Минає четвертий рік неоголошеної війни Росії проти України. Десятки українців опинились за ґратами — в Росії, на Донбасі та в окупованому Криму. Жителів півострова, які де-факто є політв’язнями, Кремль використовує для пропаганди та розпалювання ненависті проти України. Повернення українських в’язнів з Донбасу, хоч і повільно, але відбувається. Проте з тюрем Росії та окупованого Криму за чотири роки вдалося звільнити лише п’ятьох українців.

І хоч кількість в’язнів зростає, стратегії для їхнього звільнення й досі немає. «Урядовий кур’єр» поспілкувався з експертами й дізнався, що потрібно для ефективнішої роботи у напрямі звільнення заручників Кремля.

Вдало використаний історичний момент допоможе звільнити заручників. Фото з сайту radiosvoboda.org

Переконувати мовою санкцій

Про звільнення в’язнів Донбасу досягли домовленостей підписанти мінських угод. Однак передовсім ув’язнених необхідно захистити законодавчо. На переконання деяких експертів, для звільнення в’язнів необхідно шукати перемовника, з яким би захотів говорити Путін. Нейтральні перемовники були ключовими в інших конфліктах. Це авторитетні правозахисники або політики, навіть якщо не з найкращою репутацією. Вони допомагали звільнити людей під час нагорнокарабаського конфлікту, вторгнення Росії в Грузію та інших.

Україна мусить використати історичний момент — вибори президента Росії та чемпіонат світу з футболу, який там відбудеться 2018 року, для звільнення політв’язнів. Адже навряд чи їх наявність додасть авторитету російським високопосадовцям.  Звісно, що вдало підібрані перемовники можуть істотно допомогти.

«Знаю із власного досвіду, що катування і тортури наді мною припинилися саме тоді, коли до справи долучився Посол США, — розповідає колишній заручник ОРДЛО, історик, релігієзнавець Ігор Козловський. — Є несимпатичні особи, наприклад, Земан, який особисто їздив до Путіна на зустріч стосовно мене. Так, у нього є позиції, які я не поділяю, але ж якщо через нього можна впливати на звільнення тієї чи іншої особи, то чому ми не можемо використовувати такий вплив? Є проблеми, які треба розв’язувати, використовуючи координацію дій». 

Експерти радять вводити санкції на кшталт списку Магнітського, які б тиснули на Путіна та російських посадовців, причетних до незаконного ув’язнення і катування українців у Росії та окупованому Криму. Але Україна повинна ввести їх першою, тоді й переконати інші країни буде легше. Також необхідні санкції проти громадян України, причетних до порушень прав українців у неволі: відкривати кримінальні справи і збирати докази їхніх протиправних дій.

«Звісно, потрібно посилювати індивідуальні санкції, — додає речниця МЗС України Мар’яна Беца. — Росія не розуміє мови права, лише мову санкцій і сили. Нині санкції — найдієвіший та найефективніший засіб впливу на Росію. Уже кілька місяців МЗС веде інформаційну кампанію Crimeaisbleeding у соцмережах, до якої залучає міжнародних акторів, щоб показати проблеми в окупованому Криму. І це також один з інструментів боротьби за українських громадян у неволі. Щодо ситуації загалом, то потрібно чітко розуміти, з ким маємо справу. Росія — країна-агресор, де не цінують людського життя ні громадян Росії, ні України. Це дуже прикро».

Крапки над «і» розставить суд

Здійснивши анексію Криму і розпочавши агресію на Донбасі, Росія протиставила себе світовому правопорядку. Тому, сповідуючи цю логіку, вона ігнорує різні правові механізми, які мали б діяти у цій ситуації.

У певних випадках, щоб допомогти бранцям Кремля, юристи намагаються застосовувати європейські конвенції. Йдеться про Європейську конвенцію 1983 року про передачу засуджених осіб. Хоч її не можна застосовувати до політв’язнів, адже її мета — надати змогу особам, які скоїли звичайні злочини, відбувати покарання ближче до дому, щоб не переривати зв’язків із родиною. Українська сторона намагалась її застосувати. Це був вимушений крок наших громадян, які зверталися до Мін’юсту, щоб запустити цю процедуру як одну з можливих альтернатив повернення кремлівських бранців на територію України. Щоправда, в жодному разі така процедура не мала успіху (зі справами політв’язнів). У деяких справах Росія відмовляла Україні у співпраці за цією конвенцією, вважаючи, що затребувана особа — її громадянин (ідеться про людей, яким було нав’язано громадянство Російської Федерації в Криму). В інших справах звільнення відбулось або дипломатичним шляхом, або процес фактично не просувався. На жаль, за цією Конвенцією, крім згоди людини і України, яку наша держава завжди надає щодо своїх громадян, необхідна згода Росії. Вона може її не надати з підстав, визначених у самій конвенції, яка потенційно може дозволити їм не давати таку згоду.

Тож, на жаль, правова співпраця з Російською Федерацією виявилася неефективною з багатьох причин. Загалом у питаннях збройного конфлікту саме політичні перемовини або співпраця в окремій гуманітарній сфері ефективніші.

Позови до Європейського суду з прав людини — основний механізм впливу на Росію щодо ситуації в Криму й на Донбасі.

«Досвід рішень ЄСПЛ в інших конфліктах показує: цей суд може дати комплексну оцінку ситуації, покласти відповідальність на Росію за те, що відбувається в Криму й на окупованій частині Донбасу, — зазначає заступник міністра юстиції Сергій Петухов. — Особливо якщо врахувати, що саме ця країна повністю контролює збройні угруповання і державоподібні утворення, які здійснюють повноваження на окупованій частині Донбасу. ЄСПЛ своїм рішенням може покласти відповідальність на Російську Федерацію за порушення прав наших громадян. Ці справи розглядають у ЄСПЛ, і ми прогнозуємо: через кілька років буде винесено фінальне рішення. Досвід північного Кіпру, Молдови та інших конфліктів показує, що ЄСПЛ не боїться давати оцінку діям держави-окупанта. Проте, на жаль, Росія вже відмовляється виконувати рішення ЄСП, і ми прогнозуємо поширення цієї практики. Тому це питання переводиться з юридичної в політичну площину й створює додаткові проблеми для Російської Федерації та надає додаткові важелі впливу на Росію для забезпечення дотримання нею прав наших громадян».

Росія вже продемонструвала, що не визнає себе стороною конфлікту на Донбасі, тому не застосовуватиме норм міжнародного гуманітарного права на півострові. Тож Україні ні з ким говорити про дотримання норм цього права. Женевські конвенції не передбачають жодного юридичного механізму чи певної міжнародної судової інстанції, яка могла б незалежно оцінити ситуацію і винести рішення.

«Росія ніколи не визнає юрисдикцію міжнародного суду ООН для розгляду ситуації в контексті міжнародного гуманітарного права, а роль Міжнародного кримінального суду буде обмежена лише індивідуальними кримінальними справами, — переконаний Сергій Петухов. — Щодо ситуації у Грузії — лише тепер офіс прокурора почав розслідування. Це важливо для притягнення людей до кримінальної відповідальності, водночас немає прямого впливу на обмін чи звільнення людей. Міжнародний кримінальний суд не може зобов’язати Російську Федерацію, яка не ратифікувала Римського статуту, здійснювати будь-які дії чи навіть співпрацювати із судом, хоч і матиме юрисдикцію щодо злочинів, скоєних на Донбасі».

Стосовно політичного та юридичного тиску на Росію історія показує, що коли держава добровільно не готова і не бажає визнавати себе стороною конфлікту і дотримуватися норм гуманітарного права, то ці дії для обміну військовополоненими чи інших дій щодо звільнення людей, яких незаконно утримують, неефективні.

Проблема полягає в тому, що коли українська сторона затримує людей, вони навряд чи є військовополоненими. Щоб отримати такий статус, комбатанту треба дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права. Тобто бути ідентифікованим і вести збройні дії відповідно до правил війни. Коли ви затримуєте людину, яку не ідентифіковано як представника збройних сил іншої держави, то вона, за розумінням Женевської конвенції, не є військовополоненим. Надавати їй цей додатковий статус проблематично, адже навіть Росія не визнає їх своїми військовослужбовцями.

Коли затримують наших військовослужбовців, то там немає когось, хто знає, що таке міжнародне гуманітарне право й таке поняття, як військовополонені. Очевидно, що Україна не вестиме переговорів про застосування міжнародного гуманітарного права з так званими ДНР і ЛНР, оскільки вони не є суб’єктами збройного конфлікту в розумінні української сторони.

Щоб повернути українців з полону, експерти радять зосередитися на перемовниках та не проґавити моменту (чемпіонат з футболу та вибори президента Росії).