Якщо театр починається з вішалки, то місто, безумовно, з вокзалу. Адже перші враження гості отримують саме в місці зупинки та перепочинку після важкої втомливої дороги. На миколаївському залізничному ні гості, ні містяни не затримуються. Намагаються якнайшвидше втекти з нього після прибуття потяга. І навпаки, приїжджають на вокзал зазвичай за хвилини до відбуття. Чому так? Усе просто. Інфраструктура вокзалу не витримує жодної критики, а зовнішній і внутрішній вигляд приміщення нагадує, що час зупинився принаймні 32 роки тому — в момент будівництва.

Нинішній стан вокзалу не викликає позитивних емоцій у пасажирів. Фото надав автор

Зручності мають значення

Залізничний вокзал станції Миколаїв-Пасажирський, розташований у східній частині міста, перебуває в підпорядкуванні Одеської залізниці. Залізнична станція Миколаїв вузлова і виконує вантажопасажирські функції. Тут проходять і приміські електропоїзди, і потяги далекого сполучення. 1873 року, коли відкрилася залізнична лінія Знам’янка — Миколаїв, виникла потреба  в будівництві станції й вокзалу. Першу будівлю зведено 1908-го й названо Водопій. 1987 року запрацював новий сучасний вокзал, який миколаївці за старою звичкою називали «Сортировка». На той час будівля мала сучасний вигляд і повною мірою виконувала необхідні функції залізничної станції.

Проте з часом пасажиропотоки збільшилися, у людей виникли нові потреби в отриманні вокзальних послуг, які нині жодним чином не задовольняються. Згадується шедевр радянського кіно «Вокзал для двох», де і пристойний ресторан є, і кімнати підвищеного комфорту, і місця відпочинку. І романтична історія відбувалася саме тут.

На миколаївському вокзалі не до романтизму. Донедавна тут навіть такі елементарні зручності, як туалети, були в жахливому стані. Розміщувалися вони у страшному підвалі разом із камерами схову. Мої знайомі з Києва, які зайшли здати речі, вискочили з того підвалу, адже сморід не залишив їм вибору — краще погуляти містом з речами.

Та що знайомі, сам міністр інфраструктури Володимир Омелян в один з візитів вирішив ознайомитися із принадами миколаївського вокзалу. Його слова найкраще характеризують стан так званої внутрішньої інфраструктури: «Окреме враження — залізничний вокзал Миколаєва. Наче портал у потойбічний світ, не менше. Сама будівля крута, але все занедбане, брудне, бридко зайти. Це просто зневага до пасажирів і обласного центру. Прем’єр-міністр давав завдання інспектувати вокзали. Доповідаю: вокзал Миколаєва в нинішньому вигляді не можна використовувати для надання пасажирських послуг».

Ось такий вердикт. Згодом пан Омелян не раз бував у Миколаєві й відві­дував вокзал. Істотних зрушень не помітив і на одній з нарад із керівництвом області та Укрзалізниці заявив: «Невже міністр має за вас ремонтувати туалети? Невже не можна це самим зробити? Щоб не було соромно».

Соромно поки що не дуже. Щоправда, недавно при вокзалі з’явився-таки новий окремий будиночок-туалет, більш-менш пристойний. Дивно: слід було роками чекати й заганяти людей в нелюдські умови, щоб передбачити копійки для початку і завершення великого будівництва.

Знести чи перебудувати?

Сам вокзал — жахливе видовище: занедбане захаращене місце, яке стало притулком для безхатченків, собак, місцевих п’яничок. Величезне за площею приміщення використовують украй не­ефективно. Пустує другий поверх, недостатньо крісел для перепочинку, єдиний буфет з бідним асортиментом і кіоск із невеликим вибором товару, жодного термінала та банкомата, пункту обміну валют. Внутрішня конструкція також має недоліки. Надто незручний перехід на другу і третю колії: доводиться з речами підніматися-спускатися сотнями крутих сходів. А донедавна найпопулярніший потяг Миколаїв — Київ подавали тільки на третю колію. Тож люди або перебігали платформи, або змушені були йти незручними сходами. Звісно, з ескалатором було б зручніше. Але поки що про нього навіть не йдеться.

Та й сама будівля вокзалу — сіра, похмура, обдряпана, частину якої трохи підлатали та помпезно відкрили наприкінці 2015 року. Це називалося перша черга реконструкції залізничного вокзалу. Тоді витратили 16 мільйонів гривень, завдяки чому осучаснили перон і привели в нормальний стан праве крило вокзалу. Там планували відкрити 12 кімнат відпочинку, з яких здали лише сім, але й ті згодом закрили. Тепер це праве крило — як неприродна більш-менш сучасна прибудова до основної сірої будівлі.

Відтоді жодних кроків з реконструкції не зроблено. Чи розуміє влада, що такий вокзал ганьбить місто та область? Начебто розуміє. Емоційний голова Миколаївської обл­держадміністрації Олексій Савченко навіть заявив, що залізничний вокзал у Миколаєві необхідно знести і побудувати на його місці новий сучасний комплекс. Сміливо, звісно, але скільки на це потрібно грошей і часу? Та й що робити людям, які приїжджатимуть на руїни?

Свою позицію Олексій Савченко пояснює так: «Ми зустрічаємо туристів розбитою, ганебною платформою з назвою залізничний вокзал. Ми просимо, щоб його передали на баланс міста або області. І нехай вони передають на нашу інфраструктуру, щоб ми усвідомлено і чесно відповідали перед суспільством за те, що зробили чи не зробили».

Утім, ПАТ «Укрзалізниця» передавати вокзал місту чи області не збирається. І реконструювати його не поспішає. У фінансовому плані відомства ще на 2018 рік було передбачено 89 мільйонів, але їх так і не освоїли. Натомість проект реконструкції, який було затверджено у 2007 та 2008 роках, безнадійно застарів. Новий не розробляють. Мовляв, шукають рішення.

Кращий вихід — концесія?

Подальшу долю миколаївського залізничного активно обговорювали недавно на засіданні ради регіонального розвитку Миколаївщини за участі Президента Петра Порошенка. Своє бачення висловили представники Укрзалізниці, Міністерства інфраструктури, обл­держадміністрації.

Ще наприкінці минулого року міністр інфраструктури Володимир Омелян заявив, що залізничний вокзал станції Миколаїв може стати першим, який передадуть у концесію приватним компаніям. Необхідно вирішити, якою буде ця концесія — або з місцевими органами влади, або із приватним партнером.

Насправді варіант концесії дедалі частіше звучить у контексті майбутнього багатьох українських вокзалів. Тобто передача об’єкта, що належить місцевій громаді чи державі, в тимчасове управління за умови виконання концесіонером концесійного договору. Проте навіть після  передачі об’єкта в концесію його власником усе одно залишається держава чи територіальна громада.

Голова правління ПАТ «Укрзалізниця» Євген Кравцов пояснює: «Ми витрачаємо до 500 мільйонів гривень на утримання наших вокзалів з усіма сукупними і додатковими витратами. У нас є одна з найбільших вокзальних мереж у державі. У зв’язку з цим ми визначили для себе пріоритет на наступні три роки: весь наш вокзальний комплекс має самооплачуватися як мінімум, а як максимум — давати стабільний прибуток, що зростає. Для цього плануємо об’єднати всю мережу наших вокзалів в одну вертикаль —  вокзальну компанію. І в межах реалізованого Закону «Про концесії» використовувати загальний вокзальний комплекс як інструмент, щоб покрити збитковість цього напряму».

Концесійний процес мав би вже розпочатися, адже анонсовано його наприкінці минулого року. Насправді не відомо, коли ж він розпочнеться. Та й не відомо, як концесія сприятиме реконструкції вокзального приміщення. Адже спочатку слід укласти договір про концесію із зацікавленими особами у вигляді бізнесу чи влади, згодом отримати кошти, за рахунок яких і провести реконструкцію. Поки що вокзал у такому вигляді, що черги з охочих узяти його в концесію не вишикувалося. Тож ворота міста та його обличчя і в цьому курортному сезоні будуть непривабливими. Зі знайомими незручностями, нахабними таксистами, сміттям і безхатченками.

ПРЯМА МОВА

Євген КРАВЦОВ, 
голова правління ПАТ «Укрзалізниця»:

— Ми вже цього року запускаємо пілотний проект з концесії двох вокзалів — миколаївського та хмельницького. Відпрацьовуємо питання залучення до процесу ЄБРР та Світового банку, щоб провести перевірки, технічні стадії, підготувати технічну документацію. Досвіду в Укрзалізниці й України щодо концесії небагато, тому залучення зовнішніх експертів для нас важливе. Хмельницький і миколаївський вокзали якраз не малі і не занадто великі. І обидва потребують розширення і реконструкції. Миколаївський вокзал має великий потенціал.