ПОГЛЯД З «ГЛИБИНКИ»

Соціально відповідальний агробізнес дбає не лише про себе, а й про селян

У кожному поліському селі живе красива традиція — зустрічати дорогих гостей короваєм на вишитому рушнику. Та красивим життям селяни можуть похвалитися далеко не скрізь. Купа невирішених соціально-економічних питань, відсутність молоді, поганий заробіток або й сама можливість працевлаштуватися… Хто подбає про школу, медпункт і житло для молодого фахівця? Не пенсіонери ж, котрі доживають віку у віддалених селах і хуторах, віддавши свої земельні паї в оренду. Тільки соціально відповідальний агробізнес, консолідуючись із силами громади та за підтримки органів влади і місцевого самоврядування, здатний розв’язати цей клубок проблем, — переконалися члени розширеної колегії Чернігівської обласної державної адміністрації, відвідавши у практичній частині засідання господарства, котрі так і діють.

«Жива» копійка — для себе і людей

Дивовижний чоловік Олексій Бутенко очолює агрофірму, названу власним прізвищем. У його випадку цей факт — не амбіції, а відповідальність перед односельцями за все, що він робить. Тим більше, що в селі Дягова Менського району працює вся сім’я керівника господарства: дружина, троє синів, три невістки. «Я багата людина: у мене шестеро онуків», — каже Олексій Іванович.

Як тут не допомагати садочку і школі, де разом із друзями підростають, вчаться і дорослішають наймолодші члени роботящої родини? Як не допомагати селу, жителі якого називають невгамовного Бутенка-старшого батьком? А він і поводиться як голова великого сімейства, дивиться на все господарським оком. Тому тут в порядку і церква, і пожежна частина, і ФАП, і береги річки… Треба людині домашню нивку скосити — господарство за символічну плату надасть комбайн. Перевіяти ж зерно на току можна взагалі безкоштовно. Треба було провести 6,4 км газопроводу — знову ж таки фінансовий бік узяла на себе агрофірма. І асфальт рівний як скатертина… «У нас була щебінка. Пройшов я нею до кладовища, проводжаючи в останню путь старого друга, і зрозумів: треба будувати справжню дорогу», — не приховує, як сам собі зробив зауваження, Олексій Іванович.

Щоб утримувати беззбиткове господарство, виплачувати його працівникам достойні зарплати і мати вільну копійку на розвиток села, Бутенки весь час експериментують: то полуницю за хитромудрою технологією вирощують, то страусів розводять, то свиней дивної кошлатої породи, які дають не тільки сало з м’ясом, а й вовну, заведуть, то конярством займаються. При цьому  їхня основна спеціалізація — сортооновлення та виведення високопродуктивного насіннєвого матеріалу картоплі. Два роки тому ФГ «Бутенко» було визнане кращим господарством у галузі рослинництва в Чернігівській області.

Цього разу як експеримент Олексій Іванович показав комбайни різних марок, котрі одночасно пройшли пшеничним полем: таким чином фахівці порахують, у якій загінці втрат найменше. «Сюди багато вноситься, тому й до збирання треба ставитися відповідально. А його якість — це якісна техніка», — коментує господар.

Ще вразила посеред току величезна купа подрібнених рослин і гілок: це здерев’янілі стебла зібраного ріпаку і почищені дерева уздовж траси, що веде до села, пояснив господар. Ця суміш, на якій працює «пічка» — теплогенератори для висушування зерна, зекономить  майже 50 тонн солярки. У господарстві нічого не пропадає, тому тут і є «жива» копійка, котра підтримує село.

Гостей зустрічають представники родини Бутенків: Олексій Іванович (праворуч) разом із середульшим сином Миколою та онуками Наталею і Сашком. Фото автора

Завжди разом

Чи в кожному віддаленому як від обласного, так і від районного центру селі навіть проста дерев’яна хата коштує 100 тисяч гривень? Та багато де у великих населених пунктах значно презентабельніші будівлі  сумують  із забитими вікнами, бо й даром їх ніхто не хоче. Яким же медом намащено у селі Вихвостові Городнянського району? Відповідь дає ось ця частина оголошення, котре можна побачити в Інтернеті: «Біля двору газ і річка. До школи, дитячого садка, центру села — 5 хвилин ходу. В селі є гарно оплачувана робота».

Такі будинки, до речі, викуповує у власників місцеве сільгосппідприємство з промовистою назвою «Віра» і віддає на виплату терміном на 10-15 років приїжджим сім’ям, котрі бажають добросовісно працювати. Оскільки хороший заробіток одержують тільки сумлінні працівники (приміром, найкращим дояркам платять 5-6 тисяч гривень на місяць), решта мусить обирати: або трудитися як слід, або шукати інше село. «Наше дійне стадо налічує тисячу корів, яких обслуговує 68 жінок — разом із підмінними, — розповів керівник господарства Микола Кондренко. Ни?нішні власники великих тваринницьких комплексів сказали б, що це не по-сучасному, адже вони самі працюють за прин?ципом «максимум механізації і мінімум робітників». Але повірте, в нас це спрацьовує на прибуток».

Справді, доглянуті тварини дають високі надої молока доброї якості, яке з охотою скуповують молочнопереробні підприємства. Ціна за літр завдяки високій жирності виходить дуже пристойна: 4,40-4,50 гривні — і людям заробіток, і господарству вигода.

За таким самим принципом тут працюють і над переробкою зерна. На полях викохують урожайну пшеницю з найкращими сортовими властивостями, з якої на власному млині роблять високоякісне борошно, котре має попит у різних куточках України.

Тож не дивно, що у Вихвостові багато молодих сімей, а новозведений дитячий садок на 50 місць швидко став затісним. Аби вмістити усіх дітлахів, котрі зростають у селі, потрібне, як мінімум, ще одне таке саме приміщення дошкільного за?кладу. І немає сумніву, що його таки побудують. У всякому разі Микола Кондренко уже придбав коштом господарства автобус, котрий підвозитиме дітлахів із сусідніх сіл.

Голова господарства зізнався, що не рахує грошей, які витрачає на розвиток села. Побудував дві церкви, 14-кілометровий підвідний газогін, придбав меблі, спортивний інвентар, канцелярське приладдя для школяриків і дошкільнят. Дорослі працівники отримують безкоштовне харчування в їдальні, а діти — у школі і в дитсадку.

«Ми ніколи не поділяємо жителів села на тих, хто працює в господарстві, і на решту, — розповів Микола Миколайович. — Адже село — це одна велика родина. Ми скрізь і завжди разом. Приміром, коли відзначали свято Першого снопа, преміальні одержали всі: механізатори, доярки, пенсіонери, вчителі, медики…»

Новий дитсадок у Вихвостові вже затісний, а з початку року в селі народилося ще шестеро дітей

Прибутки: «моє» і «наше»

Побувавши в цих двох господарствах, мимоволі замислюєшся: чому далеко не всі орендатори селянських земельних паїв настільки прихильні до людей і їхніх проблем?

Директор Департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації Анатолій Максак констатує, що в сільських місцевостях суттєвого заміщення соціальних функцій, які раніше виконували колективні сільгосппідприємства, концентруючи довкола себе життя, не відбулося. Бюджети місцевих рад часто такі мізерні, що не можуть утримувати інфраструктуру. Не було ухвалено закону України про розвиток сільських територій, який визначив би участь кожного відомства, установи та виробничих структур у розв’язанні проблем села.

Прогалину в законодавстві заповнили розробленням додатку до типового договору на використання орендованої землі, яким визначено, що орендар має через 5 років повернути орендодавцю землю не гіршої якості, ніж та, яку він брав. Також за дорученням голови облдержадміністрації розроблено методику участі агробізнесу в соціальному житті села.

Однак у гонитві за прибутком багато великотоварних підприємств не приділяють уваги збереженню сільської території, на якій розвивається і процвітає їхній бізнес. Деякі керівники кажуть: всі податки я вже сплатив, я, мовляв, не комунальна структура.

Перспектива зазвичай існує там, де аграрним підприємством керує людина, котра вийшла з цього села. «Тоді працюють усі потрібні для селян установи, працівники забезпечені житлом, будують водогони, газифікують населені пункти, ремонтують дороги, відновлюється світло на вулицях, діти їздять відпочивати, є будинки для догляду самотніх пенсіонерів, кращі учні одержують стипендії», — конкретизує Анатолій Максак.

За даними департаменту, станом на липень нинішнього року  допомога підприємств області на підтримку села становила 30 мільйонів гривень. Чим кращі результати має агросектор, тим більше допомагає розвитку сільських територій.

ПРЯМА МОВА

Успіхи агропідприємств для нас важливі

Володимир ХОМЕНКО,
голова Чернігівської обласної
державної адміністрації:

— Обидва господарства, з роботою яких ми ознайомилися, — яскравий приклад дієвої та результативної співпраці між владою і соціально відповідальним бізнесом. Відшукуються всі резерви для збільшення прибутковості — це показник того, що село житиме. Для нас дуже важливо, аби ті успіхи, яких досягають підприємства в сільськогосподарському виробництві, позитивно впливали не лише на бізнес, а й на розвиток територій, на яких вони працюють. На Чернігівщині вже існує і поступово поширюється певна практика залучення аграрного бізнесу до цієї справи. Між сільгоспвиробниками, що орендують людські паї, та сільськими громадами за участі депутатів рад усіх рівнів укладаються соціальні угоди, які передбачають розв’язання найнагальніших проблем того чи іншого населеного пункту. Цього року від господарюючих суб’єктів у розвиток соціальної інфраструктури села заплановано залучити приблизно 300 мільйонів гривень.