Тільки в Луганській області, за офіційними даними, на обліку понад 5 тисяч учасників бойових дій в антитерористичній операції, що почалася у 2014 році. Їхнє число щодня зростає. Додому, в цивільне життя, повертаються люди, котрі за місяці звикли бути напоготові всі 24 години на добу, від понеділка до неділі, взимку й влітку. Після допомоги в центрі відновного лікування та реабілітації учасників бойових дій і ветеранів війни вони мають відчути підтримку й турботу вдома. Їхні дружини розповідають, що, повертаючись із зони бойових дій, їхні чоловіки подумки воюють далі, залишаючись на передовій. Чи не цілодобово дзвонять друзям, живуть тим, що там відбувається. «У багатьох порушення сну, сновидіння у вигляді проживання бойових дій, спогади про загиблих товаришів. Вони перебувають у тривожному стані, відчуваючи необхідність спати зі зброєю, щоб вчасно захистити тих, хто поряд», — розповідає психолог центру Олексій Катасанов.
Керівник центру відновного лікування та реабілітації ветеранів війни Микола Овчаренко пояснює: «Бойова психічна травма (а це відбувається з кожною людиною, яка була в зоні бойових дій) — це позамежний стрес і чинник, що призводить до порушень здоров’я різного рівня».
На думку головного психіатра Луганської області Миколи Овчаренка, наслідки бойової травми проявляються в тому, що «вояки приходять, але не повертаються з війни. Через це виникає недовіра до людей, несприйняття навколишнього життя, проблеми комунікації. І тут немає їхньої провини чи провини суспільства. Ми всі виявилися не готовими до війни. У кожному з ветеранів так багато доброго, адже кожен з них здійснив подвиг — добровільно пішов захищати Батьківщину», — підкреслює Микола Олексійович.
За його даними, особливість новітніх воєн (серед інших конфлікту в Афганістані) у тому, що в основі проблем зі здоров’ям, зокрема психічного, їхніх учасників лежить бойова психічна травма та її наслідки. А згодом виникають соматичні захворювання.
Поки що в Україні немає статистики щодо проблем зі здоров’ям атомників, але є така статистика щодо афганців. Виявляється, у кожного учасника афганської війни через п’ять років після повернення з гарячої точки виникало в середньому три соматичних захворювання. А через десять років — 4,5. Це захворювання серцево-судинної системи (підвищується тиск, з’являється гіпертонія), порушення роботи шлунково-кишкового тракту (виразкова хвороба), бронхіальна астма, цукровий діабет, проблеми емоційної сфери — депресії різного рівня. Підвищується кількість суїцидів і зловживання алкоголем.
Таким самим був досвід американців — ветеранів в’єтнамської війни та ізраїльтян. Американці свого часу звернулися до ізраїльського досвіду реабілітації, стали всерйоз працювати над наданням соціальної та психологічної допомоги ветеранам війни.
«Ветеран повертається із зони бойових дій, відчуває вплив бойової психічної травми і стресу, а в звичайних умовах опиняється сам на сам із проблемами, — пояснює Микола Овчаренко. — Наш центр побудовано з урахуванням цього досвіду. Завдання нашої команди — повернути людину з війни. Використовуючи найкращі якості цих людей та їхній багатющий досвід, адаптувати їх до життя в цивільних умовах, щоб вони знайшли себе, рухалися далі й були б прикладом для інших».
Ані хвилини вільного часу
З урахуванням усіх цих моментів команда Миколи Овчаренка створювала центр — невелику, але багатопрофільну лікарню.
«Тут розсиджуватися ніколи. Психологи з нами щодня працюють: то на фокус-групу кличуть, то на сеанс кінотерапії, то на ліплення із глини, — розповідає інвалід ІІ групи учасник ліквідації аварії на ЧАЕС Анатолій Подзигун. — Терапевти запрошують до нас профільних фахівців, наприклад отоларинголога, якщо є потреба. В інших медичних установах ми не могли отримати такий обсяг лікування, до того ж безкоштовного».
Він просить звернути увагу на комфортабельні палати з ремонтом. До речі, головному лікареві довелося шукати і впроваджувати неординарні рішення, щоб цього домогтися.
«В інших областях України таку допомогу організували на базі колишніх госпіталів інвалідів Другої світової війни. Наш обласний госпіталь залишився на тимчасово не підконтрольній території, — розповідає Микола Овчаренко. — Нам довелося навіть приміщення шукати».
У Рубіжному запропонували напівзруйновану будівлю. Толокою всього за рік тут провели відновлювальні роботи.
«Головна умова, яку я ставив, — щоб було якісно і красиво. І це вдалося, хоч сума витрат невелика — 6,6 мільйона гривень. І це з урахуванням обладнання», — згадує Микола Овчаренко.
Прийом пацієнтів центр розпочав з 12 березня цього року.
Головний психіатр області впевнений, що технології лікування мають бути сучасними. Психологів навчали на спеціалізованих тренінгах, вони переймали досвід в Ізраїлі та Литві. Тепер у центрі власні невропатологи, ендокринолог, отоларинголог, офтальмолог, кардіолог, голкорефлексотерапевт. Дбають про кожного пацієнта терапевт і лікар функціональної діагностики, психіатр і психотерапевт.
Для фізіотерапевтичного кабінету закупили апарати, кожен з яких виконує по три-чотири функції. У підвальному приміщенні будівлі обладнають кабінет кінезіотерапії (лікування рухом) із сучасними тренажерами. Зробили літній душ у прибудові.
«Купаються, як каченята», — жартує сестра-господиня Валерія Руденко, говорячи про пацієнтів. І стверджує, що годують «хлопчиків» добре: пиріжки печуть по-домашньому, смажать млинці й сирники, ліплять вареники, які всі дуже люблять. Отже, люди задоволені.
Великі вуха невигаданих проблем
Є в центрі особлива виставка — роботи пацієнтів з глини. За словами Олексія Катасанова, арт-терапевтичні практики хороші тим, що працюють з образами: «Ми часто не можемо висловити емоції, бо внутрішня цензура перешкоджає. А робота з образами вже на перших заняттях відкриває внутрішній світ людини».
Глина надає такі можливості. Серед виліплених тварин я побачила персонаж з великими вухами. «Людина, котра її виліпила, вважає, що у неї великі вуха, вона всіх слухає і любить усім допомагати. А їй у відповідь ніхто не допомагає. Через роботу з глиною вона приходить до того, що потрібно менше слухати навколишніх, щоб налагодити власне життя», — пояснює психолог.
Серед найпоширеніших проблем — скарги на несправедливість. Дуже багато труднощів з отриманням землі, пільг.
«Нинішні воїни порівняно з афганцями йшли на фронт свідомо і добровільно, захищали країну і власний будинок, — розповідає Олексій Катасанов. — У старшого покоління більш деструктивні форми поведінки. А молоді атовці кидають курити, пити, переосмислюють життя. Зізнаються, що, побувавши на фронті, тепер усвідомлюють, наскільки важливі сім’я й діти, і треба їм приділяти більше уваги. Молоді схильні вважати, що слід щось робити самому, а не чекати, що зроблять за тебе або нададуть пільги».
Однак їм дуже потрібна допомога суспільства й держави. І особливо за дверима центру відновного лікування та реабілітації ветеранів війни.
«Ми пролікували людину, але вона повертається додому, де не завжди сприятливе оточення. Досить згадати випадки у Міловському районі, Лисичанську, коли сусіди виявилися найлютішими ворогами. Для воїнів потрібна клубна форма роботи за місцем проживання. Допомагати їм мають громадські організації, зокрема спілки учасників бойових дій. Люди могли б збиратися і надавати одне одному допомогу. Проблема глобальна і потребує системного розв’язання», — підкреслює керівник центру відновного лікування та реабілітації ветеранів війни.
Іванка МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+