У  науковому середовищі добре відомо, що етнологія й культурна антропологія у світі потужно розвиваються. При цьому вчені наголошують, що актуальність етнологічних досліджень визначають не академічні інтереси, а потреби реальної політики і дійсності, бо нині регіональний чи національний конфлікт потенційно може стати приводом до збройного протистояння. Наукове обгрунтування і розв’язання етнічних проблем завдяки толерантності й визнанню цінності усіх культурних явищ стає запорукою виживання людства.

Зберегти різноманіття культур

То чи потрібна нам, українцям, наука етнологія, яка вивчає весь спектр життєдіяльності нації: повсякденне життя, культуру й побут різних народів упродовж історичного розвитку? Гадаю, питання риторичне, зважаючи й на те, що етнологія найефективніше з-поміж інших наук може визначати сучасні процеси трансформації культур в умовах глобалізації та забезпечити наукові підходи до збереження різноманіття культур народів світу, їхніх мов, мистецьких досягнень, морально-етичних норм, застерегти від критичного ризику творення технократичного та споживацького, позбавленого духовності, суспільства тощо. Зрештою існує Рекомендація ЮНЕСКО державам-членам щодо посилення зусиль у вивченні й збереженні традиційної культури народів.

Ця гуманітарна дисципліна насправді — цариця наук, бо об’єднує в собі всю філософію життя етносу, а від її розвитку залежить розвиток демократичного, толерантного, глибоко духовного суспільства. Вивчаючи етнологію, людині легше визначитися зі своєю національною ідентичністю, зрозуміти і доброзичливо ставитися до інших культур. Бо етнологія вчить, що немає великих чи малих народів, що всі етнічні спільноти — велика цінність на землі й лише через взаємозбагачення та самобутність лежить шлях до прогресу.

Нищили зі знанням справи

Її значення добре розуміли деукраїнозатори і тому нищили в самому зародку. Відомо, що коли під впливом розвитку етнології в Європі, 1873 року в Києві для такої роботи об’єдналися визначні науковці В.Антонович, П.Чубинський, М.Лисенко, Олена Пчілка, М.Драгоманов та багато інших, царат Росії не забарився з репресіями, а 1876-го видав Емський указ, яким заборонив не тільки організацію, а й саме  функціонування української мови.

У 1920-ті роки ядром Всеукраїнської академії наук стали численні етнологічні наукові установи й осередки. Щойно вони активізували свою наукову роботу, залучивши тисячі кореспондентів, учителів, письменників по всій країні, як більшовицька влада жорстоко розправилася з ними арештами й розстрілами. Фактично було знищено всю етнологічну школу 1920-х, яку  знали і цінували у провідних європейських країнах.

Пізніше радянська влада пильно стежила, щоб ця «ентографія», як називали її стражі порядку, не могла мати майбутнього. Кафедри етнології могли бути лише в Москві та Ленінграді, в Україні — жодної. Підготовка кадрів зі спеціальності етнологія була під забороною.

Та Бог послав волю Україні, за яку боролися і віддавали життя покоління патріотів. Завдяки ентузіазму науковців у 1993-1995 роках вдалося створити у вишах перші кафедри етнології. Всюди, крім південно-східних регіонів, за винятком Одеси. Загалом конкурс студентів на кафедру етнології був завжди одним із найбільших.

Тільки-но відновили сили

Ця спеціальність дуже потрібна Україні. І не тільки тому, що в кожному районному й обласному центрах є історико-етнографічні музеї, а в країні — великі етнографічні скансени, проводиться велика кількість фестивалів з етнічної культури. Це також і педагогічна спеціальність, бо структурною частиною науки етнологія є етнопедагогіка, що вивчає особливості виховання. Адже система народної педагогіки була мудрою. На ній століттями виховувалась культура спілкування, повага молодших до старших, музична культура, вжиткове образотворче мистецтво, культура господарювання, дозвілля. Вчитель історик-етнолог дав би учням знання з матеріальної та духовної культури свого народу, навчив би цінувати всі культури народів світу, краще розуміти свою національну ідентичність, яку розмивали протягом усього радянського часу.

Та тільки-но етнологія в Україні почала спинатися на ноги — розроблено програми, видано посібники й підручники, підготовлено кадри вищої кваліфікації, — як дихання науки перервав проект Національного стандарту класифікації освіти, який передбачає суттєві зміни в Переліку галузей знань та спеціальностей вищої освіти для здобуття ІІІ рівня освіти — І наукового ступеня.

Ліквідовано кафедри в багатьох вишах Одеси, Вінниці, Чернігова, Чернівців, Києва, курси з етнології скасували у Миколаєві, Чернігові, Маріуполі. Етнологію скрізь замінено на туризмологію (повний абсурд), музеєзнавство, давню історію, історію культури тощо. Пояснюють це тим, що залишили тільки спеціальності широкого профілю. Але як тоді пояснити, що вузьке призначення (по суті мистецтвознавче) культурології ввійшло до переліку, а етнологію або ширше культурну антропологію, яка охоплює всі ділянки матеріальної і духовної культури етносу, вилучено? Адже й археологія — дуже шанована наука, але має значно вужче поле досліджень.

А як у колег?

Нам, фахівцям, пояснили, що зробили це за зразком західних країн. Однак відомо, що етнологія, ширше культурна антропологія, шанована і розвинута дисципліна в тамтешніх вишах. У сусідів, які навіть менше за нас потерпали від радянського ярма, скажімо, в Польщі є факультети з етнології, в Болгарії — кафедри етнології не лише на історичному факультеті, але й філософському.

Як свідчить директор Музею української культури в Свиднику (Словаччина) професор Мирослав Сополига, наука етнологія є однією з ключових суспільствознавчих дисциплін, що посідає визначне місце в процесі розвитку нації та утвердження її державності. Словаччина — невелика країна, яка нараховує близько п’яти мільйонів населення. Але нікому й на думку не спадає викреслити етнологію з переліку гуманітарних наук у межах навчальної програми вишів.

У фінському Турку є кафедра етнології, а в Гельсінкі — кафедра культурної антропології. Мене запрошували читати курс «Українська етнологія» в університет у м. Тампере. Це складові однієї науки, бо етнологія вивчає традиційні культури, а культурна антропологія досліджує людину, суспільство у традиційній культурі.

Без рядка «етнологія» в Переліку спеціальностей, виш не може самостійно повноцінно готувати кадри бакалаврів і магістрів. Тож, гадаю, нові очільники Міносвіти мають терміново обговорити це питання з широким колом викладачів вишів, відновити скасовані кафедри і повернути фах «історик-етнолог», що дасть змогу поступово відновити розвиток науки на світовому рівні.

Наведу слова науковців Львівського університету ім. І.Франка: «Знання про культуру, побут та етнічну історію титульного українського етносу, національних меншин, про сусідні народи матиме об’єднавчий для українського суспільства вплив. Крім того, не залишиться місця різним брудним і небезпечним політичним спекуляціям на зразок сепаратистських «Новоросії» (яку російські пропагандисти помістили на Слобожанщині), «закарпатських русинів» та інших, нав’язування думки, що українці не окрема нація, а лише бунтівна частина російського народу».

Насамкінець. Скорочення годин з історії України, етнології посилить протистояння в суспільстві, бо незнання своєї етнічної історії заповнюватимуть псевдопропагандистські байки про Новоросію та Малоросію тощо. Треба не тільки терміново відновити ліквідовані кафедри, а й створити їх у Харкові, Дніпрі, Полтаві, Кропивницькому, Херсоні, Запоріжжі. З проханням повернути етнологію до Переліку спеціальностей для вишів звертаються до МОН професори, ректори, керівники музеїв з багатьох міст України, зокрема Харкова, Кам’янського, Миколаєва, Одеси.

Так, науковці Київського національного університету імені Тараса Шевченка слушно наголошують, що «вилучення етнології з Переліку наукових спеціальностей та спеціальностей вищої освіти повністю знищить етнологічну науку, що матиме негативні наслідки не лише для освітніх та наукових процесів в Україні, а й для усього українського державотворення, а також для інтеграції України до світового співтовариства».

Валентина БОРИСЕНКО,
завідувач відділу Інституту мистецтвознавства,
фольклористики  та етнології 
ім. М. Рильського НАН України, професор, 
для «Урядового кур’єра»