Поза сумнівом, директор Березанського народного краєзнавчого музею, що на Київщині, заслужений працівник культури України Галина Рих — найвідоміша жителька міста Березань. Нині особлива нагода написати про цю унікальну жінку: 16 березня їй виповнюється 95 років. Та попри поважні літа, саме до Галини Лаврентіївни звертаються всі, хто хоче більше дізнатися про історію краю. Основна заслуга героїні нашої розповіді — це її музей, де зберігається понад шість тисяч експонатів.
Кожен експонат дістався важкою працею
Ми завітали до дітища Галини Лаврентіївни, коли вона проводила екскурсію для колег зі столичних музеїв. Було цікаво спостерігати, як змінювався вираз їхніх облич: спочатку в очах був подив, згодом — зацікавленість, а закінчилася екскурсія оплесками. «Щиро вдячні господині музею за те, що вона стільки робить для збереження історії, пам’яті про чудових людей Березанщини. Дякуємо за прекрасну, збагачену поезією українську мову. Ви найкращий екскурсовод України!» — написали гості у Книзі відгуків. Окрім цього емоційного запису, тисячі інших — вони заледве вміщаються у 12 томах.
Аби не Галина Лаврентіївна, музею могло б і не бути. Так кажуть березанці. Вона почала збирати старожитності Березані ще 1968 року, коли працювала вчителькою історії місцевої школи.
— Я ще й вела факультатив «Наш край», — пригадує Галина Лаврентіївна. — Разом з учнями збирали відомості про історію освіти в Березані, потім — речі народного побуту, яких у ті часи ще було вдосталь — прядки, верстати, різноманітні інструменти, посуд, сорочки, рушники. Після уроків ходили до місцевих старожилів, розпитували їх про навчання в церковнопарафіяльних школах.
Тривалий час Галина Лаврентіївна листувалася з уродженцем Березані Іваном Лавріновичем Охріменком. Він докладно описував своє життя тут на початку ХХ століття. Ці листи зберігаються в музеї й нині. А ще це знайомство спонукало її організувати зустріч випускників березанської школи 1920-х років. Так стало відомо, що в ті часи тут діяли трирічні вчительські курси, працювала гімназія, театр.
Є в музейній експозиції і рештки мамонта
— Це мені Михайло Григорович Радіоненко запропонував, — каже директорка. — Він знав, що я збираю все цікаве. Розповідав, що ці кістки знайдено поблизу Заріччя під час копання траншеї. А інші привіз мені професор Телегін. Він проводив розкопки Вибли-могили біля сусіднього села Леляки, частину знайденого віддав у наш музей.
Спочатку все зібране Галина Лаврентіївна тримала у себе вдома, але унікальним речам було тісно в невеличкому будиночку. Допоміг директор школи Михайло Лисивець, відвівши невеличку кімнатку. Так постав шкільний музей. А через кілька років він переріс у селищний.
7 травня 1975 року відбулось урочисте відкриття краєзнавчого музею у центрі Березані. Через п’ять років він отримав звання народного, а про його засновницю написали центральні газети.
— Якось у Баришівку приїхав кореспондент з «Київської правди» написати про ентузіастів, — пригадує Галина Лаврентіївна. — А йому порадили їхати в Березань, мовляв, там є така, що без грошей працює. Так у газеті з’явилася стаття «Урок продовжується». Тоді я в школі вже не працювала, а діти приходили до мене в музей.
Кабан з Біловежжя
Галина Лаврентіївна згадує, як вразив її іванківський музей природи, тож і вирішила організувати подібний куточок у себе. Довго писала у різні інстанції й нарешті добилася позитивної відповіді — з Біловезької пущі їй прислали опудало кабана.
— Привезли його на станцію, комунгосп прислав машину, — розповідає Галина Лаврентіївна. — Робітники почали запихати його в кабіну, а він не влазить. Вони посміялися і поїхали. Довелося мені наймати за власні гроші автомобіль.
Через деякий час музей переїхав у краще приміщення. Але у 1988 році експозицію спіткала біда: серед зими прорвало систему опалення.
— Аж плакала від жалю. На щастя, вода не все пошкодила, — згадує Галина Лаврентіївна.
І знову відвідини владних кабінетів, щоб вибити кошти на ремонт. Музей запрацював, а директорка пішла по хатах старожилів, аби поповнити колекцію. Нарешті 1991 року краєзнавчий музей відзначив новосілля у просторому приміщенні.
Розрита могила
Одна з туристичних принад Березанщини — Розрита могила, яка надихнула Тараса Шевченка до написання знаменитої поезії. І мало хто знає, що її було знайдено саме завдяки Галині Рих. Вона довго збирала розповіді старожилів, завдяки яким і вдалося знайти те визначне місце. Хоч сама першість віддає старожилові Михайлу Андрійовичу Снісару, який дуже точно вказав, де була Розрита могила.
Ніхто краще за Галину Лаврентіївну не розповість про історію Березані. Адже вона була свідком багатьох подій: Голодомору, Другої світової війни. Мабуть, тому і стала Берегинею історії, аби ми дізналися правду про ті далекі часи. Як відомо, без минулого немає майбутнього.
Щодня Галина Лаврентіївна прямує на роботу. «Музей для мене все, — так пояснює своє захоплення. — Я на світі так довго тримаюся заради нього. Вранці встаю, думаю, що треба зробити, які експонати впорядкувати».
ПРЯМА МОВА
Михайло СЕЛІВАЧОВ,
доктор мистецтвознавства, професор:
— Наша країна може похвалитися такими подвижниками музейної справи, як Михайло Іванович Сікорський, Борис Григорович Возницький, Микола Федотович Біляшівський та багато інших.
У Березані це Галина Лаврентіївна Рих, яка здійснила великий життєвий подвиг, створивши краєзнавчий музей. Я неодноразово бував у ньому, велика кількість експонатів просто вражає. Це значне досягнення і особисто Галини Лаврентіївни, і міста.
Тетяна СОЛОВЙОВА
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+