердження не всім сподобається, але чимало наших проблем, і політичних передусім, пов'язані саме з відсутністю справжньої мовної політики.