Сумчанам та гостям міста чи не вперше випала нагода ознайомитися з унікальним багатством — більш як півсотнею зразків сорочок-вишиванок із багатьох куточків України з приватної колекції подвижниці українського духу Наталії Литвиненко-Орлової. Наталія Георгіївна демонструвала, як майстрині вишивали, кроїли, носили сорочки, плахти, запаски, крайки на Слобожанщині, Поділлі, Поліссі, Буковині, Галичині. А ще показала, чим відрізнялися візерунки на вбранні юної дівчини й літньої жінки, пані і покоївки, селянки і міщанки. Розповіла, що майстрині Карпат, наприклад, надавали перевагу теплим кольорам — жовтим, помаранчевим, червоним, Поділля — зеленим і синім, а Полтавщини — білому та чорному з червоним…
Наталія Литвиненко-Орлова народилася в Харкові, хоч родове коріння — в селі Грабовське, що на Сумщині. Закінчила школу в Макіївці, навчалася на перукаря в Сімферополі, працювала за фахом. Затим зустріла бравого моряка, вийшла заміж і поїхала до російського Мурманська.
Було то в середині 70-х минулого століття. Отож майже чотири десятиліття провела в Росії, де ніколи не забувала рідної землі. Разом із тамтешніми українцями організувала національну культурну автономію, яку й очолювала, редагувала сайт «Кобза — українці Росії», співала в хорі «Лелеки».
Хоч як дивно, але саме в далекому від України Мурманську Наталія почала колекціонувати українські вишиванки. Спершу отримала сорочку в подарунок від однієї з місцевих українок, згодом почала цікавитися вишиванками серед клієнтів перукарні. З’ясувалося, що багато хто зберігає їх удома. Дізнавшись про захоплення жінки, більшість охоче дарувала сорочки.
Приїжджаючи в гості на Сумщину, не оминала нагоди купити ту чи ту обнову. А в селі Грабовське одна з місцевих жительок віддала унікальну сорочку, вишиту у 80-х роках позаминулого століття. В ній її бабуся пережила страшний Голодомор 1933-го. Тож і нарекли одяганку страдницькою.
Коли тієї жіночки не стало, родичі вирішили віддати Наталії Георгіївні весь одяг зі скрині. Зайве переповідати, наскільки цінними виявилися ті зразки.
Частина вишиванок виконані за індивідуальними орнаментами таких відомих майстринь, як Анна Кульчицька, Ксенія Колотило та ін.
Ось так і назбиралася унікальна колекція, яку порівняно недавно Наталія перевезла до Сум, де придбала квартиру.
Тож виставка в муніципальній галереї — перша в її активі.
Залишається додати, що за активну громадську позицію Наталія Литвиненко-Орлова удостоєна ордена «За заслуги» III ступеня, Зірки «Патріот України», інших відзнак і нагород.
ПРЯМА МОВА
Чари голки з ниткою
Людмила ФЕДЕВИЧ,
завідувачка відділу Сумського обласного
художнього музею імені Н. Онацького:
— Зібрати колекцію автентичного народного одягу українців нині надзвичайно складно — все краще вже зберігається у музейних зібраннях або у відомих приватних колекціях. Тому й викликала непідробний інтерес виставка зовсім не відомої у Сумах збирачки національного вбрання пані Наталії Литвиненко-Орлової.
Гадаю, найбільш повно представлені регіональні особливості вишивки Сокальського району, що на Львівщині, де перевагу надають вишуканим візерункам чорного кольору. Це було справжнім відкриттям, адже на сході України у Посеймському, Посульському, Попсільському краях мало що відомо про мистецтво північно-західної частини Надбужанського краю. Тому вразив слобожан інтерактивний показ фотографій селян у характерних святкових строях Сокальщини та зразків розмаїтих геометризованих у поєднанні з рослинними мотивами орнаментів. Саме біля сорочок із тонкого лляного полотна, густо вкритих дрібним хрещатим орнаментом, було найбільше відвідувачів.
Народне мистецтво цього регіону Львівщини надзвичайно своєрідне. Це видно i в деталях одягу, i в тканні, i вишиванці. Хоч, як і скрізь, тут полотно на святкові сорочки було тоненьке з льону, а на буденні — грубе з конопель. Вишивка у сокальчан — дрібного рисунка, чорного або темно-червоного кольорів, інколи з тактовним додаванням жовтого, фіолетового, зеленого — робила його неповторним.
У позаминулому столітті вишивали переважно рукави, манжети i коміри, що виднілися з-під верхнього одягу. На переломі віків з’являється рослинний орнамент у формі віночків, гірлянд, великих букетів різноманітних квітів.
Як зазначають відомі етнографи-дослідники, ці узори ексклюзивні: живі, яскраві, барвисті, легкі й ніжні — вони ніби з тонкого мережива, бо виконуються переважно поверхневим шиттям — хрестиком, стебнівкою.
Хотілося б, аби і наші слобожанські вишивки були представлені в усьому розмаїтті, з використанням оригінальних технік тамбурного шва, через чисницю, гладі-качалочки, затяганки, мережки тощо, а не тільки хрестика. Але все це — неодмінно попереду, адже пані Наталя лише недавно поселилася у наших краях і має багато цікавих задумів.
Ми в Google+