Такі люди, як Семен Антонець (20.08.1935—3.03.2022), народжуються, щоб виконати на землі певну місію. Його покликанням було відродити в межах кількох сіл колишнього Шишацького, нині Миргородського району притлумлені агрохімікатами ґрунти, довівши їх до того фантастичного стану родючості, коли, за влучним висловлюванням українського письменника Миколи Гоголя, устромиш у землю дишло, і воно проросте.

Про те, як це вдалося, можна опосередковано дізнатися з біографії знаного хлібороба. Усе його трудове життя було нерозривно пов’язане із сільським господарством, отже із землею. Були в його житті моменти, коли доводилося відповідати за постачання в держрезерв сільськогосподарської продукції. Тоді й поставив собі за мету зробити землю родючішою, щоб вона давала вагомі врожаї тільки з допомогою органіки, без застосування засобів захисту рослин та мінеральних добрив.

Експеримент триває ось уже 45 років. За цей час про ПП «Агроекологія» дізналися в багатьох країнах. Переймати унікальний досвід до Антонця приїжджали навіть із Японії.

Науковцям Полтавського державного аграрного університету Сергієві Поспєлову та Вікторові Самородову пощастило тісно й плідно співпрацювати і спілкуватися із Семеном Антонцем. Ось що вони розповіли про нього «Урядовому кур’єру».

Засновник ПП «Агроекологія» Семен Антонець демонструє ефективність використання жита озимого в органічному виробництві. Фото Сергія ПОСПЄЛОВА

«Знав історію всіх своїх культур»

В.С.: Семен Антонець був такою багатогранною особистістю, що ви навіть не можете уявити. Він гарно малював. Його син Сергій розповідав, що батька, коли він був молодший, знайомі іноді запрошували перекласти піч. А що вже хлібосольний був чоловік. В «Агроекології» до минулого року видавали газету «Агро Еко», то я на основі газетних публікацій порахував, що він прийняв у господарстві 25 тисяч осіб із 35 країн. Сказав якось про це Семенові Антонцю, а він усміхнувся й каже: «Може, стільки, а може, й більше». І врахуйте, що без обіду нікого додому не відправив. Ще й по чарці нашої польової наливав. Недарма його одним із перших запросили стати учасником новоствореної Ліги українських меценатів.

З якими тільки проєктами до нього не зверталися, й більшість він профінансував. Його господарство було місцем проведення численних круглих столів, конференцій, пленерів художників. Їхнім учасникам тут створювали чудові умови, їх забезпечували комфортним житлом, безплатно тричі на день годували.

Семен Антонець був людиною, яка завжди підтримає. Якщо він довідається, що хтось із його друзів захворів: «Е, а ви що, його не провідували? Ні, треба поїхати провідати, відвезти хворому гостинців». Здавалося б Герой України, міг би сказати: «Перекажіть йому привіт від мене», і все. Тому багатьом із нас його так не вистачає.

Семен Антонець мав дуже добру пам’ять. Якщо називав не ту культуру, яка росла на полі 2—3 роки тому, він, було, повертається до мене: «Пане Самородов, не плутайте!» Таке враження, що він 45 років знав історію всіх своїх культур.

Він хотів чистою їжею нагодувати всіх. Думав не про економічну вигоду, а казав: «Отакий хліб кожна людина має щодня їсти! Таке молоко кожна дитина має пити!» Мріяв створити в селі Михайлики центр дитячого харчування, щоб діти якийсь час там жили, обстежувалися в лікарів і харчувалися чистою їжею. Казав: «Навіть якщо діти тричі на день питимуть наше молоко, то за тиждень зможуть поліпшити здоров’я». Але ті, від кого залежало створення такого центру, його не підтримали. 

Була в нього ідея запровадити органічну спеціалізацію в усьому Миргородському районі. Він казав: «Ми ж можемо чистими харчами нагодувати всі ясла, садочки і навіть школи України». Але знову почув від чиновників: «Це важко буде зробити». Як приїдуть, було, запитують: «Семене Свиридоновичу, вигідно?» Він каже: «До чого тут вигода? Господарство працює та рентабельне. Ми повинні про здоров’я нації дбати». Не розуміють.

«Головне, щоб працювала біота»

С.П.: У Семена Антонця був величезний досвід вирощування рослин, і ми їздили до нього цей досвід переймати. У нього підходи були оригінальні. Спільними зусиллями ми отримали 15 патентів на технології вирощування різних культур.

Кожен наш приїзд з ініціативи Антонця починався з того, що ми 2—3 години об’їжджали його поля і він коментував: «Отут два роки росла отака культура. Цього року тут посіяли іншу. Але вона погано росте. Тому це поле переробимо на сидерат».

Головне для нього було, щоб працювала біота. Зазвичай він сам вирішував, що робити з посівами. Проте іноді потребував і поради науковців. Тоді із самого рання телефонував нам із Віктором Самородовим, уводив у курс справи й повідомляв, що його машина вже стоїть у когось із нас під вікном. Звичайно, ми їхали, радилися.

Якщо обставини складалися несприятливо, для нього не було проблемою скосити поле озимої пшениці й використати її на корм худобі. Для цього, а також для підвищення родючості ґрунтів у господарстві сіяли чимало багаторічних трав, зокрема еспарцету. Це чудовий попередник для озимої пшениці. Її в господарстві висівали тільки після еспарцету й люцерни. Це забезпечувало врожайність і якість зерна. Тому що отримати зерно 1—2 класу в умовах органічного виробництва — вищий пілотаж.

Семен Антонець десятки років вирощував на сидерат гречку. До нього її вирощували тільки на зерно. Він такі технології запропонував, що ми потім отримали два патенти на її використання.

В.С.: Одного разу до нашого спільного знайомого полтавського лікаря приїхали гості з Італії. Вони багато чули про унікальні ґрунти Семена Антонця й захотіли побачити їх на власні очі. Антонець їх добре прийняв, пригостив обідом, потім ми всі разом сіли в машину й поїхали дивитися його поля. У якомусь місці іноземні гості попросили зупинити машину, Антонець дістав свою знамениту лопатку й дав її главі італійського сімейства, щоб він викопав трохи ґрунту. А того року в Італії була посуха. Той копнув, і лопатка увійшла в чорнозем як у масло, а в тій грудочці — волога. Наш італійський гість упав навколішки перед Семеном Свиридоновичем і вигукнув: «Вам треба за життя пам’ятник поставити! Я перший перекажу на ваш рахунок кошти на пам’ятник!» Хтозна, чи виконав він обіцянку, але після цього багато років надсилав Антонцеві ящиками італійське вино й оливкову олію.

У господарстві Семена Антонця гній обліковували як зерно. Ми із Сергієм Поспєловим розповіли йому, що в Австрії є технічний засіб, з допомогою якого бурти гною можна перетворювати в перегній-сипець. «Хлопці, чого ж ви мовчали?» Через тиждень зателефонував і сказав: «Приїжджайте, я вам таке покажу!» Уже цю австрійську установку закуплено, вона працює.

На відміну від інших видатних українських аграріїв, у нього були ідеологія і стратегія. Скоро відзначатимемо 160-річчя Володимира Вернадського. То той його ноосферологічний підхід в аграрному секторі поки що тільки Антонець втілив у життя.

«Хотів познайомитися нинішній король Великої Британії»

С.П.: За 45 років Семен Антонець створив потужне органічне виробництво — до десяти тисяч гектарів землі, три молочнотоварні ферми. Для цього потрібно було мати величезну силу волі, якості лідера-організатора. Вірити в те, що робиш. Він цим жив. І навіть коли на посаді керівника «Агроекології» Семена Антонця замінив його онук Гліб Лук’яненко, він не самоусунувся від відповідальності за долю свого дітища, до останнього брав активну участь у його діяльності. Удосконалював органічні технології.

Мій колега тут розповідав, які грандіозні проєкти мріяв реалізувати Антонець. Нагадаю, в селі Покровське він створив агроекологічний центр. Коли його будували, Семен Антонець приводив нас із Самородовим на об’єкт і казав: «Так, в оцій кімнаті житиме Віктор, а в цій — ви». — «А навіщо це нам?» — запитували. «Як? Тут же будуть курси, з усього світу люди приїжджатимуть. А ви лекції читатимете».

Семен Антонець 2015 року ініціював і матеріально підтримав відродження Полтавського товариства сільського господарства (1861—1920), члени якого на сьогодні майже 100 осіб. І весь час був головою цієї громадської організації.

В.С.: Антонець дивився далеко вперед. Підготував гідних послідовників. Його вже немає з нами, а справа живе і процвітає. Новий директор ПП «Агроекологія» Гліб Лук’яненко — випускник економічного факультету Полтавського державного аграрного університету, навчався і стажувався за кордоном. Вільно володіє кількома іноземними мовами, розуміється на нюансах органічного виробництва. Прекрасно знає кон’юнктуру, ринок. Його мама Антоніна Семенівна — за фахом журналістка, видавець, але багато років працює в «Агроекології».

Головне тепер — забезпечити цілісність цього господарства, щоб не втратити ці золоті чорноземи з їхньою унікальною мікрофлорою. Найкраще було б надати йому статус національного заповідника.

С.П.: На жаль, не всі усвідомлюють, яке багатство створив Антонець в «Агроекології». А іноземці йому ціну знають. За життя Семена Антонця до нього приїжджали з-за кордону і пропонували продавати їм… землю. Європейці готові платити за неї шалені гроші. Замовляють господарству вирощувати для них певні культури з гарантією, що обов’язково їх викуплять. В «Агроекології» є рослини, про які деякі господарі навіть не чули, наприклад зимівний горох.

В.С.: Завдяки новаторству в галузі органічного землеробства про Семена Антонця знав і хотів з ним познайомитися сам нинішній король Великої Британії Чарльз III, патрон органічного землеробства у світі. Подейкують, він дуже хотів приїхати в «Агроекологію». І тільки статус офіційно не давав змоги це зробити. Семен Антонець теж прагнув зустрітися із Чарльзом. Адже, за його словами, мати тодішнього спадкоємця престолу королева Єлизавета II була для нього взірцем політичного діяча. Разом з директором Інституту електрозварювання імені Євгена Патона НАН України Борисом Патоном вони розробляли спеціальну нагороду за внесок у розвиток органічного землеробства. І першим хотіли нагородити нею Чарльза. Із якихось причин не склалося. І хоч Антонця вже немає з нами, віримо, що Чарльз III на Полтавщину таки приїде і мрія Семена Свиридоновича обов’язково здійсниться.