У соцмережі «ВКонтакте» за запитом «Новоросія» можна знайти понад 900 пабліків (публічна сторінка, яка має деякі ознаки групи: люди можуть об’єднуватися в спільноти, переглядати і коментувати новини, але при цьому не можуть створювати теми і спілкуватися між собою). У найбільшому з них 78 167 учасників. За запитом «ЛНР» 131 співтовариство, «ДНР» — 397. В «Одноклассниках» за тими самими параметрами пошуковик видасть близько 300 груп. На жаль, українці змушені користуватися ресурсами соціальної спрямованості, що створені в Росії. Конфіденційність розміщеної там інформації змушує сумніватися. Власна національна соціальна мережа мала б велику популярність та здатність істотно вплинути на ситуацію в умовах гібридної війни.

Творці думок

Численні місцеві групи орієнтовані на жителів певних районів і населених пунктів, більшість з яких, звісно, охоплює жителів тимчасово окупованої території Донбасу.

Впадає в очі безсумнівна подібність їхнього змісту. Скрізь фіміам очільнику Росії й анафема всьому європейському, американському, українському, а тепер ще й турецькому. Меседжі однакові, як і думки, одні й ті самі слова та навіть картинки. Рік тому вони твердили про катастрофу України як про доконаний факт, тепер так само майже однаковими словосполученнями славлять «велику місію» Росії в Сирії. Слова «ополченці» та «ополчення» всі якось раптом і дружно викинули з лексикону, але синхронно передрукували текст «рупора» бойовиків Жучковського про те, скільки мільярдів Росія витрачає на підтримку сепаратистських банд в Україні (місцеві бойовики бояться, що Росія їх «зіллє»).

Якщо прибрати зі сторінок цих віртуальних спільнот місцеві новини, залишиться голий кістяк російського імперського мислення.

«Нині на території області (зокрема й на її окупованій частині) діє близько 30 проросійських мережевих спільнот, — каже співробітник одного з підрозділів СБУ. — Загалом ними керує від 15 до 20 осіб, що перебувають на окупованій території. Звідси і подібність контенту. Адже концепція одна. Якщо група створюється для української території, то її творці й (за рідкісним винятком) адміністратори перебувають на території Росії. Це співробітники ФСБ або воно їх контролює. Якщо йдеться про локальні групи для так званої ЛНР, то цих людей все одно опосередковано курирує ФСБ РФ».

Правоохоронні органи мають і законодавчі, і технічні можливості припинити функціонування подібних інтернет-ресурсів, тож вони цю роботу активно ведуть. Осіб, які створюють такі ресурси та беруть участь у їхній роботі, притягують до відповідальності за ст. 258-3 КК України (сприяння терористичній організації) або за ст. 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України).

Без місцевої «картинки» не обійтися

Функціонування спільнот забезпечує вертикаль творці — редактори — адміністратори. Очолюють процес творці, що перебувають у Росії. Вони призначають адміністраторів, редакторів, створюють і за необхідності змінюють контент. Адміністратори призначають редакторів спільнот, розміщують новини, виставляють фільтри й цензуру. Їхнє завдання — стежити за тим, щоб на сторінці ніхто не писав нічого доброго про Україну й нічого поганого — про Росію, так звані ДНР і ЛНР. Так вони створюють у  користувачів ілюзію повної єдності думок.

До речі, про одностайність думок та масовість відвідувань груп. Кількість учасників сепаратистських пабліків — ще один спосіб впливу на колективну думку цільової аудиторії. У найбільшому (еленерівському) співтоваристві «ВКонтакте» 27 322 учасники, в «Одноклассниках» — 74 840. І на всіх — одна думка. Як користувачеві встояти перед стереотипом аргументу, що «більшість права»? Самостійну точку зору зберегти важко. А тим часом наш співрозмовник з СБУ запевняє, що за бажанням таку кількість акаунтів фейкових учасників можна створити впродовж доби, не виходячи з кімнати. Соціальна мережа «ВКонтакте» налічує 75 мільйонів російських акаунтів, з них мінімум половина — фейкові.

Була б на те воля російських маніпуляторів — вони виготовляли б увесь продукт самостійно та вкладали в голову «цільової аудиторії». Але особливість подібних спільнот у соцмережах у тому, що вони не можуть існувати без інформаційного обміну з живим місцевим середовищем. Тому керівники намагаються підшукувати редакторів груп серед жителів того району, на який спрямовано пропагандистський вплив.

Нерідко, крім редакторських функцій, їм доручають збирання розвідувальної інформації, що загрожує таким людям неабиякими наслідками. Це стосується насамперед територій Донбасу, що поблизу лінії розмежування. Приміром, у Луганській області виявлено місцевих інтернет-воїнів, які за дорученням кураторів намагалися збирати таку інформацію, залучаючи до справи інших користувачів. Правоохоронці завадили їм і притягнули до відповідальності.

«Безкоштовна робсила»

Співробітникам правоохоронних органів за останні рік-півтора довелося чимало спілкуватися з людьми, які в інтернет-спільнотах вели антиукраїнську діяльність на користь країни-агресора. Зазвичай це люди, що не знайшли себе в реальному житті, не реалізували своїх амбіцій,  нетовариські та досить боягузливі.

Чи отримують мережеві воїни гроші за свою роботу? Тут теж не все просто. Умовно їх можна розділити на дві групи, назвавши для ясності «безплатні» і «безпринципні». Перша група — безкоштовна робсила. Долучаючись до чогось, на їхню думку, великого (наприклад до культу особи президента сусідньої країни) вони почуваються    впевненіше в цьому небезпечному світі, який їх не цінує й не розуміє.

Друга група — меркантильні громадяни, для яких робота в антиукраїнських пабліках — це елементарне заробляння грошей. З таким самим успіхом вони могли б продавати наркотики або займатися шахрайством. Сучасна війна розгортається не тільки й не стільки на полях битв, скільки в інформаційному полі. Нам пора зрозуміти, що не відомо, який з ударів по супротивнику відчутніший: буквальний бомбовий чи незримий — прямою наводкою в підкірку мозку. І розробити відповідну систему адекватної відповіді віртуальному ворогові. 

Євген АРСЕНТЬЄВ 
для «Урядового кур'єра»