Коли йдеться про соціальний захист населення, передусім маємо на увазі державну підтримку категорій наших громадян, які не спроможні забезпечити собі гідний  рівень життя самостійно. Очевидно, що підтримка пенсіонерів, дітей, інвалідів — це прямий обов’язок соціальної держави, та  чи доцільно ті самі методи використовувати для підтримки дорослих працездатних громадян?

На початку 2018 року в Україні понад 300 тисяч сімей отримували державну соціальну допомогу як малозабезпечені. Проте десятки мільярдів видатків для бюджету — це лише дотягування до прожиткового мінімуму для кожної окремої родини — кожна з них отримувала в середньому 3,5 тисячі гривень. Тобто держава, виплачуючи щомісячну допомогу,  здатна лише втримувати ці родини на межі бідності.

Та чи може соціальний захист забезпечити справжній добробут в умовах нестачі бюджетних коштів? Торік Міністерство соціальної політики у співпраці зі Світовим банком розпочало тихий, однак сміливий експеримент, який довів, що це можливо.

Проект «Рука допомоги»

У межах експерименту в трьох областях — Львівській, Полтавській та Харківській було започатковано пілотний проект, який отримав назву «Рука допомоги». Його спрямовано на цілком конкретну категорію — працездатних, але безробітних отримувачів соціальної допомоги. А саме внутрішньо переміщених осіб та членів малозабезпечених сімей. Голов­на мета — повернути ці категорії на ринок праці та спонукати їх до зайнятості.

Проблеми із працевлаштуванням цих категорій лежать у різних площинах. Це брак робочих місць у сільській місцевості, не­офіційна зайнятість та небажання відмовлятися від соціальної допомоги. Тож проект запропонував для учасників три шляхи: праце­влаштування із збереженням соціальної допомоги, тимчасова зай­нятість для сезонних робітників і найголовніше — поворотна фінансова допомога на започаткування власної справи.

Проект показав, що обраний механізм дієвий та ефективний: із 5,5 тисячі поданих заяв на участь понад 2 тисячі осіб працевлаштовано, майже тисяча взяла участь у тимчасових оплачуваних роботах, а 243 особи започаткували власну справу. Всі вони не лише поліпшили свій матеріальний стан, а й перейшли в категорію платників податків. Тож Міністерство соціальної політики розробило законопроект, який дасть змогу поширити механізми, використані пілотним проектом, на всю країну.

«Бачимо, що досвід пілотного проекту «Рука допомоги» довів спроможність та ефективність. Очевидно, що настав час його поширити на всю країну. Тому ми розробили відповідний законопроект, який подаватимемо до  Верхов­ної  Ради, незважаючи на передвиборчу лихоманку. Переконаний, що законопроект ухвалять», — сказав міністр соціальної політики Андрій Рева під час конференції у Львові, присвяченої підсумкам пілотного проекту.

Що саме дасть законопроект? Передовсім механізм надання поворотної фінансової допомоги на започаткування власної справи, який докорінно відрізняється від усього, що досі існувало в Україні.

Фінансування, що не передбачає надання грошей

«Головне, що ми зробили, — відійшли від практики надання безповоротної фінансової допомоги людині, яка хоче займатися підприємницькою діяльністю. Ідея полягала в тому, щоб людина написала бізнес-план, а ми могли б придбати необхідне устаткування та матеріали, допомагати в період становлення. Це ідея, реалізована в інших країнах у вигляді бізнес-інкубаторів», — пояснив міністр.

Кожен потенційний підприємець повинен підготувати бізнес-план — у цьому йому допомагають консультанти у центрах зай­нятості. У бізнес-план має входити перелік необхідного для початку підприємницької діяльності обладнання та матеріалів. Життєздатність кожного проекту оцінюють комісії, створені при обласних державних адміністраціях, до яких входять представники місцевої влади, галузевих асоціацій, податкових органів, центрів зайнятості, юристи тощо. У разі позитивного рішення служба зайнятості закуповує необхідне устаткування на суму до 40 прожиткових мінімумів, що у 2018 році становило майже 70 тисяч гривень. Відповідно учасник отримує не гроші, а засоби для роботи, що значно ускладнює проїдання.

Загалом протягом чинності пілотного проекту було надано поворотної фінансової допомоги на 20 мільйонів гривень. З них понад 1,3 мільйона вже повернулися до місцевих бюджетів та Пенсійного фонду у вигляді податків і зборів.

Мікрокредит, що з часом зменшується, а не зростає

Фінансову допомогу надають на строк до трьох років. Повертати потрібно лише різницю між сумою фіндопомоги та сплаченими за три роки податками і зборами. А якщо учасник стає роботодавцем для двох малозабезпечених, внутрішньо переміщених або учасників АТО строком не менш ніж на два роки, допомога стає повністю безповоротною.

За приблизним підрахунком, ФОП другої групи, що сплачує мінімальний єдиний соціальний внесок, за три роки сплачує 56,3 тисячі гривень податків та зборів. Тож отримавши таку фінансову допомогу, наприкінці терміну йому довелося б повернути лише 13,7 тисячі гривень.

Утім, практика показала, що цілком можливо не повертати нічого. Протягом реалізації проекту рекорд швидкості виконання зобов’язань за рахунок сплати податків становив півроку. Саме стільки часу знадобилося вимушеній переселенці Марині Зенцовій, яка започаткувала у Харкові бізнес із продажу меблів для шкіл, інтернатів та лікарень через систему державних закупівель ProZorro.

Учасники пілотного проекту активно користувалися можливістю звільнитися від виплат, працевлаштовуючи інших. Так колишні отримувачі державної допомоги вже створили понад 50 нових робочих місць.

Щоквартальний моніторинг

Родина Миколи Білозерцева втратила бізнес у Луганську — бойовики  розграбували цех із виробництва промислових пральних машин і сушарок. Проте підприємець почав усе спочатку в Харкові. Нещодавно він зазначив: «Щоб відновити цех, ми брали всі гранти, які надавали переселенцям, — я, дружина, син, дочка. Ми працювали з багатьма проектами, але вони просто надавали кошти та дивилися, чи придбано обладнання. Лише менеджери «Руки допомоги» постійно цікавляться, як іде бізнес».

Кожен підприємець, що отримав фінансову допомогу, повинен звітувати перед комісією про ведення підприємницької діяльності та сплату податків. Це не лише дисциплінує, а й дає змогу  запобігти проблемам, притаманним початківцям у бізнесі. Крім того, консультанти надають учасникам допомогу в режимі нон-стоп, організовують необхідні консультації, вирішують разом з органами влади адміністративні питання, постійно стежать за успіхами та проблемами.

«Проект використовує сучасні управлінські, консалтингові й маркетингові технології, що істотно посилює його ефективність. Якщо людина відчуває готовність докорінно змінити власне життя, багато і важко працювати заради цього, ми готові стати надійним партнером і помічником. Саме так — партнером, а не спонсором», — розповіла координатор пілотного проекту «Рука допомоги» Інна Шинкаренко.

Детінізація

Часто соціальна допомога чи субсидія, прив’язана до оцінки доходів сім’ї, провокує до приховування цих доходів. Проте коли сума до погашення поворотної фінансової допомоги прив’язана до сплати податків — це стимулює працювати легально.

«Одним з побічних ефектів проекту, на який ми спочатку й не розраховували, стала легалізація деяких підприємців. Вони побачили перспективу розширення свого бізнесу за допомогою проекту і погодилися вийти з тіні. Дехто вважає це питання дискусійним, однак, на мою думку, це теж велика перемога проекту, адже держава отримує нових платників податків, нові легальні робочі місця, поновлює довіру людей до себе», — переконана Інна Шинкаренко.

Василь Смеркло, колишній заробітчанин і виробник екологічних плит для утеплення будинків, працював неофіційно п’ять років до участі в пілотному проекті. Але вирішив, що вигідніше легалізуватися та інвестувати у технічне переоснащення і збільшити виробництво. Нині він проходить навчання в Голландії та планує розширити асортимент.

А столяр із Полтавщини Сергій Ходіс визнав, що нове німецьке обладнання дало змогу збільшити обсяг  продажу втричі.

Розвиток малого підприємництва

Кожен учасник, який встиг започаткувати власну справу за період чинності пілотного проекту, зробив невеликий внесок не лише в бюджет, а й у розвиток своєї громади. У гірському містечку Сколе з’явилася перша піцерія, у Стебнику — перший розважальний центр для дітей, перукарні, ательє,  автомайстерні, меблеві цехи відкрилися в десятках малих населених пунктів.

Очевидно, що до підприємництва потрібно мати особливий хист, тому більшість учасників прагнули знайти роботу, а не заснувати бізнес. Тож потрібні нові робочі місця. У лютому 2018 проект «Рука допомоги» запропонував поворотну фінансову допомогу на розширення бізнесу підприємствам за умови створення принаймні двох нових робочих місць для учасників проекту та ветеранів АТО. Умови майже такі самі: виключно обладнання, матеріали та зменшення суми до повернення на сплачений за нових працівників єдиний соціальний внесок.

Менш ніж за рік зголосилася майже сотня підприємств, левова частка з них — це малий бізнес із невеликих міст. Саме для них отримання обладнання стало відчутною підтримкою. Такі умови дають змогу вивести механізм із зони зацікавлень бізнесменів, охочих до бюджетних коштів.

Поширення механізму

На думку Віталія Музиченка, генерального директора директорату сім’ї та соціальної підтримки населення Мінсоцполітики  та одного зі співавторів «Руки допомоги», пілотний проект результативний.

«Звісно, можна сказати, що створення в цілій державі 240 робочих місць — це крапля в морі. Але тепер, розуміючи, як це працює, ми формуємо новий підхід — це дорогого варте. Сьогодні говоримо, що проект як пілотний себе вичерпав. Його потрібно впроваджувати у всій країні. Стоїмо на порозі того, щоб забезпечити запровадження нових чітких алгоритмів. Досвід, який здобули три пілотні регіони, слід репрезентувати в інших областях, і це також колосальна робота, яка на нас чекає. Думатимемо, як це зробити максимально швидко, витрачаючи мінімальні ресурси», — запевнив Віталій Музиченко.

Однак значна кількість потенційних учасників лише зараз, побачивши успіх першопрохідців, наважилася на участь у проекті. Центри зайнятості вже складають списки очікування на наступний рік. Проте як виявилося, рядок видатків на продовження проекту не потрапив до бюджету на наступний рік.

«У нас виникла проблема з фінансуванням — чомусь не вписали видатків на проект до держбюджету, однак, гадаю, що найближчим часом ми цю проблему розв’яжемо і кошти на те, щоб продовжувати роботу над проектом, буде знайдено», — запевнив Андрій Рева. 

Іван КОВАЛЕНКО
для «Урядового кур’єра»