Як повернути рибу в наші річки

На початку незалежності нашої держави український океанічний флот забезпечував вилов 780 тисяч тонн рибної сировини, флот Азово-Чорноморського басейну додавав своїх 180 тисяч тонн, підприємства аквакультури виробляли ще 120 тисяч тонн товарної рибної продукції, промисел на каскаді дніпровських водосховищ забезпечував 25 тисяч тонн риби. Тож рибна промисловість України повністю забезпечувала продовольчу безпеку держави в цьому сегменті.

Але за останні 20 років океанічний флот ми втратили, переважно через прихватизацію. Красномовні цифри: якщо 1991 року 95% риби з далеких країв було власного вилову, то в 2014-му 88% (!) становив імпорт. Винних в розкраданні та нищенні нашого океанічного флоту досі не виявлено й не покарано. Тож сподіватися на повернення суден найближчим часом не доводиться, а грошей на побудову чи закупівлю нових — катма.

Без країни-агресора не обійшлося

А що наші моря? В Азово-Чорноморському басейні ми виловили у 2014 році 23,3 тисячі тонн риби (у 9 разів менше, ніж у 1991-му). Причому переважно малоцінної — кілька, тюлька, бичок, хамса. Краще, зрозуміло, залишити її як корм для цінних видів. Але ще одна біда: промислові потужності нашого флоту технічно не розраховані на промисел найбільш цінних для споживачів видів — камбали-калкана, кефалі, катрана, луфаря…

А тут ще анексія Криму. Значна частина риболовецького флоту заграбастали окупанти. Замість традиційних останніми роками 37 тисяч тонн торік на Чорномор’ї ми виловили лише 3,4 тисячі тонн.

Отож не дивно, що акцент у пошуку швидких й ефективних рішень у забезпеченні українців рибою доводиться робити на внутрішніх водоймах, зокрема на аквакультурі. Тут теж багато що втрачено, але можливості повернути й навіть підвищити показники є.

Промисел внутрішніх водойм, а це передовсім шість дніпровських водосховищ площею 690 тисяч гектарів, за результатами 2014 року становить майже дев’ять тисяч тонн (переважно окуня, коропа, щуки, сома). Але цей показник втричі менший за дані 1991-го.

Підприємства аквакультури (ставові, садкові, басейнові рибні господарства) торік виростили понад 24 тисячі тонн переважно товстолобика, коропа, амура. Це багато чи мало? Якщо порівняти з 1991-м — ушестеро менше. Хоч слід врахувати, що прихований від оподаткування та звітності обіг українського ринку вітчизняної рибної продукції — від 30% до 50%.

Менше дозволів — менше корупції

Серед причин занепадання вилову та вирощування риби — недосконале законодавство та корупція. Тому в планах новопризначеного голови Держрибагентства Яреми Коваліва антикорупційні заходи посідають важливе місце. Першим кроком у цьому напрямку стане дерегуляція, ліквідація зайвих та дублюючих дозвільних документів. Зокрема вирішено скасувати квоти на промисловий вилов, оскільки це все одно не спрацьовує. За даними експертів, промисловики ловлять риби у 4—5 разів більше за дозволені квотою обсяги і приховують це. Тому обсяги вилову контролюватимуть через електронну звітність та онлайн-стеження за промисловими суднами. Допомогти у створенні такої системи контролю зголосилися норвежці й пообіцяли вже цьогоріч спрямувати 100 тисяч євро. За ці гроші також навчатимуть українських науковців та співробітників рибоохорони.

Пан Ковалів додав, що на певні зміни мають очікувати й шанувальники вудочок та спінінгів, а таких в Україні майже 12 мільйонів. Проте вони не застануть їх зненацька — спочатку триватиме обговорення.

На запитання «УК», які екологічні проблеми впливають на існування водойм та їхніх мешканців, голова агентства відповів, що такий список учені вже розробляють, але назвати ці чинники він не готовий.

А шкода, бо без зниження, а краще — зникнення сільськогосподарського, комунального, промислового забруднення відновити рибне багатство неможливо. Наприклад, з початку цього року тільки в Харківській області сталося три тотальних отруєння водойм. У другій половині січня від забруднення невідомого типу загинула риба в річці Мерла. У травні отруєння цієї ріки повторилося, причому цього разу загинула не тільки риба, а й уся живність і навіть деякі рослини. А на початку червня отруїли річку Роганка.

Так само шкодять рибі будівництво малих ГЕС, недотримання непорушності прибережних захисних смуг та водоохоронних зон, скасування державного нагляду і контролю (так званий мораторій на перевірки) тощо.

На уточнююче запитання про роль у нищенні рибного стада такого чинника, як вибирання з річищ гравію та піску, пан голова погодився з тим, що проблема справді серйозна. Нагадаю, що «УК» писав про це лихо рік тому («Водойми без риби і води», — «УК» №88 від 20 травня 2014 року).

Ставка — на аквакультуру

Поки що Держрибагентство робить ставку на аквакультуру (штучне розведення риби), і для цього ініціює зниження орендної плати за водні об’єкти. Нині відомство завершує розробку проекту змін до Податкового кодексу України, який передбачатиме зменшення орендної плати за водні об’єкти в 2—3 рази. «Документ готовий на 99%, найближчим часом винесемо його на погодження та розгляд Верховною Радою. Він дасть змогу рибалкам вести рентабельний бізнес, вкладати в розвиток своїх підприємств», — прокоментував посадовець.

Пан Ковалів повідомив, що деякі підприємства змушені платити до 70 тисяч гривень оренди за гектар. Крім того, процедура оформлення дозволу дуже бюрократизована. Разом це сприяє розвитку приватної ініціативи та виробництва аквакультури загалом: «Щоб отримати ставок в оренду, потрібно пройти дуже складну процедуру узгоджень на багатьох рівнях. Над її спрощенням агентство уже працює», — повідомив очільник відомства.

Водночас варто відзначити, що Держрибагентство не висловило свою позицію щодо так званих сільських ставків, які викопали й облаштували або самі селяни, або за їхні нелегкою працею зароблені «колгоспні» гроші. Наша газета неодноразово писала про те, що обгородження таких ставків і їх потрапляння до рук бізнесменів, які не підпускають селян до води, створює соціальні конфлікти й цю проблему треба тримати у центрі уваги («У ставках купатися і рибалити можуть усі» — «УК» №129 від 20 липня 2013 року).

Першим кроком до знешкодження корупції в лавах рибінспекторів має бути збільшення їхньої зарплати з нинішніх півтори тисячі гривень до 8—9, вважає новий голова відомства. Переговори з Мінфіном уже розпочато. Загалом йдеться про збереження нинішнього обсягу фонду заробітної плати за скорочення штатів. Триває пошук й інших джерел для покращення матеріального забезпечення роботи інспекцій.