На початку року нейрохірурга академіка НАМН Віталія Цимбалюка обрали президентом Академії медичних наук. Хто відстежував перебіг тих подій, знає, що передвиборний процес видався, м’яко кажучи, бурхливим. Утім, попри спробу провокацій та зриву виборів, медакадемія таки обрала нового керівника. Віталій ЦИМБАЛЮК розповів кореспондентові «УК», чому частину наукових напрямів доведеться скоротити, з якими новими викликами зіштовхнулися фахівці академії та як розвивати науку в умовах урізаного бюджету.

—  Віталію Івановичу, яку стратегію оберете для змін у медакадемії?Президент Національної академії медичних наук Віталій ЦИМБАЛЮК

— Наш девіз на цей рік: від стратегії виживання — до стратегії розвитку. Торік через відомі чинники дуже погіршили фінансування: ми просто виживали. Нині гроші на клінічну частину навіть збільшили на 10%. Академія від початку активно допомагала пораненим: створено базу на 550 ліжок, проліковано та проконсультовано понад півтори тисячі бійців та понад 24 тисячі жителів Луганщини й Донеччини.

Водночас фінансування наукових досліджень цього року зменшили на 20%. По суті, кожну п’яту людину треба скоротити. Як вижити і як реформувати медичну науку? Головний меседж — не знищувати те, що працює. Ми пережили складний період, бо до ухвалення бюджету не знали своєї долі. Було кілька варіантів: академія зникає як структура; її передають до Національної академії наук; НАМН лишається, проте всю клініку віддають до Мінздоров’я. Добре, що жоден із них не спрацював.

— Як ви розвиватимете науку в умовах зменшеного фінансування?

— Фінансуватимемо не всі наукові теми, а найпріоритетніші напрями, потрібні Україні та цікаві світові. По-перше, мусимо виконувати замовлення МОЗ, зокрема щодо зменшення рівня серцево-судинних патологій. Величезний потенціал — військовий напрям. Нам треба розробляти свої перев’язувальні матеріали, шприци для введення знеболювального, кровоспинні препарати, засоби для хімічного і бактеріологічного захисту. Нещодавно на конференції в Італії дізнався, що військові НАТО мають у бронежилетах п’єзодатчики, котрі фіксують, якої сили вибухова хвиля вдарила бійця. Це дуже важливо, оскільки нині основні ушкодження наших хлопців на війні від вибухів мін. Насправді зробити такий датчик дуже просто, і з цим ладні впоратися наші наукові заклади. Пріоритетний напрям — вивчення наслідків аварії на ЧАЕС. Це цікавить увесь світ. І він готовий підтримати наші дослідження грантами. Крім того, світова наука активно розвиває дослідження стовбурових клітин. Україна свого часу зробила перші кроки в цьому напрямі, але все зупинилося через недосконалість закону про трансплантацію.

Ще одне спрямування — розвиток трансплантаційної медицини. Свого часу лікарі з Мінська приїжджали до нас вчитися робити ці операції, а нині в Білорусі працює потужний трансплантаційний центр, і за кожним пацієнтом до Мінська їде 100 тисяч доларів.

Тобто розвиватимемо теми, котрі перебувають на вістрі наукового прогресу. Єдине, що дуже турбує: за умов звуження кола напрямів частина наукових співробітників лишиться незадіяною.

— Які ви бачите варіанти розв’язання цієї проблеми?

— Це найскладніше. Деякі інститути мають вільні вакансії, за допомогою яких вони можуть поки що викрутитися й не звільняти людей. Та рано чи пізно лишаться тільки ті, хто справді робитиме в науці щось нове. Впевнений, що ми самі маємо пропонувати варіанти реформування медичної науки. Але ні медицину, ні медичну науку не можна реформувати революційно.

Справді, дуже потрібна автономізація медичних закладів. Я добре знаю: відпустіть багато інститутів у вільне плавання, і вони спокійно працюватимуть. Нині ми обираємо три-чотири інститути, котрі працюватимуть у пілотному проекті. Його суть: госпрозрахункові відносини, зокрема з державою й виробництвом. Щойно погодимо це питання з Кабміном, запускаємо пілот. Тоді зможемо пропонувати керівництву держави, аби таким чином працювала вся академія.

Також найближчим часом у Києві починаємо реалізовувати проект щодо серцево-судинних патологій. Відомо, що в Україні дуже високі показники смертності від інфарктів та інсультів, причому серед чоловіків працездатного віку. Тож проект об’єднає всі провідні столичні клініки цього напряму. Щодня котрась із них чергуватиме, і «швидкі» саме до неї везтимуть пацієнтів із гострим інфарктом. Їм відразу робитимуть коронарографію та оперуватимуть. Оскільки у разі інфаркту саме час — один із вирішальних чинників, показники смертності від нього відразу знизяться. Дещо пізніше започаткуємо такий самий проект щодо інсультів.

— Які нові виклики поставила перед фахівцями академії війна? Чи стало це поштовхом для появи, скажімо, нових розробок?

— Наші фахівці працюють з пацієнтами, що вже пройшли етапи місцевих лікарень, мобільних шпиталів, тилових госпіталів в Одесі, Харкові, Львові, Києві. Нині найчастіше трапляються ушкодження кінцівок — 65—70%. На другому місці пошкодження нервів. Це ті ситуації, коли кістки зрослися, рани позаживали, але нерви залишилися ушкодженими, тому біль не зникає, навіть якщо руку або ногу ампутовано. Наші фахівці відновлюють ці нерви.

Утім, був і такий період, особливо після Дебальцевого, коли через дуже велику кількість поранених ми брали пацієнтів безпосередньо із зони АТО. Наприклад, у клініці, яку я очолюю, лікувалися кіборги, котрих привезли прямо з Донецького аеропорту. Трапляються просто унікальні випадки прямого ураження серця, і лікарі інституту Амосова врятували обох поранених. Хірурги інституту Шалімова врятували заступника командира «Азова», у якого була ушкоджена рука та безліч осколків у животі.

До клініки, яку я очолюю, полковник Всеволод Стеблюк привіз хлопця, що опинився в Іловайському котлі. У Андрія був ушкоджений спинний мозок, і боєць повз на руках, аби дістатися села. Після операції в нашій клініці функція спинного мозку стала відновлюватися, і з клініки він пішов з паличкою. Нині лікуємо дівчинку Маринку з Маріуполя. У неї осколок пройшов через спинний мозок і застряг у тілі хребця. Рухатися вона не могла. Довезли її до Києва, тут зібралися всі провідні фахівці. Осколок видалили легко. Після цього її перевели до нашого інституту, де ми позшивали розірвані нервові корінці. На сьогодні в неї вже відновилася одна нога, чекаємо, як буде з другою.

Тетяна МОІСЕЄВА,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Віталій ЦИМБАЛЮК. Народився в селі Симонів на Рівненщині. Закінчив Тернопільський медичний інститут. Доктор медичних наук, професор. Завідувач кафедри нейрохірургії НМУ ім. О. О. Богомольця, заступник директора Інституту нейрохірургії, керівник клініки відновної нейрохірургії. Нейрохірург вищої категорії.