Нинішній рік для Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Григорія Верьовки ювілейний. 80 років тому, коли гриміла Друга світова війна, його заснували. І нині кругла дата уславленого колективу випала на воєнний час, коли московити повномасштабно вторглися в Україну. Хор зайняв передові позиції на культурному фронті. Українські пісню, танець, музику він доносить слухачам, глядачам не лише в рідній країні, а й за кордоном. Концертними майданчиками для самобутнього колективу стають великі сцени палаців культури чи театрів і лісові галявини, на яких виступає перед нашими захисниками. Творчими справами легендарного хору «Урядовий кур’єр» поцікавився в його очільника Ігоря КУРИЛІВА.

—  Пане Ігорю, розпочнімо  наше знайомство з цифр. Скільки учасників налічує уславлений колектив?

— 155 людей працює в нас, з них 133 — артистичний персонал.

— Хор ім. Г. Верьовки — це творча тріада, єдине ціле з вокальними виконавцями становлять артисти балету та оркестру. Скажіть, оркестр  виступає лише у складі хору чи може й сам запропонувати концертну програму?      

— Наш оркестр — самобутній колектив, йому до снаги виконувати твори будь-яких напрямів інструментальної музики, звісно, починаючи від народної, що відображає різні регіони України. Були концерти, в яких він виступав як сольний колектив. 

— Хореографічний колектив хору популяризує народні танці всіх етнографічних груп українців. Чи з’явилися в репертуарі нові хореографічні твори?

— Минуло багато часу, коли українське село співало, танцювало. Які це були цікаві в танці ходи, з різними викрутасами, скажімо, з одного весільного обряду можна було скласти концертну програму — і співи, і музику, і танці. Нині, на превеликий жаль, село вже майже втратило цю фішку. Тепер їхати в експедицію й записати якісь хореографічні малюнки дуже складно. Але є особистості, які творять нові танці з використанням елементів народної хореографії. Не втомлюємося шукати таких талановитих балетмейстерів-постановників і стараємося робити все, аби публіка отримувала задоволення від того, що наш колектив демонструє, пропагує.

У нашому репертуарі є твори, які вже мають історію. Але, безумовно, глядач може насолодитися на наших концертах і новішими хореографічними роботами.

Глядачам до вподоби вокально-хореографічні композиції — якраз та триєдина складова, якою виступають музика, спів і танець. Хор ім. Г. Верьовки завжди пропонує їх на концертах. Скажімо, нещодавно, точніше, наприкінці квітня та на початку травня, наш колектив гастролював на заході України. Виступали в шести обласних центрах. Безперечно, пропонували вокально-хореографічні композиції, зокрема «Веснянки», «Карпати», «Запорожці». Зрештою, славнозвісний «Гопак» також із цього штибу. Ці композиції, так би мовити, зайняли свою нішу в нашому репертуарі.    

— Відомо, що при хорі діє вокально-хорова студія. Її випускники мають змогу влитися в колектив?

— Хотів би нагадати, що вокально-хорова студія 61 рік тому з’явилася саме з ініціативи засновника хору Григорія Верьовки та його дружини Елеонори Скрипчинської. Беруть сюди на навчання талановитих дівчат і хлопців віком 15—28 років. Звісно, вони складають вступні іспити, де треба і проспівати різнохарактерні твори, і продекламувати вірш. Термін навчання — два роки. Багато наших виконавців — випускники цієї студії. Але, певна річ, не можемо всіх студійців після закінчення навчання  працевлаштувати в хорі.  

— Хор ім. Г. Верьовки слухачі завжди вважали зразком, який показує всю палітру народної музики, пісні, танцю України. Цікаво, чи організовуєте фольклорні експедиції? 

— У час, коли на чолі нашого колективу стояв Герой України маестро Анатолій Авдієвський, їздили в села, збирали, записували народні пісенні перлини. У нас при хорі є фольклорний колектив, який буває в таких експедиціях. Хоч, правду кажучи, практиці поїздок по автентичні пісні нам останніми роками завадили чимало чинників, серед яких передусім ковідна пандемія, велика війна та фінансування. Зрештою, колектив у постійному русі, виконуємо гастрольно-концертні зобов’язання. Нині є багато інформації про автентичні колективи в Україні, маловідомі пісні є в інтернеті. Ми цей музичний пласт відстежуємо, переглядаємо, щось для себе знаходимо.

— Як налагоджено творчу співпрацю з українськими композиторами?

— Це для нас святе. З великим задоволенням виконуємо твори Лесі Дичко, Євгена Станковича, Володимира Зубицького, світлої пам’яті Мирослава Скорика та багатьох інших авторів. Популярна нині співачка Jerry Heil написала пісню «Козацькому роду нема переводу», яку наш  колектив узяв до репертуару, зробив обробку для хору та оркестру. Щойно починаємо виконувати цю композицію, зала вибухає оплесками.

— Молоді автори самі приносять вам свої пісні?

— Тенденція така: всі приносять і вважають, що вони написали для хору ім. Г. Верьовки й цей твір обов’язково слід виконати. Ми звертаємося здебільшого до професійних композиторів або дуже талановитих з лав, як колись казали, самодіяльних. Звертаємо увагу на текстуальне освоєння музики, тобто заглибленість, поетичну образність.

— 2011 року за участю хору відбулася прем’єра фольк-опери Євгена Станковича «Коли цвіте папороть». Може, якісь подібні великі музичні полотна і  нині є у планах?

— У композитора Володимира Зубицького є матеріал на гуцульську тему, який складеться в широке вокально-хореографічне полотно. Він над цим працює. Можливо, наші шанувальники почують виконання цього нового великого твору.  

— Пів століття хор очолював Анатолій Авдієвський. Кілька поколінь виростали на його творчих доробках. Що понесете в майбутнє з пісенної спадщини маестро?

— Наш колектив виконує пісні в обробці Анатолія Авдієвського — це наш золотий фонд. Ми весь час повертаємося до його творчості, позаяк він заклав довершену інтонаційність, високу майстерність та культуру виконання. Маестро над цим працював бездоганно й дуже багато доклав зусиль, щоб хор ім. Григорія Верьовки звучав саме на такому високому рівні. Ми стараємося гідно продовжувати його творчу справу, традиції.

— Які особливості репертуару нинішнього воєнного часу? Чи має колектив змогу представляти українську народну пісню й танець за кордоном?

— Ми підготували дві концертні програми «За честь, за славу, за народ» і «Так звучить Україна», в яких чимало патріотичних пісень. Я вже казав, що нещодавно хор своє мистецтво дарував жителям шести західних областей України. Ми їм представляли програму «За честь, за славу, за народ». Крім історичних дум, козацьких, стрілецьких пісень, до неї ввійшли твори Ігоря Шамо, Ірини Кириліної, інших українських композиторів. Не залишили осторонь народні, зокрема жартівливі пісні й танці.

Щодо гастролей за кордоном, то особливо насиченим на поїздки був 2022 рік. Хор двічі виїжджав у Європу. Ми виступали в Іспанії, Італії, Франції, Польщі, Чехії. У цих країнах побували в Барселоні, Генуї, Марселі, Празі. В італійському місті Соренто з нами виступав диригент Карло Понті, син кінозірки Софі Лорен. Він диригував з нашим хором чотири твори: Державний гімн України, гімн Євросоюзу, пісні «Дивлюсь я на небо» й «Реве та стогне Дніпр широкий». Пан Карло був захоплений майстерністю нашого колективу. Зберігаємо запис інтерв’ю із Софі Лорен, в якому вона зазначила: «Щаслива, що мій син сьогодні диригуватиме таким славетним колективом, як хор ім. Григорія Верьовки».

— Українські твори Карло Понті обрав сам чи хор йому запропонував? Як відчув він їхню душу?

— Ми попередньо надіслали Карло Понті записи окремих українських пісень, щоб він міг їх послухати, а також партитури. Він з ними ознайомився та обрав саме ці твори для диригування. Спорідненість мелодики дала змогу Карло Понті просто йти за музикою, не знаючи мови. Це звучало дивовижно. Італійці сприймали наші пісні щиро, душевно, стоячи аплодували, кричали «Бравісимо!» та інші похвали. Тріо тенорів нашого хору виконувало й італійські пісні.

— Чим порадує слухачів і глядачів ювілейна програма хору?

— У репертуарі хору — понад 300 пісень. Із цього широкого матеріалу обиратимемо найкращі й компонуватимемо велику ювілейну програму. Із нею збираємося проїхати Україну й, можливо, показати за кордоном.

— Знаю, що організовуєте доброчинні концерти.

— Звісно, в доброчинстві беремо найбезпосерднішу участь. Скажімо, під час гастрольного туру заходом України зібрали 140 тисяч гривень на придбання реанімобіля. Торік, виступаючи в Європі, перерахували 6 тисяч євро на відродження зруйнованих рашистами пам’яток і закладів культури, як-от музей Григорія Сковороди та інших. У фонд «Луганщина» перерахували 100 тисяч гривень з нашого концерту.

— Із концертами часто відвідуєте наших захисників?

— Їздимо залюбки до наших воїнів. Ось виступали просто на лісовій галявині. Тоді йшов дощ, ноги були в болоті, але із завзяттям, з великою віддачею працювали перед нашими захисниками. Треба було бачити, як світилися обличчя воїнів! Вони нас потім нагодували кашею. Маємо бути в ці страшні часи разом. Як казали нам бійці, вони роблять свою справу, а ми повинні нести пісню, бо це їм дуже нині допомагає.

— Як часто хор має гастрольні тури?

— Гастролі організовуємо тільки самі. Це важко, бо колектив за складом великий, на перепоні стають фінансові питання: треба оплатити добові, готель, подбати про транспортні витрати. Але попри все несемо народну пісню до людей, показуємо й за кордоном.

Україна нині стала на захист усієї Європи. Маємо показувати, що не лише вміємо добре воювати, давати гідну відсіч рашистам, а й те, що ми духовно багата нація, з величезним культурним потенціалом. Під час наших концертів за кордоном іноді організовують виставки українських художників.

— На теперішніх концертах артистки хору виступають у різних костюмах. Хочете в такий спосіб представити всю палітру українських вишиванок?

— Не можемо шити щодва чи щотри роки нові костюми — це велика розкіш. Оскільки в нас співають уродженці різних регіонів України, вирішили, що кожна артистка хору сама придбає костюм свого регіону чи навіть того населеного пункту, з якого походить. У нещодавньому турі на сцені було й справді розмаїття українського жіночого вбрання. Це вражає. Чоловіки-актори виходять на сцену в шароварах або чорних штанях і вишиванках.  

— Пане Ігорю, ви тривалий час були керівником вокально-інструментальних ансамблів кількох філармоній, працювали в команді Софії Ротару. Отже, більше були пов’язані з естрадою й раптом прийшли до народної пісні. Чому?

— Я починав з народної пісні й повернувся до неї. У мене дуже багато унікальних записів (майже 5 тисяч) карпатського фольклору (коломийки, пісні-хроніки, приповідки, прислів’я). На жаль, не встиг ще все це розібрати, опрацювати, впорядкувати. Гадаю, щось із цього пласту гуцульських пісень запропоную для виконання й хору ім. Г. Верьовки.

— З’ясував, що ви не лише керуєте уславленим хором, а й пишете вірші, видаєте поетичні збірки.

— Світ уже побачили мої дві збірки «Флейти на вітрах» і «Між берегами», зараз на виході третя «За Аріадниною ниткою». Це поезія, яка не надається для написання пісень. Вона філософська, духовна. «І сміх, і мова, й пісня все сьогодні інше, не те, що душу крізь життя вело і в серце проникало», — ці свої рядки визначив як епіграф до однієї із книжок. 

Микола ШОТ,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Ігор КУРИЛІВ. Народився 9 січня 1954 року в селі Угорники Івано-Франківської області. 1975-го закінчив Івано-Франківське музучилище, 2008-го — санкт-петербурзький університет культури та мистецтв. Був керівником музичних ансамблів «Гуцулочка» Івано-Франківської, «Збруч» Тернопільської та інструментального колективу  білоруської філармоній. Із 1995 року працював директором концертних програм Софії Ротару.

2016-го став директором-розпорядником Національного заслуженого академічного українського народного хору України ім. Григорія Верьовки. Із 2021 року — в.о. генерального директора — художнього керівника хору ім. Григорія Верьовки.

Народний артист України. Заслужений діяч культури Польщі. Лицар ордена «За заслуги» ІІІ ступеня.