Багато киян отримали за грудень платіжки із захмарними сумами за опалення. «88 квадратних метрів — 4153 гривні», «за 61 метр? — 3720 гривень» — ці суми викликають подив, хоч вони не найвищі. Здивували такі суми і заступника голови КМДА Петра Пантелєєва. «Я переконаний, що кожне нарахування має бути справедливим і не шокувати людей, — зазначив він у соцмережі. — Теплопостачальна організація має перевірити й зробити перерахунок, якщо суми не коректні». «Ми ініціюємо рейд-перевірку будинків з аномально високими обсягами споживання тепла порівняно із задекларованою опалюваною площею, щоб виявити джерела несанкціонованого відбору теплоносія», — зауважують у Київенерго.
Тож сподіватимемося, що наведуть лад. Утім, сфера централізованого теплопостачання (ЦТ) потребує серйозної реорганізації, у якій виграє не лише постачальник тепла, а й споживач. І не тільки у столиці.
Запропонувати конкуренцію
Як зауважують експерти, проблема демонополізації ринку тепла назріла вже давно. Є ідеї, як це зробити. Нині фахівці Держенергоефективності та проекту USAID розробили Стратегічну концепцію впровадження конкуренції на ринку централізованого теплопостачання. «Така конкуренція — механізм для залучення інвестицій, модернізації технологій і досягнення вищих показників ефективності роботи підприємств та зниження цін для споживачів, а ще механізм заміни викопного палива на місцеве з біомаси, і в такий спосіб — створення нових робочих місць, забезпечення безперебійного функціонування ЦТ і внесок у досягнення енергонезалежності держави. Україна має можливості, щоб конкуренція у цьому секторі централізованого теплопостачання запрацювала, це вигідно як для споживачів, так і для держави», — прокоментувала «УК» керівник проекту USAID «Муніципальна енергетична реформа в Україні» Діана Корсакайте.
За словами експертів, нині тарифи ростуть саме через те, що умови диктує монополіст. А за нинішньої системи тарифоутворення всі його затрати покриває споживач. Щоб змінити ситуацію і ввести конкуренцію, можна скористатися досвідом європейських країн. Одна зі складових цього досвіду, як пояснив очільник Держенергоефективності Сергій Савчук, — те, що мережами управляють муніципалітети. Теплоенергетичні підприємства виробляють тепло і на конкурентних засадах пропонують для продажу.
«Коли в країнах Балтії впровадили такий ринок, у них за кілька років ціна гігакалорії зменшилася вдвічі. А ще зайшли інвестори, які виробляють тепло не з газу, — каже голова Держенергоефективності. — Нині в країнах Балтії 84% тепла — з інших видів палива. А в Україні ТКЕ володіють мережами, які протягом 20-25 років ніхто не термомодернізував. Там втрати можуть становити 40-50%. А ТКЕ перекладають ці збитки на гігакалорію. Тому завдання — відмежувати діяльність ТКЕ від управління тепломережами, залишивши їм тільки виробництво, а мережами як окремим видом діяльності нехай управляє міський голова й відповідає за те, щоб вони були в належному стані. А виробники тепла зможуть боротися за них за рахунок якості та ціни гігакалорії. Наприклад, якщо в одному місці стоїть котельня ТКЕ, якій 20-30 років, уявіть, який там ККД, затрати і вартість гігакалорії. А абсолютно нова котельня з новим обладнанням, яку встановить інвестор, матиме набагато вищий ККД, тому вартість її гігакалорії буде вдвічі нижчою і, безумовно, її пропозиція буде привабливішою для споживачів».
Інвестори хочуть працювати
Сергій Савчук зауважив «УК», що інвесторів, які хочуть зайти на ринок тепла, нині багато. «Вони мають технології, інженерів, знають, як працювати. Але їм потрібна можливість конкурувати. В Україні також уже є інституційний інвестор, який у 2015 році генерував 450 мегават тепла з інших видів палива, у 2016 році додатково 750 мегават. Це середній бізнес, який уже вміє працювати».
Що перешкоджає впровадженню конкуренції? Діана Корсакайте на це запитання зауважила: «Сфера комунального теплопостачання сформувалася ще за радянських часів як монополія з виробництва, транспортування та відпуску теплоенергії. І досі ТКЕ не мають достатніх економічних або законодавчих стимулів, щоб відмовитися від звичної та комфортної моделі економічної діяльності. Їм не вигідно допускати когось іншого до виробництва теплоенергії, оскільки це може загрожувати прибутковості їхнього монополістичного становища. А потенційні незалежні виробники теплоенергії, котрі могли б узяти участь у конкурентному виробництві теплової енергії, замість приєднання до тепломереж воліють встановлювати власні котельні для опалення невеликих об’єктів, не підключених до централізованого теплопостачання (школи, лікарні, дитячі садки), і так будувати свої маленькі монополії.
Брати участь у ЦТ їм насамперед заважає його нинішня монопольна система та принцип «затрати +» під час визначення тарифу на теплову енергію. Крім того, потенційні незалежні виробники обмежені в доступі до тепломереж. Їм можуть відмовити у відведенні земельної ділянки для будівництва котельні або наданні технічних умов на підключення до тепломережі, посилаючись на брак затвердженої схеми теплопостачання населеного пункту або на інші причини».
До слова, нині міські тепломережі перебувають у комунальній власності, їх просто передали в управління теплопостачальним підприємствам — чи так само комунальним, чи приватним. Але вони потрапили в лапи монополіста, який не допускає конкурентів на ринок.
«Є такі випадки. Інвестори встановили котельню на 10 мегават, мають пелети, брикети, виробляють та постачають теплову енергію школі чи дитсадочку і ще якомусь мікрорайону. А ТКЕ бачить, що в них зменшився відпуск і їм не погоджують можливість доступу до мереж», — розповів Сергій Савчук.
Коли подешевшає гігакалорія?
Не сприяють впровадженню конкуренції, на думку Діани Корсакайте, і законодавчі перепони. «Однією з проблем можна назвати заборону приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону «Про приватизацію державного майна», об’єктів інженерної інфраструктури та благоустрою міст. Також перепона — невідповідність деяких положень базових законів вимогам конкурентного ринку, а ще те, що немає необхідних підзаконних актів — наприклад, правил закупівлі теплоенергії, правил приєднання до тепломереж тощо».
Розв’язання проблем, зауважує експерт, можливе насамперед шляхом внесення законодавчих змін, а також широкого обговорення концепції, популяризації запровадження конкуренції у теплопостачанні і використання альтернативних газу енергоресурсів. Важливо обмінятися думками з представниками муніципалітетів, у віданні яких ТКЕ, а ще — зацікавити потенційних незалежних виробників теплоенергії щодо участі в цьому ринку. А споживачам важливо роз’яснити, що результатом для них стане дешевша гігакалорія. Потрібна широка дискусія щодо запровадження і функціонування такої системи в Україні.
Утім, у Києві вже розмірковують над кардинальною зміною ситуації. «Місто не має наміру продовжувати контракт із ПАТ «Київенерго» щодо управління тепловими активами міста, — повідомив у соцмережі керівник апарату КМДА Володимир Бондаренко. — Угода на управління основними ТЕЦ та тепломережами міста, яка завершується у 2017 році, не враховує позиції київської громади та її потреб. Саме тому КМДА готує нові умови угоди на управління. Ми можемо піти двома шляхами — концесії або прямого муніципального управління. Нам потрібно створити умови, які б мотивували інвестора впроваджувати енергоощадні заходи і знижувати виробничі витрати. Місту необхідна реальна модернізація комунальної інфраструктури, а киянам — чіткі та зрозумілі тарифи». Вочевидь, керівництво столиці зацікавлене і в інвестиціях, і в конкуренції. Тож можна вважати, що реформування вже стартує.
До речі. Мінрегіон розпочинає громадське обговорення проекту Концепції реалізації державної політики у сфері теплопостачання. Реалізація Концепції передбачена на період до 2035 року.
Ми в Google+