Широкого розмаху набули деросіянізація міст, селищ, вулиць, станцій метро, демонтаж пам’ятників, меморіальних дощок російським діячам. На перейменування чекають Ватутіне, Сєвєродонецьк, Красноград, Хрустальне, Новомосковськ, Метьолкіне, Первомайськ. Цілком логічно постає питання і про деросіянізацію українських антропонімів.

Наука про імена антропоніміка (від гр. — людина, ім’я) — галузь ономастики, яка вивчає власні назви людей, прізвища, прізвиська, псевдоніми, криптоніми. Зосередимо увагу на українських іменах та прізвищах, що становлять генокод і духовний скарб нашого народу.

Таємниця імені

За ними нескладно визначити національність людини. Наприклад, Жоржетта, Амур, Анжеліка, Бенджаміна, Даніель, Ельза, Еммануель, Ізабелла; Дюжарден, Анрі, Дюпре, Бенуар, Легран, Бержерон, Жермен, Делон притаманні французам; Аделаїда, Адольфо, Альбано, Бальдуччо, Беньяміно, Фернандо; Антонеллі, Армані, Бельмондо, Джуліані, Кардуччі, Лоренцетті, Марконі властиві італійцям; Ніно, Зураб, Маріам, Іраклі; Абашидзе, Аміранашвілі, Арахамія, Бурчуладзе, Гамсахурдія, Чавчавадзе — грузинам.   

А чи завжди впізнавані за антропонімами ми, українці?  Проілюструємо наявний калейдоскоп імен і прізвищ сумнівного лексично-правописного забарвлення із сучасного інформаційного простору: Альона, Крістіна, Єлізавєта, Даніїл, Іріша, Ерік, Маргаріта, Пєтя, Аріна, Паша, Маша, Катюша, Нікіта, Даша, Діма; Денісюк, Люліч, Сініцин, Філіпченко, Анопченко, Атаманенко, Смірнов, Сєнічкін, Бєсєдіна, Кравчуков, Грінишина, Чумакова, Аліксійчук, Міхайлова, Кісіль,  Маліновський, Прінц, Волоґжанінов, Літвінчук, Клімов, Новікова, Васільєв, Бенедіктова, Савюк, Мялюк, Кусік, Ковальов, Пирог, Оніщук, Сінельникова, Гром, Боль, Портніков,  Столярова, Міхальов, Міхалюк, Семікін, Клімов,  Антіпов, Карпюк, Скібицький, Тітаренко, Апанасенко, Дрісова, Колєсніков, Глінський, Слівинська, Мініч, Кузьміч, Галіч, Калиніченко і т. ін.         

Складається враження, що ці власні назви дібрано із засобів масової інформації сусідньої росії. Підігнані  під російські моделі імена й прізвища символізують чужоземний маркер ідентичности. Враження про їх деформацію з відчуттям болю передає знаний в Україні професор-мовознавець А. Поповський:

Що в імені і прізвищ
твоїм,
Вкраїнцю мій,
чи древо роду знаєш?
Ким предок був
в стражденнім світі цім:
витяжцем вольниці
козацької святої,
А чи холуй, запроданець,
 стукач, злодюга,
Кат рідного народу,
кар’єрист, бандюга,
Чи суверенної Вкраїни
мужній воїн?!
Генетичний код українця

Наші предки вважали, що ім’я визначає долю людини, її призначення в житті. Автори книжки «Іменослов» зібрали понад 4200 власних імен  і доводять, що ім’я — не порожній звук, у ньому бринить голос твоєї землі, звичаїв. Один з них —   ім’я наречення рідною мовою, як-от: Ідимир — той, хто прямує до миру; Сонцеслав — той, хто славить сонце; Станіслав — той, хто стоїть зі славою; Цвітан — народжений у цвіту, в радості; Шумислав — той, по кому шумить (гримить) слава;  Добрена — добра; Купава —  так називали дівчаток, народжених на свято Івана Купала, вродлива, гарна; Любава — пестливий різновид імені Любов, Люба; Чаруня — зменшено-пестливе від імені Чарівниця.

Частину давніх імен, які з часом трансформувалися у прізвища, становлять наймення, в основі яких певна прикмета або риса людської вдачі. Із нетерпінням очікуваного сина називали Жданом, малюків із лагідною вдачею — Добринями, Веселиками, неслухняних — Брикунами, Шумилами. Якщо дитина народилася, скажімо, 24 липня, то дівчинці давали ім’я  Ольги, а хлопчикові — Любомира, бо саме на цей день припадали іменини святих із такими найменнями.

Характерні для українок імена  Марія, Ольга, Людмила, Дарина, Олена, Зоряна, Наталія, Оксана, Тетяна, Світлана, Юлія, Катерина, Іванна, Надія, Софія, Мар’яна, Вікторія, Соломія, Валентина, Галина, Анастасія; для  українців — Андрій, Віталій, Віктор, Володимир, Богдан,  Євген, Олександр, Сергій, Юрій, Ігор, Олег, Дмитро, Роман, Іван, Данило, Арсен, Вадим, Ярослав, В’ячеслав, Владислав, Максим, Анатолій.

Упорядкування власних імен та прізвищ має стати громадянським внеском у  національну самосвідомість, своєрідним випробуванням на самоідентичність.

Українські словники фіксують поширені нині форми таких імен, як Маша (Машенька), Даша (Дашенька), Катюша, але — зауважте! — вони є прикінцевими в іменослівних переліках як рідко вживані на відміну від традиційно характерних для нашої мови  Марія, Марійка, Марієнька, Марієчка, Марічка, Маруся, Марусина, Марусинка, Марусенька, Марусечка, Марусейка; Дарина, Даринка, Дарійка, Даронька, Дарочка, Дарка, Дарця, Даруся, Дарусенька, Даруня, Даруненька, Дарунечка; Катеринка, Катеринонька, Катериночка, Катруня, Катрунька, Катруся, Катрусенька, Катечка, які поступово, на жаль, втрачаються в нашому спілкуванні.

 Коли з’явилося прізвище?

У ХVІІ сторіччі майже всі українці мали прізвища, які часто трансформувалися з імен, роду діяльності, місця проживання тощо. Наприклад: від імені Микола — Миколаєнко, Миколайчук; за галуззю діяльності: син столяра — Столяренко, Столярчук; чоловік, який мешкав за річкою —  Зарічнюк, в лісі — Лісовенко  і т. ін. Стабільності прізвища набули в ХІХ сторіччі і зміцнювали відчуття національної причетності наших співвітчизників. Будь-яка видозміна їх порушує основи української ідентичности, сприяє намаганням російської ідеологічної машини реалізувати своє бачення українських імен і прізвищ, зокрема й через графічне спотворення в РАЦСах.     

А. Бортняк радить працівникам засобів масової інформації не обстоювати викривлені несприятливими історичними обставинами чи казенними принципами форми прізвищ Подолянін, Кузнічук, Нікітюк, Антосєвич, Огороднік тощо, ілюструє правильні написання цих і подібних прізвищ — Подолянин, Кузничук, Никитюк (радше Микитюк), Антосевич, Огородник, Пилипенко, Калениченко, Кулик, Нижник, незалежно від того, як їх колись записав канцелярський мудрій. Не вкладаються в українські рамки і прізвища Алексєєнко, Казак, Тіхонюк, Закусіло, Бєлік, що походять від лексем Олекса, козак, Тихін, закусити, білий. Кумедно звучать прізвища в такій інтерпретації Крот, Рябоконь, Трегуб, Кот, Поп, Сокол, Куцевол, Кривой замість Кріт, Рябокінь, Тригуб, Піп, Кіт, Сокіл, Куцевіл, Кривий. Викликає подив, коли деякі українці намагаються хоч однією літерою підкреслити у своєму імені немужицьке походження: Третяк пишуть зі знаком м’якшення перед я, а Кукурудза — без простяцької д. Їм здається, що вони облагородять свої «хвамілії», коли писатимуть Совва,  Салло, Варона, Подопрігора, Мєдвєдь.  

У калейдоскопі штучно зросіянізованих прізвищ-мутантів — Ковальов (від  української лексеми коваль, бо російською кузнец), Мірошникова (від мірошник — російською мельник), Кухаруков (від кухар — російською повар), Ломаков (від ломака — російською  дубина, большая палка), Хмарукова (від хмара — російською туча), Кравченков  (від кравець — російською портной), а ще Білоусов, Биков, Жуков, Винников, Сомов, Куликов, Морозов, Логвинов, Новиков і їм подібні.   

Дослідники стверджують, що у прізвищі людини закодовано завдання роду. З огляду на це в умовах незалежної держави маємо змогу відновити правильність або трансформувати їх відповідно до моделей українських прізвищ.  Як це зробив О. Біляєв — провідний український лінгводидакт, доктор педагогічних наук, член-кореспондент АПН України родом із Херсонщини. Одразу із проголошенням незалежності України змінив прізвище Бєляєв на Біляєв, хотів відновити і суфікс -їв, однак утримався: не всі  змогли б асоціювати  його з автором численних і вагомих праць із теорії і практики навчання української мови, виданих до 1991 року. 

Кожній мові властиві свої дериватологійні засоби творення прізвищ. Наприклад,  у німецькій  це суфікси -зон, -манн, у румунській -еску, у російській -ов, -єв. Для української також характерний суфіксальний різновид способу творення власних назв: найчастіше вживаний суфікс –енко: Петренко, Грищенко, Вашуленко. Велику групу українських прізвищ становлять нові й давні  наймення із суфіксом -ук (-юк): Вересюк, Іванюк, Миронюк. Широко розповсюджений суфікс українських прізвищ, особливо на заході України, -ів: Михасів, Пономарів, Златів. Колоритні українські прізвища зі спонукальним компонентом: Крутивус, Тягнирядно, Недохиличарка, Убийвовк, Палихата, Неїжмак.

Писати правильно

Запис українських прізвищ здійснюють згідно із правилами «Українського правопису», проте в документах нерідко простежуються недогляди. Зокрема, відхилення в коренях відіменних прізвищ Міхайлюк, Міхайлишин (потрібно Михайлюк, Михайлишин, бо походять від імені Михайло), Грінишина (слід Гринишина, бо Григорій, Григір), Васілюк (треба Василюк, бо Василь), Оніщук (необхідно Онищук, бо Онисько),  Денісюк (треба Денисюк, бо Денис); спотворення суфіксів, що формують ті чи ті моделі відіменних українських прізвищ, — Стефанішина (потрібно Стефанишина, бо Стефаниха), Кузьміч, Галіч, Мініч, Люліч (замість Кузьмич, Галич, Мінич, Люлич); порушення нормативної форми прізвищ на -иченко (Михайліченко, Старіченко, Калиніченко замість Михайличенко, Стариченко, Калиниченко); заміна в коренях и на і  (Скібицький, Кісіль, Слівинська замість Скибицький, Кисіль, Сливинська); неправомірна видозміна суфікса -ик (Кусік, Круглік, треба Кусик, Круглик).

Поза увагою лишають вимогу написання літери і у прізвищах, утворених від слів, де і  чергується з о або е:  Грім (Грома), Кіт (Кота), Ведмідь (Ведмедя), Пиріг (Пирога); використання апострофа після літер на позначення губних приголосних перед я, ю, є, ї, що означають два звуки, — Сав’юк, М’ялюк, Клим’юк. Апостроф не пишеться, якщо перед літерою на позначення губного приголосного є інша, крім р, що належить до кореня  (Морквянко), але Карп’юк, Верб’яний, Черв’яченко.

Національно-патріотичному вихованню сприяють телеролики в інформаційному марафоні «Єдині новини» про історію міст-героїв, зокрема боротьбу за право користуватися рідною мовою.  Однак алогічні після цього виступи голів окремих міських, територіальних громад, радників Президента, військових експертів мовою народу-окупанта. На противагу їм посли інших країн, наприклад Німеччини, президенти  держав, зокрема Литви, Польщі, демонструють високий рівень володіння українською мовою.

Доречно тут сказати про українських журналістів: деякі з них в інтерв’ю звертаються до респондентів російською, що добре чути в ефірі, схиляючи або заохочуючи наших співвітчизників відповідати мовою агресора.

Насамкінець. Увесь цивілізований світ сприймає нашу мову як мову сміливої, волелюбної  й  нескореної нації. З початком повномасштабної війни росії проти України українська стала ідентифікатором «свій — чужий». Утверджуючи й удосконалюючи рідну мову, ми, без перебільшення, обстоюємо нашу самоідентичність та незалежність.

Іван ХОМ’ЯК,
доктор педагогічних наук, професор
Національного університету «Острозька академія»,
для «Урядового кур’єра»