У цьогорічній доповіді Верховного комісара ОБСЄ Кнута Воллебека йшлося про рівень бідності в Криму. Зокрема на півострові 43% домогосподарств мають доходи, нижчі від офіційного прожиткового мінімуму. Але найгірше живеться в селах, що розташовані у північних регіонах півострова, де майже 54% населення живе у бідності порівняно з 30% міського населення. Не краща ситуація і в тих населених пунктах, яким не пощастило з близькістю до Чорного моря — на всіх берега не вистачить. Тому одні села зникають з мапи півострова, а інші намагаються виборювати місце під сонцем. Зазвичай це відбувається завдяки активності людей, які там проживають, і їхньому бажанню змінити ситуацію на краще.

Не ридати,  а здобувати…

Отак, власне, маючи бажання подолати бідність і вижити, жителі села Петрове Білогірського району організували кооператив з вирощування та заготівлі лікарської і технічної сировини, який отримав назву «Умют», що в перекладі з кримськотатарської означає «надія». Головним генератором ідеї та двигуном процесу стала звичайна сільська жінка Есма Халілова. «Створювати кооператив було нелегко, в селі люди ще й досі думають, що прийде пан  і скаже, кому та що робити», — розповідає голова кооперативу. — Надзвичайно тяжко змінити те, що втовкмачували роками. Постійно говориш: «Люди, схаменіться, минув той час, коли вам колгосп щось робив! Вже давно треба навчитися самому підніматися, створювати для себе робочі місця, рухатися. Легше в цьому плані з молодшим поколінням, вони вже хоч щось прагнуть робити самі».

Звісно, позбутися старих звичок, де за тебе все вирішували, не так уже і просто. Адже селянам є що пам’ятати: колгосп-мільйонер «Росія», до складу якого входило і Петрове, сади, виноградники, велика ферма з коровами. Але 1990-ті роки внесли свої корективи — нічого не лишилося. Ні тобі саду, ані винограду, ані роботи.

«Саме в цей період ми поверталися з депортації,  — згадує Есма Мамутівна.  — Для будівництва житла нам запропонували землю у Петровому, де не було роботи і воно поступово спустошувалося. Але ми розуміли, що вороття немає і треба жити тут, підніматися, адже все, що попереду, залежало лише від нас».

Якось Есма звернула увагу, що селом їздить машина і приймає за гроші у людей чебрець, проте селян такі пропозиції не зацікавили. А в родині, де гостро стояла проблема безробіття, вибору не було, й вони почали збирати цю рослину. Спочатку сировину здавали до лісгоспу, але 1995 року їх система заготівлі занепала, й те, з чого жила родина, виявилося нікому не потрібним. Самостійно почали шукати ринок збуту і випадково натрапили у Сімферополі на станцію лікарських рослин, де приймали сировину. Почали співпрацювати. Згодом й інші замовники з’явилися. Тішилися недовго — система закупівлі зруйнувалася, на ринку трав почався хаос. І знову почали з нуля, шукаючи ринок збуту.

Тим часом колгосп розвалився остаточно — роботи у людей не стало. І вони, дивлячись на родину Халілових, теж почали збирати траву. «Хтось нам носив здавати, а дехто самостійно шукав покупців. Першими членами кооперативу стали рідні й друзі — близько 10 чоловік. Потім почали підтягуватися односельці, — згадує пані Есма. — Кооператив почався з об’єднання людей. У нас не було жодної техніки, лише сировина, серпи, сапки та невтомні людські руки.

Есма Халілова знайомить гостей кооперативу з можливостями вирощування лікарських трав на присадибних ділянках. Фото автора

Допомогли  міжнародні фонди

Першу відчутну допомогу селяни отримали 7 років тому, коли голова кооперативу дізналася про існування фонду ПРІК ООН і про те, що вони допомагають розвитку сільських територій. «У нас були бажання розвиватися й купа ідей, але бракувало на це фінансів, — розповідає Есма Мамутівна. — Тому написала проект і захистила його». За підтримки фонду придбали пакувальну машинку, бо вже тоді була ідея фасувати, аби не просто здавати сировину, а й виробляти товар. Також спільно з фондом придбали різку для лікарських трав. Проте ручної роботи в кооперативі ще дуже багато, майже 80%. І виконують її переважно жінки, які становлять більшу частину сільгосппідприємства.

Кооператив, аби розвиватися, почав тісно співпрацювати з Українським проектом розвитку плодоовочівництва, Асоціацією фермерів і землевласників Криму, Асоціацією зеленого туризму та сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Така робота дала свої позитивні результати: придбано обладнання, яке забезпечує високу якість кінцевого продукту, отримано державні сертифікати на фіточаї. «Спеціалісти полтавської станції лікарських рослин допомогли нам прописати правильну рецептуру чаїв з дотриманням усіх необхідних норм, адже, створюючи їх, ми використовуємо рецепти своїх предків, які за освітою не були провізорами, та й ми теж», — констатує пані Есма. Крім того, налагоджено виробництво фітобальзамів, варення з лісових фруктів та плодів, пелюсток троянди, заготівлю сухофруктів та вироблення сувенірної продукції: ароматні саше-магніти, аромаподушки. Одне слово, робота є всім — збирачам і творчим особистостям. Також селяни отримали змогу побувати у своїх колег за кордоном, де отримали цікаві знання.

Село живе,  бо «Надія» працює

«Коли 20 років тому ми все починали, на нас дивилися як на диваків, — згадує керівниця сільгосппідприємства. —  Сьогодні ми даємо роботу всім бажаючим безробітним селянам не лише свого села, а й тих, що поряд. Вони мають можливість завдяки кооперативу годувати свої родини. Те, що село отримало друге дихання, — це правда. Якби не було підприємства, село поступово вимерло б». Крім власного та навколишніх сіл, кооператив створив у найвіддаленіших куточках півострова ще 30 осередків. Загалом же в сільськогосподарській структурі працюють 200 осіб по всьому Криму.

Та й на цьому не зупиняються: вже кілька років поспіль у травні проводять «Фестиваль трав», який збирає травників з різних куточків України. Захід готують власними силами, активно залучаючи до процесу дітей, які демонструють неабиякі акторські здібності. Тепер уже малеча виступає не лише на своєму фестивалі, а й готує номери для інших сільських свят.  Саме це і спонукало кооператив долучитися до відродження сільського клубу — давали техніку, матеріали, ремонтували всім селом. Сьогодні в клубі з дітьми займаються члени кооперативу, тримають його в належному стані теж вони.

Ідей у підприємства щодо розвитку села та поліпшення матеріального стану односельців чимало. Зокрема приваблювати туриста історичними пам’ятками, джерелами, яким по три-п’ять тисяч років, великою кількістю курганів, що не один рік вже шматуються чорними археологами, та й просто гарними краєвидами. «Тут можна було б задіяти всі прилеглі до нас села, створити фітоцентр, розвивати зелений туризм. Ми цього прагнутимемо, головне — щоб життя вистачило», — зауважила керівниця підприємства.

Кооператив  торує свою  стежку

Та головна мета — створення потужного підприємства, аби дати можливість людям заробляти більше, але без фанатизму. Розуміють травники, що відбирати безжально у природи те, що вона дає, не в їхніх інтересах, бо завтра брати буде нічого.

Бажаючих вирощувати лікарські рослини у себе на городі виявилося багато, проте виникла проблема з посадковим матеріалом. Тому перед підприємством постало завдання створити власний розсадник. Втілюючи ідею культивації рослин, зіштовхнулися ще з однією проблемою: хто навчить, як це правильно робити? «Я звідки знаю, як культивувати ту чи іншу рослину, яка потрібна техніка для обробки та переробки? — бідкається керівниця. — Тому і виходить, що ми вчимося на власних помилках. А це забирає дорогоцінний час, кошти, які нелегко даються. Витрачаємося на те, що вже давно відомо, а не можемо і не знаємо, де ці знання отримати. Напевно, комусь треба подбати про надання кваліфікованих безкоштовних консультацій».

А поки що «Умют», як маленький криголам, торує собі шлях і, набиваючи гулі, вчить інших, як обійти підводне каміння. Адже приїздять до них переймати досвід колеги з Херсона, Запоріжжя, Дніпропетровська.

Звісно, хотілося б підприємству отримувати підтримку держави, щоб скоріше розвиватися. «Нам би не завадили пільгові кредити та пільгова сплата податків, а також фінансова підтримка для розвитку кооперативу. Ми працюємо на примітивному обладнанні, яке не дає можливості розфасовувати чаї належним чином. Тому наша продукція не може бути представлена в кримських готелях і стояти на поличках супермаркетів, хоч нічим не поступається іншим, може, й краща», — зауважує пані Есма.

Селяни рук не опускають, працюють і надіються на краще. Благо, що є люди, які не байдужі до їхніх проблем, що є фонди, проекти, які дають можливість триматися на плаву і потроху ставати на ноги. Та й місцева Білогірська адміністрація їх шанує і якомога підтримує. За підтримки її керівника Олега Русецького кооперативу нарешті вдалося відсудити земельну ділянку для будівництва бази.

«Я прожила в селі 25 років, а з них 20 років ставлю на ноги кооператив, мені звідси бігти нікуди. І моїм дітям теж, та й навіщо, адже і тут можна жити і заробляти, — говорить Есма Халілова. — Але ж хочу, щоб вони жили краще за мене, розвивали справу й не покинули через нестачу підтримки те, що я будувала півжиття. Хочу, щоб у селі була цивілізація, щоб ходили нормальними дорогами, отримували воду не раз на тиждень, щоб наші діти мали змогу розвивати свої таланти».

ЩО МАЄ НАЙБІЛЬШИЙ ПОПИТ

У Криму росте 400 видів лікарських рослин, 50 видів можна культивувати. Сьогодні ринку потрібні трави, але збирати їх за 20—30 кілометрів від будинку ніхто не буде, бо потім ці мішки треба на собі тягти. Тому в кооперативі вибрали 6 видів рослин, які мають найбільший попит, — м’яту, мелісу, ехінацею, шавлію, алтей, валеріану — і почали їх висаджувати та обробляти на своїх присадибних ділянках.