Старенький інструктор, який багато років тому вчив мене азам водіння автомобіля, постійно нагадував: стерегтися треба не так пішоходів, як велосипедистів. Вони настільки непередбачувані, що на будь-якому метрі дороги можуть викинути якогось «коника». Бо для пішоходів усе-таки відведені доріжки і тротуари, а для друзів двох коліс вони не передбачені. Відтак кожен крутить педалі де заманеться і як на душі лежить. А це особливо небезпечно на автодорогах, де вже затісно від усіляких ДТП.
Ця давня настанова пригадалася зовсім недавно, коли Сумами прокотилася чергова хвиля активізації велосипедного руху. З ініціативним проектом «Два колеса» виступили кілька громадських організацій і, звичайно ж, самі активісти — велосипедисти. Починання корисне, потрібне і перспективне. Адже за одним махом можна вполювати кількох «зайців», з-поміж яких економічні, екологічні, дорожні, оздоровчі та інші.
Хоч Суми і не належать до мегаполісів, та все ж гостро потребують автомобільного розвантаження насамперед у центральній частині. По-друге, чистота повітря вже не викликає запитань, бо всім відомо, яка вона. По-третє, стан здоров’я сьогоднішніх городян не настільки ідеальний, щоб добровільно відмовлятися від можливості його поліпшити (втім, у ході проведеного опитування лише 38% респондентів ствердили, що намагаються щось робити для того, аби бути здоровими). По-четверте, досвід багатьох країн світу — Китаю, Голландії, Бельгії та інших — свідчить на користь велосипедів, що заполоняють тамтешні дороги і вулиці.
На жаль, у цьому переліку України немає і близько, хоч велосипедистів не бракує. Виняток становлять Київ, Запоріжжя і Львів, де мають хоч якісь окремі доріжки і смуги для двоколісного транспорту. Однак говорити про запозичення досвіду не випадає, бо запозичувати, за великим рахунком, нічого.
Тож Суми опинилися перед дилемою: як бути далі? Ініціатори вирішили йти (їхати?) своїм шляхом, розробивши для початку перший велосипедний маршрут. Він пролягатиме від Курського проспекту через кілька вулиць до центру міста, оскільки саме ця ділянка є особливо травмонебезпечною і для пішоходів, і для водіїв.
Презентувавши проект, його ініціатори одержали кілька запитань, на які поки що немає конкретних і чітких відповідей. Насамперед щодо фінансування. Щоб облаштувати маршрути, потрібно майже мільйон гривень. У міському бюджеті таких коштів однозначно не буде. Сподіватися на спонсорів чи меценатів? Але ж вони полюбляють інший вид транспорту, як правило, із затемненим склом, а велосипедистів-товстосумів щось не густо.
Численних узгоджень треба буде досягати зі службою ДАІ, дорожніми організаціями тощо. Адже на велосипеди сідають не тільки дорослі, а й школярі. Та й про облаштування стоянок чи місць паркування теж не варто забувати. Одне слово, думати є над чим.
Але проблеми не настільки складні, щоб відступати перед ними. Все залежатиме від того, як діятимуть міська влада, громадськість і самі прихильники двох коліс, яких у місті нараховується більш як десяток тисяч. Якщо всі гуртом візьмуться за справу, то можна розраховувати на результат. А коли тільки поговорять про ініціативу, то на тому все закінчиться.
…А тим часом в Інтернеті з’явилася новина про велорекорд, який під час відпустки встановив Прем’єр-міністр Естонії. 198-кілометрову дорогу з Талліна до Тарту він подолав за 5 годин 28 хвилин, чим на 3 хвилини поліпшив своє попереднє досягнення. Отже, ми все ще роздумуємо, чи пересідати на велосипеди, а в багатьох країнах їх давно й успішно осідлали.