Анатолій ЧУБИНСЬКИЙ, 
гендиректор СК «NGS»
для «Урядового кур’єра»

Наша країна давно потребує медичної реформи. Про це сьогодні говорять дуже багато. І навіть щось намагаються робити. Та з чого її найкраще починати? Хтось каже, необхідно запровадити обов’язкове медичне страхування. І тоді якість лікування поліпшиться за рахунок конкуренції між лікарнями. Проте, як на мене, найперше, що вкрай потрібно зробити у медичній галузі, знайти для неї справжнього господаря. А для цього застосувати бізнес-підхід до лікарень і поліклінік.

Який вигляд мають нині лікарні? У більшості це поважні за віком обшарпані будівлі, без ремонту і з дірявими вікнами, через які втрачається дороге тепло. З роздутим і не завжди кваліфікованим штатом, що працює на старому обладнанні, попри значні державні вливання. Ефективність надання медичної допомоги в таких закладах вкрай низька. А повернення працівника до процесу створення ВВП займає надто багато часу.

Один із варіантів виходу — винайняти менеджера від бізнесу на посаду головного лікаря і дозволити йому організувати у клініці всі процеси, як на заводі. Проте чи держава може це собі дозволити? Очевидно, що для висококласного професіонала зарплата буде замалою, а корупційна спокуса — завеликою. Тож ефективнішим буде інший варіант — передача лікарень в оренду.

Якось наприкінці 90-х із такою ідеєю виходив Сергій Тігіпко. Він чи то жартома, чи то всерйоз сказав на одній із зустрічей: «Дайте мені пологовий будинок і я зроблю з нього прибуткове підприємство». Проте на державному рівні далі слів ця ідея не пішла. А от у Грузії це зуміли реалізувати. Про такий досвід «Урядовий кур’єр» нещодавно вже писав. Грузини просто продали більшість своїх лікарень за символічні гроші інвесторам. Визнали, що безкоштовної медицини не існує і що лікування людей — це бізнес. Інвестори не мали права перепрофільовувати лікарні й зобов’язувалися будувати нові. Так переклали клопіт розвитку галузі з державної голови на приватну.

У Грузії діє державне страхування. Приватний лікарняний бізнес отримує зі страхового фонду рівно стільки відшкодування, скільки потрібно, щоб пролікувати конкретну кількість пацієнтів. Натомість держава зменшує податки і вивільняє людські ресурси для іншої роботи.

В Україні доцільно було б на першому етапі передавати лікарні та поліклініки у довгострокову оренду. Найпершими претендентами мали б стати страхові компанії, для яких медичне страхування є головним видом діяльності. По-перше, вони мають фахівців, які працювали і в медичній, і в страховій галузі, тобто знають і те, як лікувати, і те, як не витрачати на це зайвих коштів. По-друге, вони зможуть збалансувати в лікарняних закладах попит і пропозицію на різні лікувальні послуги.

Що отримає від цього кроку держава? Передусім економію коштів. Нині в Україні є лікарні, річний бюджет яких 30—50 млн грн. На утримання таких закладів ідуть мільярди. У випадку з орендою державі достатньо буде витратити кошти на первісний ремонт або ж зовсім без нього передати приміщення орендаторові. Великі страхові компанії могли б брати в оренду не одну, а декілька лікарень і поліклінік, створюючи мережу. Від цього виграли б не лише рахунки компаній, а й суспільство. Адже оренда може стати саме тим кроком, що пом’якшить перехід України на повністю приватну і страхову медицину.