За останніми даними Міністерства соціальної політики, кількість вимушених переселенців невідворотно наближається до цифри півтора мільйона осіб. Виїжджали вони в різний час, з різних причин і розселилися, хоч і нерівномірно, майже на всій території України. Із перших днів у переїзді та адаптації на новому місці їм чим можуть допомагають держава, громадські організації, волонтери та місцеві жителі. Адже новоприбулі потребують інформаційної, консультаційної, юридичної, психологічної, соціальної та іншої допомоги. І за півтора року, на жаль, проблем у них не поменшало.

Щоб допомагати внутрішньо переміщеним особам більш якісно та вчасно, їхні потреби вже давно слід ретельно проаналізувати й вивчити. Проте з’ясувалося, що за весь цей час не було проведено жодного грунтовного наукового соціологічного дослідження на регіональному чи місцевому рівнях щодо захисту прав та задоволення невідкладних потреб переселенців.

Тож представники громадської ініціативи «Відновлення Донбасу» та соціологічного центру «TNS-Україна» вирішили це виправити і дослідження «Індекс комфортності переселенця» провели нещодавно у семи регіонах країни. П’ять з них — де тимчасово переміщених осіб оселилося найбільше: Донецька, Луганська, Харківська, Дніпропетровська, Запорізька області та місто Київ. Додали також Миколаївщину та Львівщину, щоб картина була об’єктивною і повною. У кожній області опитали тисячу ВПО, старших за 18 років, і тисячу місцевих жителів у містах із населенням понад 50 тисяч осіб. Ось що з’ясували. 

Житло, працевлаштування й матеріальне забезпечення

— Третина опитаних переселенців поскаржилася на те, що насамперед не отримує всієї необхідної інформації та допоміжних сервісів. А звідси й інші найгостріші проблеми. У більшості це житло, працевлаштування та матеріальне забезпечення. Кожен другий поскаржився на погіршення здоров’я, а кожен четвертий дорослий та кожна шоста дитина потребують психологічної реабілітації, — розповіла голова правління громадської ініціативи «Відновлення Донбасу» Олена Пєтряєва. Під час дослідження визначили, що пік переміщення з окупованих на підконтрольні українській владі території припав на червень-серпень 2014 року, коли найактивніше тривали бойові дії. Саме тоді з Донеччини виїхали понад 42% опитаних. Наступна хвиля була у вересні-жовтні, тоді домівки залишили понад 21% жителів сходу України. Цього року такої активності вже не спостерігають. У березні-травні 2015 року виїхали 10%, а протягом літа — ще 5% жителів Луганщини та Донеччини.

З усіх ВПО 61% — з Донеччини і 39% — з Луганщини. Із них 52% зізналися, що й досі не змогли адаптуватися на новому місці. Серед найактуальніших причин соціально-побутові вказали 50% опитаних, фінансові — 37%, те, що родичі чи знайомі повернулися додому — 12%, внутрішні переконання — 11%. По 1% — через те, що на окупованих територіях залишилися рідні люди, або тому, що турбуються за майно, яке довелося покинути. 

Проблеми, з якими ВПО найчастіше стикаються у регіонах:

♦ житло: 90% на Харківщині, понад 80% — Дніпропетровська, Запорізька та Миколаївська області, понад 70% — Донецька область та Київ, а на Львівщині — понад 60%;

♦ проблеми з оформленням статусу переселенця: Миколаївська область — 48%, Київщина — майже 13%, Дніпропетровщина — 8%;

♦ на зловживання під час надання допомоги поскаржилися майже 19% на Харківщині й майже 5% — у Запорізькій і Луганській областях;

♦ луганчани також скаржилися на проблеми з отриманням соцвиплат — майже 70%, а донеччани — на нестачу або погане медобслуговування — майже 5%. 

Що дає держава

Дослідження встановило, що майже 90% людей, які виїхали офіційно, оформили довідку переселенця. 73% отримують державну допомогу. Найбільше по неї зверталися переселенці з Луганщини — 96%, найменше — 66,6% — з Дніпропетровщини. 

Куди саме зверталися:

♦ управління праці та соціального захисту — 73%, 68% з них задоволені вирішенням питання; найбільше у Луганській, найменше у Запорізькій області;

♦ міграційна служба — 72%, з них задоволені — 82%;

♦ органи охорони здоров’я — 36%, задоволені — 63%; найбільше у Луганській, найменше — у Запорізькій області;

♦ центри зайнятості — 32%, задоволені — 30%, найбільше у Запорізькій області, найменше — у Києві;

♦ Пенсійний фонд — 31%, з них задоволені — 80%; найбільше — у Донецькій, найменше — у Харківській області;

♦ органи освіти — 28%, з них задоволені — 75%; найбільше у Донецькій, найменше — у Харківській області;

♦ служби у справах дітей — 10%, з них задоволені — 76%; найбільше у Львівській, найменше — у Запорізькій області;

♦ органи соціального страхування — 10%, з них задоволені — 62%.

Чого потребували передусім:

♦ Київ (80%), Дніпропетровщина (80%), Миколаївщина (87,8%), Донеччина (89,4%), Луганщина (91,6%) — відновлення/оформлення виплат;

♦ Харківщина та Запоріжжя — пошук житла — 75,7 та 66%;

♦ Львівщина — працевлаштування — 58,2%.

♦ На запитання, чи доводилося їм приховувати свій статус переселенця, 15% внутрішньо переміщених осіб відповіли «так». Серед мотивацій: не бажають про це говорити — 57%, непокояться за життя і безпеку членів родини та рідних — 25%, відчувають до себе інше ставлення — 7%, через психологічний стан дитини — також 7%, під час пошуку житла — 4%; під час працевлаштування — 3%. Найбільше з них не кажуть, що ВПО, у столиці — 27%, найменше у Донецькій області — 3,2%. 

А що місцеві жителі?

Опитані переселенці також розповіли, що звертаються по допомогу і до громадських організацій — 53% (найбільше на Харківщині — 78%, найменше на Запоріжжі — 37%) та волонтерів — 58% (найбільше на Луганщині — 86,4%, найменше на Запоріжжі — 29%). Серед них найбільше родин із дітьми та людей із вкрай низькими доходами. Найбільше роботою громадських організацій задоволені на Донеччині та в Києві — приблизно 30% опитаних. Не задоволені — на Запоріжжі, — майже 40%. А волонтерами не задоволені у столиці — понад 44%.

Місцеві жителі в регіонах зазначили, що за півтора року їхнє сприйняття переселенців істотно не змінилося. Їх сприймають як тих, хто потрапив у біду, 75% опитаних. Як людей, яким потрібна допомога, — 58%. 34% вважають, що ці люди покинули домівки, бо не бажають жити на окупованих територіях. Проте 12% вважають, що переселенці відчутно демонструють різницю у менталітеті, а 10% переконані, що ці люди ускладнюють їм життя.

На запитання, як і де вони стикаються з переселенцями, місцеві опитані відповіли так:

♦ це мої сусіди — 25%;

♦ спілкуюсь у побуті — 22%;

♦ колеги — 21%;

♦ це мої друзі — 21%;

♦ навчаються разом з моїми дітьми — 7%.

90% місцевих ставляться до них позитивно або нейтрально, а 50% готові, якщо буде потреба, надати конкретну допомогу, здебільшого побутову (продукти харчування, одяг тощо). Найчастіше допомогу пропонували жителі Донеччини — 78,4%, Луганщини та Харківщини — по 72% та Львівщини — 71%. Найменше переймалися їхніми проблемами на Дніпропетровщині — 35% та у столиці — 32%. 

Дорога додому

За півтора року переселенці — хто гірше, хто краще — обжилися на нових місцях. А чи планують вони повертатися? Половина опитаних твердо відповіла, що так, коли буде змога. А половина цієї кількості зазначила, що готова брати активну участь у відновленні зруйнованої інфраструктури Донеччини й Луганщини. 26% вагалися з відповіддю, 10% відповіли, що скоріше до цього не готові, категорично не планують цього робити 8%. 

Дослідники вважають, що отримані дані дуже важливі. Вони обов’язково стануть у пригоді як державним установам та міжнародним організаціям, так і громадськості й волонтерам, допоможуть скорегувати їхню діяльність так, щоб надалі вимушені переселенці могли отримувати адресну та якіснішу допомогу. Отже, результати дослідження планують направити всім, хто працює з цими людьми, для аналізу, вивчення і реагування, а також прий?няття правильних рішень.