Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович з цього приводу зазначає: «Комуністи представляли брутальну депортацію всього населення як відплату українцям за прагнення незалежності та боротьбу УПА. Нині на цих землях скидають могильні хрести, знищують українські пам’ятники й плюндрують поховання, щоб стерти сліди існування українців».
Хибний вибір
Думки під час круглого столу на тему «Операція «Вісла»: як її оцінити сьогодні?» висловили у Львові дослідники цієї трагедії. Історик Роман Грицьків упевнений, що події 1947 року — це втілення політики сталінізму. «Польська держава того часу — співучасник злочину Сталіна проти багатьох народів Центрально-Східної Європи. На жаль, поляки намагаються подати всі тодішні події у вузькому міжнаціональному контексті відносин з українцями. Однак ці питання слід розглядати як загальну європейську історію. Людей виселяли за допомогою війська, із застосуванням сили. Підсумком акції «Вісла» стало знищення понад 300 українців у концтаборі в Явожно, яким виголосили підозру в співпраці з ОУН та УПА. Серед них інтелігенція, священики», — наголошує Роман Грицьків.
Як зазначають історики, українці й поляки були заручниками двох великих імперій — Австро-Угорської і Російської. Коли завершувалася Перша світова війна, країни, які мали підтримку міжнародної спільноти, зуміли реалізувати свої державницькі інтереси. Так утворилися незалежні Польща, Чехословаччина, країни Балтії.
На жаль, Українська держава не змогла протриматися, її спочатку окупувала більшовицька Росія, згодом — Польща, Чехословаччина і Румунія. Поляки, прагнучи створити моноетнічну державу, полонізували всі народи, які жили на її території. Насамперед українські землі активно заселяли так званими осадниками, яким надавали землю, економічні й фінансові пільги. Навчання велося тільки польською мовою.
На щастя для українців, знайшлися сили, які могли протистояти цьому, — ОУН та УВО. Вони всіма доступними способами обстоювали ідею відновлення Української держави. Тож на розгляд польського уряду було подано ухвалу, яка створювала підґрунтя для переселення українців у глибші території Польщі, щоб розсіяти і за певний час повністю асимілювати. Цьому перешкодила Друга світова війна. Запроваджена німецьким окупаційним режимом ідея чистої нації передбачала знищення всіх не-німців, насамперед євреїв, циган і слов’ян. Українські землі фашисти розглядали як головні для майбутньої колонізації. Одним з елементів цієї політики й були переселенські акції. Наприклад, на Закерзонні розпочалося активне переселення німців і виселення поляків. У 1944 році повстання польського підпілля стало чинником, який посприяв припиненню таких акцій.
Втілення політики сталінізму
Наступ Червоної армії зупинив будь-яку діяльність німецьких органів на цих територіях. Після поразки гітлерівської Німеччини поляки знов отримали шанс мати власну державу. Але яку? На засадах 1939 року чи на умовах Москви? Так з’явилася Польська Народна Республіка, яка була прямим реалізатором сталінської політики у Центрально-Східній Європі. Події 1944-го та 1947—1948 років — це елемент встановлення радянського тоталітарного режиму.
«Є кілька причин, які спонукали польське керівництво взятися за операцію «Вісла». Звичайно, крім втілення ідей Сталіна, відіграла роль давня мрія — створити моноетнічну державу. Українське населення у південно-східній Польщі було численним, і нова польська держава не хотіла мати проблем, як у міжвоєнний період. Тому українців потрібно було кудись виселити. Вийшло так, що один народ реалізовував свою державотворчу концепцію, здійснюючи злочин проти іншого і спонукаючи до вагомих геополітичних змін», — підкреслює Роман Грицьків.
Дослідники кажуть, що поляки замовчують певні факти своєї злочинної діяльності, намагаючись постійно говорити, що українці скоювали злочини проти них, зокрема під час Волинської трагедії. Проте такі звинувачення не мають достатніх фактографічних підтверджень.
Також польська сторона не хоче згадувати про діяльність Армії крайової, польського підпілля проти українського населення на території Західної України, про співпрацю їхнього підпілля з радянськими партизанами, нацистською адміністрацією.
Не варто поєднувати непоєднуване
«Операція «Вісла» — як лакмусовий папірець. Мовляв, так, були певні злочини проти українців, однак вони зовсім не порівнянні з тими злочинами, які нібито скоїли українці. 1997 року, коли відзначали півстолітні роковини акції «Вісла», в польському суспільстві з’явилася концепція: перед «Віслою» була Волинська трагедія. Тобто поляки ніби виправдовували свою діяльність 1947 року тим, що 1943-го начебто зробили українці. Проте чимало польських науковців та громадських діячів заперечували цю ідею, бо вважали, що не можна поєднувати і порівнювати ці події. Зокрема про це говорили такі відомі дослідники, як Ришард Тожецький, Чеслав Мадайчик, Ґжеґож Мотика. Станом на 1947 рік вже не було потреби проводити військові операції з ліквідації українського підпілля на території Закерзоння. Адже воно там існувало недовго — з весни 1945-го і на осінь 1947-го припинило діяльність.
До слова, Закерзоння відігравало дуже важливу роль у розвитку українського визвольного руху. Адже цією територією проходили всі зв’язки України із Західною Європою, так ми тримали контакт з усім світом. Це було не вигідно Москві, тому було подано таку ідею: перемістити все українське населення вглиб Польщі. Отже, це була етнічна чистка з елементами реалізації національної політики. І це підтверджують документи, насамперед польські. «Гадаю, Українська держава мала б порушити це питання на міжнародному рівні й розглянути операцію «Вісла» в контексті засудження всіх злочинів комунізму і так відшукати історичну правду», — підсумовує Роман Грицьків.
Під дулами автоматів
«Люди, які пережили депортацію, розповідають, що їм давали дві години на збори (і то не завжди) під дулами автоматів, дуже часто попередньо спаливши село. Потім вони довго їхали возами чи товарняками. Залишали їх на спустошених землях — часом біля якоїсь хати, інколи — просто в полі, — згадує почуте від земляків голова Світової федерації українських лемківських об’єднань Софія Федина. — Вороже налаштоване польське населення довкола і найголовніше — жодного права повернутися. Тих, хто намагався одразу втекти додому, відловлювали і знову депортували на понімецькі землі. Хто намагався кілька разів так тікати, того відправляли в концтабір у Явожно, щоб не створював «зайвих прецедентів». Це феномен, однак усі ці люди досі прагнуть повернутися додому, як у нас кажуть, «домів». Це простежується навіть у дітях, внуках і правнуках.
Розповідають, що люди при нагоді викуповують свої хати і намагаються з-за кордону повернутися в Україну. Скажімо, лемки беруть участь в етнографічному фестивалі «Лемківська ватра», який дає змогу побачитися з родиною, сусідами і друзями. Цьогоріч у липні відбудеться ювілейна 35-та «Лемківська ватра» у Ждині, саме там, звідки українців депортували 1947 року. Нащадки депортованих кажуть, що злоби, бажання реваншу в них немає. Вони усвідомлюють, що ці злочини чинила страшна репресивна машина. Вона була і в Польській державі, і в Совєцькому Союзі. Але жаль залишився. Він тримає громаду разом, однак те, що нема повного визнання злочину з названими конкретними іменами винних і відкритого засудження, не дає рухатися далі. Неможливо жити з постійним болем. Він не дає творити щось нове. Молоде покоління каже, мовляв, ми вибачили, не маємо зла на душі, але вимагаємо визнання та засудження. Треба все називати своїми іменами: це не було виселення, а був злочин і навіть не лише проти українців, а проти людяності».
Місяць тому в інтернеті започаткували флеш-моб. Щодня з’являються нові публікації про депортацію. Як зазначає Софія Федина, таку ініціативу одразу назвали провокацією: «Гіпертолерантні й, як на мене, гіпербайдужі люди кажуть: «Ой, не треба! Поляки наші партнери в боротьбі з московською федерацією, нам варто мирно жити!» Але ж поляки не надто пильнують такі моменти. Вони пильнують власний інтерес. А який він у нас? Вижити, вистояти, бути сильнішими! Також зберігаючи західного партнера, який допомагає нам у війні із ворогом — Росією. Важливо, що злочин, який не покараний і не засуджений, може повторитися».
Вийти із замкненого кола
До Світової федерації українських лемківських об’єднань входять спільноти з України, Польщі, Словаччини, Сербії, Хорватії, Канади та США. Її представники виступають за засудження операції «Вісла» на найвищому українському рівні та щоб цю акцію засудив польський Сейм, а не просто звичайна ухвала Сенату. Керівник Центру дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя Тарас Радь розповідає, що належить до третього покоління депортованих: «Не з книжок знаю історію та переживання людини, яку змушують покидати домівку. Гадаю, нам варто зважити на два такі моменти: проблема інтерпретації операції «Вісла» в контексті польсько-українських відносин та питання політично-правової оцінки цих подій. Ця акція після 50-річчя відзначення її роковин перебуває заручником інтерпретацій. Концепт сіамських близнюків — «Вісли» й Волинської трагедії — напрацьований, його поширює польська історіографія з 2000-х років. Із часом він лише підсилюється, і наукова спільнота Польщі теж докладає до цього зусиль. Виходить, усе зводиться до політики відплатних акцій. Замкнене коло: будь-яка кривда виправдовується минулими подіями.
Слабкі позиції української сторони не дають змоги вести дискусію на рівних. І ми постійно йдемо в заданому польською історіографією векторі: щось пояснюємо, виправдовуємося, відбиваємо закиди...
Друга маніпуляція полягає в тому, що темою Волині поляки хочуть закрити всю проблематику українсько-польських відносин у часи Другої світової війни».
Післямова. Українські науковці та громадські діячі закликали Верховну Раду України та Сейм Республіки Польщі засудити акцію «Вісла» як злочин, вчинений польським комуністичним режимом проти власних громадян — українців за національністю. У зверненні, зокрема, сказано, що «Україна та Польща, країни, які зазнали великих втрат від комуністичного режиму, нині активно проводять політику подолання тоталітарної спадщини. Її елементом є надання правової оцінки злочинам, вчиненим цим режимом. Така оцінка є гарантією неповторення схожих дій у майбутньому. Обидві держави мають спільно докласти максимум зусиль, аби досягти міжнародного засудження комуністичного режиму як злочинного. Правова оцінка акції «Вісла» парламентами обох країн — важливий крок до антикомуністичного «Нюрнбергу».
Ми в Google+