Цукроваріння було першою галуззю промислового виробництва, що виникла колись в Україні, й саме Україна майже два століття була центром виробництва цукру для всього СРСР. І перші українці-мільйонери Терещенки, Симиренки тощо з’явилися саме в цукровій галузі. Проте тепер, як свідчать аналітики аграрного ринку, галузь, що останніми роками занепала і перебувала у стадії повільного вмирання, перейшла у круте падіння. Що ж сталося?

Як повідомив аналітик Національної асоціації цукровиків України Назар Михайловин, головна причина зниження виробництва цукру — скорочення посівів цукрових буряків. За даними Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, торік було посіяно 220 тисяч га цукрових буряків, цього року — 209 тисяч (порівняємо з 1 мільйоном 400 тисячами га на початку 1990-х). Відповідно через нестачу сировини у нас з 2018 року припинили роботу дев’ять цукрових заводів.

Значний негативний вплив тут спричинили погодні аномалії — через брак снігу взимку буряки навесні доводилося сіяти у недостатньо зволожену, фактично суху землю. Нема буряків, нема…

Потім пішли рясні дощі, які просто вимили із землі значну кількість насіння. А після того почалася посуха, що тривала до вересня. Буряки виявилися зацементованими в суху землю, тож довелося відкласти на три тижні початок сезону цукроваріння.

І це ще не все. Погодні умови вплинули не лише на врожайність цукрових буряків, а й на їхню якість, зокрема цукристість. Це позначилося й на кількості виробленого цукру. У цьому сезоні, за розрахунками фахівців асоціації цукровиків, цукру буде вироблено близько 1,2 мільйона тонн — на 28 тисяч тонн менше, ніж торік. Відповідно слід очікувати його подорожчання після закінчення сезону цукроваріння приблизно на 2% — до 19—20 гривень за кілограм (ідеться про оптові ціни нефасованого цукру, фасований і тепер дорожчий).

Тут варто додати, що називають ще одну причину нестачі цукрової сировини — невисокі закупівельні ціни на неї. Аграріям вигідніше вирощувати більш дохідні культури. Але ж і платити великі гроші за буряки — теж не вихід. Скільки ж коштуватиме сам цукор?

Їсти стали менше

Ще один негативний чинник для галузі — зменшення споживання цукру на внутрішньому ринку. У маркетинговому сезоні 2019—2020 років споживання цукру на одну особу на рік становило 28,8 кг, що якраз і становить оті 1,2 мільйона тонн.

Що ж тоді піде на експорт? Вочевидь, жалюгідні залишки. За даними асоціації цукровиків, з 2017-го по 2019 рік експорт цукру послідовно знижувався від 601,2 тисячі тонн до 235,9. У цьому маркетинговому році, судячи з усього, буде ще менше.

Зменшення споживання цукру пояснюється трьома причинами: по-перше, скороченням кількості населення (скільки його нині, достеменно не знаємо, бо сумнозвісний «електронний перепис» не можна сприймати всерйоз, але що скорочення є — ніхто не піддає сумніву). По-друге, зниженням купівельної спроможності споживачів. І по-третє, у кондитерській промисловості спостерігається масовий перехід на замінники цукру.

Фасування –– фінальна ланка великого технологічного ланцюга. Фото Володимира ЗAЇКИ

«Біла смерть» — це не про нього

На цьому варто зупинитися детальніше. З легкої руки виробників цих замінників цукор охрестили «білою смертю», хоч більшість замінників заслуговують на це назвисько набагато більше. Перелік хвороб і патологічних змін в організмі людини, які вони спричиняють, займе не одну сторінку, а чільне місце тут посідає сумнозвісний аспартам (Е951) — жахлива отрута, яку заборонено використовувати у випічці, бо під час нагрівання він виділяє формальдегід. Доказ цього — численні отруєння американських вояків нібито дієтичною «Кока-колою» з аспартамом, що нагрілася на південному сонці під час операції «Буря в пустелі». Однак використовують!

Єдина перевага замінників перед цукром — значно нижча собівартість виробництва, адже це хімічні речовини, що коштують копійки. Нешкідливі замінники, які виготовляють із природної сировини, значно дорожчі, тож і застосовують їх набагато менше. Але громадська думка, яка мала бити на сполох, чомусь мовчить. Тут вбачається могутня рука міжнародних концернів — виробників цукрозамінників, які численними замовними статтями псевдонауковців всіляко заперечують шкідливість своєї продукції. Тож люди, які вважають, ніби вживання замінників замість цукру йде їм на користь, дуже помиляються.

Подальше скорочення вітчизняного цукрового виробництва становить ще одну загрозу: зростання імпорту цукру, виготовленого не з цукрових буряків, а з цукрової тростини. Він, певна річ, не отрута, але дієтологи зазначають: постійне вживання в їжу продуктів, вирощених далеко від місць народження та проживання споживача, в інших природно-кліматичних умовах, не йде йому на користь. Доказ того — бджоли. Коли навесні їх підгодовують вітчизняним буряковим цукром, вони почуваються добре, а від тростинного хворіють. У людей ця тенденція менш помітна, але теж існує.

Засіб порятунку

З усіх цих фактів заступник голови Громадської спілки «Всеукраїнська аграрна рада» Михайло Соколов робить невтішний висновок: ідеться про існування галузі. Він зазначає, що це проблема не лише цього року, вона назрівала давно, але її не розв’язували, тому вона сягнула піку. Експерт порівняв галузь зі старим кораблем, який потроху набирає води через щілини у днищі, але ще якось пливе — аж тут у нього влучає торпеда.

Тут треба визначатися: якщо в Україні зовсім не потрібна цукрова галузь, так і треба сказати, наголошує Михайло Соколов. Якщо ж потрібна — варто розробити і втілити в життя заходи з її підтримки. Адже, на думку аграрної спільноти, цукрова галузь — частина продовольчої безпеки країни, і її варто рятувати хоч би задля того. Не кажучи вже про те, що відновлення роботи цукрових заводів означає відповідне збільшення робочих місць, що вкрай важливо.

Спосіб порятунку галузі пропонують уже відомий, але, на жаль, не реалізований належно. Це зниження ставок ПДВ на харчові продукти першої необхідності, зокрема на цукор, з чинних 20% до 14% (це все одно вдвічі більше, ніж у розвинених країнах). Очікують, що це сприятиме зниженню роздрібних цін і відповідно пожвавленню підупалого споживчого попиту.

Здавалося б, питання вже вирішено: у першому читанні ухвалено законопроєкт №3656, який нібито те саме й передбачає. Але саме нібито. Насправді, стверджують фахові економісти, закладені в ньому положення сформульовано так, що вони стосуються лише деяких ланок маркетингового ланцюга сільськогосподарської продукції, не зачіпають інших або навіть завдають їм шкоди. Адже зниження ПДВ у базовому варіанті законопроєкту стосується лише сільськогосподарської сировини, а не продуктів її переробки, до яких належить цукор. Тож споживачі сплачуватимуть ті самі 20% («УК» від 4 вересня). Це не вихід.

Тож ВАР запропонувала внести до законопроєкту №3656 відповідні правки, що стосуються молочних та м’ясних продуктів, а також бурякового цукру. Від того, чи буде їх враховано під час другого читання, багато що залежить.