Попри зруйновану інфраструктуру та бойові дії на території Харківщини, спортивне життя краю не зупинялося. Спортсмени та їхні наставники продовжують роботу навіть далеко від дому і прославляють Батьківщину й рідний край. Про втрати та успіхи харківського спорту під час війни розповів начальник управління у справах молоді та спорту Харківської обласної військової адміністрації Костянтин АНАНЧЕНКО.

Спортсмени втратили частину свого серця

— Костянтине Володимировичу, скільки через війну пошкоджено спортивних об’єктів у Харкові та області?

— Загалом на Харківщині на сьогодні 13 пошкоджених або зруйнованих об’єктів спортивної інфраструктури без урахування тих, що на деокупованих терито­ріях. На жаль, у нас постраждали такі знакові об’єкти, як навчальноспортивний комплекс «Каразінський» та спортивний клуб «Уніфехт», де проходило багато міжнародних змагань з фехтування. До нас приїжджали спортсмени з усього світу. Одна з таких вагомих та значущих споруд — спортивний комплекс «Політехнік», який теж було зруйновано. У залах спорткомплексу займалося багато студентів та дітей — майже 2 тисячі щодня. У ньому було представлено дуже багато видів спорту.

У місті пошкоджено басейни.  Пам’ятаємо влучання ворожих ракет у басейн «Локомотив» і сподіваємося, що його  відновимо. Постраждав олімпійський навчальноспортивний центр «Акварена». Там пошкоджено вікна, дах над чашею та роздягальнями і спортивними залами. Ракета пройшла крізь два поверхи й зупинилася на першому. Постраждав і басейн міської спеціалізованої дитячоюнацької спортивної школи олімпійського резерву з водних видів спорту Яни Клочкової. Був вибух поряд зі Школою вищої спортивної майстерності. Пошкоджено льодовий комплекс «Салтівський лід».

Постраждали спортивні заклади, які опікуються юними спортсменами. Частково пошкоджено Харківський фаховий коледж спорту та Харківський фаховий коледж спортивного профілю Харківської обласної ради. Нині там не відбувається навчальний процес, а спортсмени перебувають в інших областях, де проходять підготовку.

На жаль, коли заходиш на постраждалі об’єкти, відчуваєш гнітючу обстановку. Дуже важко перебувати там, адже пам’ятаєш час, коли вони працювали, у них завжди було гамірно під час тренувань чи спортивних змагань. Там завжди панувала спортивна атмосфера. Звісно, може для багатьох це просто будівлі, але для людей, які там тренувалися і тренували, це частина їхнього серця.

— У якому стані спортивні об’єкти на територіях області, які були під окупацією російських загарбників?

— Частково було пошкоджено фізкультурнооздоровчі комплекси в Лозовій, Куп’янську, Чугуєві, Балаклії, Люботині та Боровій. На жаль, нині неможливо напевне сказати, що зі спортивними об’єктами на деокупованих територіях, бо в деякі поки що не рекомендовано заходити через загрозу мінування. Але відомо, що є пошкоджені приміщення. Розуміємо, що там немає спортивного обладнання, бо його зруйнували чи розграбували окупанти. Остаточно про руйнування зможемо сказати лише тоді, коли потрапимо на ці об’єкти.

— Чи всі ці пошкоджені об’єкти можна буде відновити?

— Більшість зможемо відремонтувати. Уже розуміємо, як це зробити, і навіть почали відновлювати деякі. Але є й такі, котрі доведеться будувати наново. Нема зовсім спортивних залів «Політехніка» та «Уніфехта», адже там порушено каркас будівлі, зруйновано дахи. Це вже будуть нові споруди.

Басейн «Локомотив» обов’язково буде відновлено! Фото зі сторінки фейсбук Костянтина АНАНЧЕНКА

Перевірка на міцність

— Як нині проходить тренувальний процес спортсменів на Харківщині?

— Щодо масового та юнацького спорту: нині не можемо проводити тренувальний процес в області, адже є загроза життю через постійні обстріли. Більшість спортсменів виїхали в інші регіони. Це для нас, звісно, боляче, тому що не можемо в повному обсязі забезпечити їм можливості для тренування тут. Ми вдячні регіонам, які прийняли їх та надають такі можливості.

Але життя триває, і ми бачимо, що тренування відновлюються й у Харкові. Та якщо цей процес відбувається, то відповідальність на себе беруть приватні клуби, які розраховують усе, щоб діти були в безпеці, а в разі загрози обстрілу змогли пройти в укриття.

— Чи працюють у регіоні дитячоюнацькі школи?

— До війни в Харківській області була 71 дитячоюнацька спортивна школа. Вони забезпечують тренувальний процес та участь спортсменів у змаганнях. Десять із них були на окупованих територіях, а шість тимчасово припинили діяльність у зв’язку з нестачею фінансування. Але інші працюють. Навіть попри те, що майже половина дітей виїхали й нині займаються в інших областях. Однак вони залишаються спортсменами цих шкіл. Спортивна школа підтримує їх і разом з тренерами проводить тренувальний процес онлайн чи офлайн — залежно від умов безпеки.

— Багато юних перспективних спортсменів через війну виїхали з України. Чи є побоювання, що не всі повернуться?

— Справді, чимало юних спортсменів виїхали за кордон, з перших днів війни перебувають там і проходять тренування та збори. Ми вдячні країнам, які змогли прийняти наших спортсменів. Тут також велика робота наших спортивних федерацій, які можуть опрацьовувати такі важкі питання з іншими федераціями у всьому світі, які їх приймають.

Щодо побоювання, що спортсмени можуть не повернутися, думаю: завжди так було і буде. І до війни деякі наші спортсмени, хоч були всі умови, дивилися, як потрапити в ту чи іншу збірну. Цей відсоток був невеликим, сподіваюся, що і тепер не буде істотним. Не завжди, коли спортсмен змінив громадянство, зможе показати результат. Дуже впливає зміна тренера, клімату, інших умов. Це все може відіграти тільки негативну роль. Сподіваюся, що наші спортсмени, попри запропоновані умови та гроші, все одно почуватимуться українцями, підтримуватимуть рідну країну та Харківщину і повертатимуться додому. Це перевірка на міцність. Вважаю, що ми усі витримаємо цей удар.

  Як нині Харківська обласна військова адміністрація допомагає своїм спортсменам? Чи отримують допомогу ті, що виїхали за межі області?

 — У цьому плані у нас така сама діяльність, як і до війни. Ми підтримуємо наших спортсменів, навіть коли вони тренуються за межами Харківської області: фінансуємо їхні виїзди на змагання, є програма підтримки спортсменів із проведення навчальнотренувальних зборів, програма підтримки спортивних федерацій, які показують високі результати. Зараз плануємо підвищити стипендії нашим кращим спортсменам.

Зруйнований навчально-спортивний комплекс «Каразінський»

Головна мета — Олімпіада в Парижі

— В Україні почали відновлювати змагання та чемпіонати країни з більшості видів спорту. На вашу думку, чи доречні вони в умовах вій­ни?

— Так, із 1 серпня тренувальний процес та змагання в Україні вже відновлено. Зараз багато спортсменів Харківської області беруть участь у всеукраїнських змаганнях та чемпіонатах. Але і до цього наші спортсмени брали участь у чемпіонатах Європи, світу, Паралімпійських іграх. Навіть під час війни ми встановлювали високі спортивні досягнення. З початку року, більшість часу якого припало саме на вій­ну, спортсмени Харківської області вже здобули на міжнародній арені 49 золотих, 33 срібні та 26 бронзових медалей.

Спортивне життя у нас не зупинялося, спорт вищих досягнень демонструє високі результати.

Змагання і тренувальний процес в Україні мають бути. У часи Другої світової вій­ни прем’єрміністр Великої Британії Вінстон Черчилль сказав: «Якщо ми економимо на культурі, то за що тоді воюємо?» Ці слова можна сказати і щодо спорту. Вважаю, що ми й надалі працюватимемо в повному обсязі та проводитимемо чемпіонати України в областях, де нині немає бойових дій. Українці повин­ні тренуватися, розвиватися, показувати результати, а наш прапор має майоріти у всьому світі. Це вкотре показує, що ми висококультурна і спортивна держава. І це ще раз підкреслює нашу значущість у світі. Бачимо багато прикладів, коли через спорт, завдяки нашим відомим на весь світ спортсменам ми досягали високих результатів та вирішували багато питань.

Справді, є деякі труднощі стосовно тренувального процесу, а також психології спортсмена. Для декого війна в нашій країні стала додатковою мотивацією. Це мотивація не просто за себе чи тренера, а за всю державу, яка зараз у біді. Це така мотивація, яку неможливо порівняти з будьякою іншою. Вона сильна і навіть агресивна. Але не всі спортсмени можуть її витримати. На жаль, дехто не витримує і залишає спорт. Багато відомих спортсменів пішли у волонтери або  працюють медиками. Деякі наші спортсмени і тренери воюють.

На жаль, є і загиблі. Це для нас також велика трагедія. А є спортсмени, які пішли на вій­ну і продовжують спортивну кар’єру. Є приклади, коли спортсмен тільки був на передовій, а вже їде на чемпіонат України й виграє його. Це надихає інших.

Крім того, чемпіонати України потрібні, бо на їхній основі формується склад збірної, а це також підготовка до наступних Олімпійських ігор. Наше основне завдання — це Олімпіада в Парижі. Деякі спортсмени вже зарекомендували себе і можуть претендувати на  участь в них.

— Чи є вже міркування, скільки харківських спортсменів зможуть представити Україну на Олімпіаді2024?

— Офіційних списків кандидатів ще немає, але є список перспективних спортсменів, які можуть потрапити на Олімпіаду. Ми спостерігаємо за спортсменами впродовж усього олімпійського циклу. Щойно закінчилися Олімпійські ігри в Токіо, того самого дня розпочалася підготовка до Олімпіади в Парижі. Уже бачимо спортсменів, які показують високі результати. Розраховуємо і на тих, які брали участь в попередніх Іграх. Олімпійський відбір попереду, і сподіваємося, що в нас будуть ліцензії. Попри всі труднощі та всупереч усьому, ми всі віримо, що наші спортсмени зможуть і далі обстоювати Харківську область на чемпіонатах України та гідно представляти рідну країну на чемпіонатах Європи, світу і, звичайно, Олімпійських іграх.

Борис БРЕСЛАВЕЦЬ
для «Урядового кур’єра»

ДОСЬЄ «УК»

Костянтин АНАНЧЕНКО. Народився 15 січня 1980 року в Харкові. Професійний спортсмен, чемпіон світу та Європи з дзюдо і самбо, майстер спорту України міжнародного класу.

Закінчив Харківську державну академію фізичної культури, тренердослідник з боротьби, магістр. 2007 року закінчив аспірантуру Харківської державної академії фізичної культури зі спеціальності «Олімпійський і професійний спорт». 2007го — доцент кафедри одноборств Харківської  державної академії фізичної культури, з 2011го по 2013 рік — проректор з науковопедагогічної роботи цього вишу.

Автор і співавтор понад 135 наукових праць. Член громадського союзу «Федерація дзюдо міста Харкова».

Із березня 2021 року — начальник управління у справах молоді та спорту Харківської облдержадміністрації.