У Сумському обласному краєзнавчому музеї подорож у минуле розпочинається з першого поверху. Саме тут облаштовано ретрокуточок, у якому всі експонати датовано глибоким минулим, за винятком хіба що красуні-ялинки. Вона молоденька, пухнаста, зелена, ошатна. А ось іграшки на ній давні, їх можна побачити хіба що в музеї. А ще тут представлено святкову атрибутику: численні листівки, маски, Діди Морози, Снігуроньки, предмети побуту тощо.

За словами директора музею Владислава Терентьєва, раз на рік заклад повертається у новорічне минуле, пропонуючи городянам і гостям міста своєрідну подорож століттями. На перший погляд, експонати мовчазні, але варто торкнутися якогось із них бодай поглядом, і він оживає-озивається власною ексклюзивною історією.

«Привътъ от Въры и мамы»

Владислав Терентьєв залюбки погоджується провести екскурсію минулим століттям за допомогою листівок. Саме листівок, про які нині згадуємо вряди-годи, але які десятки років тому були найголовнішим вітальним атрибутом новорічно-різдвяних свят. У фондах більш як 200 вітальних листівок, які народилися в минулі 100 років.

Найдавнішу датовано 1914-м і випущено напередодні Першої світової війни. Скромне поліграфічне оформлення, мінімальний квітковий орнамент і обмеженість фарб. На звороті — кілька рядків вітань від сумчанина, який надсилає найкращі побажання: «С Новым годомъ, милая Оличка. Желаю Вамъ всъго хорошего. Нинъ привътъ от Въры и мамы». Поряд — розмаїття інших, датованих 1915—1917 роками.

Таких листівок 32, всі внесено у відповідний каталог-опис. З-поміж них окремі випущено за кордоном, зокрема у Франції — вони вирізняються естетичною вишуканістю дівочих і жіночих портретів. Хоч вітальні тексти істотно не відрізняються, за кожним — сімейна історія. Так само схожі й зображення: казкові герої, ангели-хранителі, зорі, небо. І неодмінно слова вітань не тільки з новоріччям, а й із Різдвом Христовим.

А вже після бурхливих подій 1917-го про друге свято — жодного слова. Як, до речі, і про новий рік, який майже на два десятиріччя пішов у небуття. І лише у другій половині 1930-х дозволили відродити новорічне свято, а для вітальних листівок розпочалася нова епоха. Утім, їхнє призначення кардинально вирізнялося з-поміж європейських та світових: виключно агітаційна і пропагандистська роль.

У роки Другої світової війни, крім традиційних солдатських трикутників, єдиним вітальним гаслом залишалося «Бойовий привіт з фронту!» А вже по вій­ні вітчизняну колекцію поповнили листівки насамперед з Німеччини — їх можна вважати трофейними, адже після перемоги в Берліні співвітчизники не пропускали нагоди привітати знайомих і рідних саме такими іноземними цікавинками.

Що далі крутилося колесо історії, то змінювалася й тематика новорічних вітань. У 1950—1960-ті на першому плані була цариця полів кукурудза; у 1960—1970-ті — активне будівництво світлого майбутнього. Тож Діди Морози на ракеті освоюють космос, їдуть у гості до будівельників Байкало-Амурської магістралі, встановлюють телефони-автомати, будують житло і вручають ключі від квартир новоселам.

Трапляються і певні винятки з українським національним акцентом: 1977 року в Україні вийшла масовим накладом листівка, на якій Дід Мороз у рукавицях грає на бандурі. Як тут не пригадати, що чи не найперша новорічна листівка на українську тематику містила картину Іллі Рєпіна «Запорожець». Вона вийшла друком наприкінці 1890-х, коли Російська імперія тільки починала золоте двадцятиріччя у цій поштовій царині.

Музейна колекція містить останній поштовий привіт з СРСР, датований 1991 роком, і першу новорічну листівку незалежної України, випущену наприкінці листопада того самого року.

Природно, що новітня експозиція особливо багата і розмаїта. Представлені навіть листівки, випущені окремими сумськими видавництвами, на яких зображено пам’ятні місця обласного центру: альтанка, краєвиди, краєзнавчий музей.

І хоч останніми роками інтерес до поштових відправлень майже зник, як наголошує Владислав Терентьєв, листівки відроджуються завдяки новітньому рухові Postcrossing, що набув популярності в інтернеті. І хай адресати не знають відправників, приємно одержати вітання навіть від незнайомої людини, адже послання зберігає тепло, щирість і увагу авторів. Краєзнавчий музей уже поповнив зібрання відповідними вітальними листівками, автори яких — сучасні українські художники. Через роки такий комплект також може стати рідкісним експонатом.

Іграшка до іграшки — барвиста історія

На музейній ялинці неодмінно впадають в око незвичні іграшки, які годі побачити у нинішніх магазинах. Це підтверджують куратор виставки старший науковий співробітник Наталія Гетьманська і головний зберігач фондів Жанна Клочко. Вони охоче розповідають про історії більшості з них, яким від 10 до 80—90 років.

Розкішні кулі, срібні бурульки, іграшки у формі цукерок, овочів, фруктів — зі скла, картону, вати. Ось кукурудза. Її у скляному варіанті випустили на початку 1960-х, у часи Микити Хрущова — палкого прихильника качанистої. Поряд — дирижаблі, космічні ракети, герої казок. Одне слово, те, що оточувало наших батьків і мало надихати їх на щоденні подвиги.

Представлена колекція іграшок далеко не єдина в Сумах. У Меморіальному будинку-музеї А. П. Чехова на Лучанській околиці міста мають власну. Крім скляних, там зберігаються іграшки із пап’є-маше, опуклого тонованого картону — так званий дрезденський картонаж, інших підручних матеріалів. Є навіть з вати, майстерно накрученої на дротовий каркас. Справжня ялинкова окраса — намисто, кульки з товстостінного скла — райські яблука, які й нині зачаровують неймовірною красою. Розмаїття іграшок створює неповторний не тільки кольоровий, а й історичний калейдоскоп.

На санчатах — у новий, 1942-й

У новорічній експозиції увагу відвідувачів неодмінно привертають міцні санчата, які навіть на перший погляд багато перебачили на своєму дерев’яному віку. І це справді так. На початку цьогорічного грудня вони поповнили музейну експозицію як подарунок сумчанки Людмили Сахно, яка відгукнулася на передноворічну акцію «Зроби подарунок музею». За її словами, колись санчата належали матері її чоловіка Тетяні Проскуровій, 1915 року народження.

20 червня 1941-го вона одержала диплом випускниці Харківського медичного інституту, її направили на роботу в село Вири Білопільського району на Сумщині. Але почалася війна, у жовтні Харків окупували нацисти. І молодий спеціаліст, мама двох малих дітей, вирішила їхати до місця призначення санним обозом, запряженим конем. Важко уявити, як вона з малятами чотири доби добиралася до місця призначення, зупиняючись у селах. Але новорічні свята 1941—1942 років малечі запам’яталися тим, що тієї зими каталася на улюблених санчатах. І ніхто тоді не знав (і не міг знати), що через майже вісім десятиліть їхні рятівні санчата зроблять остаточну зупинку в Сумському обласному краєзнавчому музеї як один з неповторних новорічних експонатів.