Важко уявити ситуацію, щоб хтось із людей, які вважають себе екологами, почав агітувати використовувати для пакування придбаних у магазинах товарів пластикові торбинки, бо вони, мовляв, екологічніші від паперових, для виробництва яких вирубують дерева. Однак високопоставлена чиновниця екологічного відомства, яка днями з телеекрана закликала принципово не купувати натуральні новорічні ялинки, фактично вчинила саме так.

Зрозуміло, що вона керувалася добрими намірами, які, за відомим висловом, зазвичай ведуть у далеке від раю місце. Та навряд чи хтось ризикне заперечувати, що, на відміну від натурального новорічного деревця, пластмасова ялинка, опинившись на сміттєзвалищі, розкладатиметься роками і навіть десятиріччями.

Звісно, один раз придбане штучне дерево теоретично може служити родині все життя, але зазвичай уже після кількох свят його замінюють на краще і модніше. В Україні, де роздільне сортування побутового сміття — швидше добрий намір, ніж реальність, неважко спрогнозувати типовий шлях попередниці нової штучної ялинки. Натомість від справжнього деревця, навіть якщо його не пустять на паливні тріски, шкоди довкіллю не буде.

Отож єдиний аргумент проти натуральної новорічної чи, точніше, різдвяної красуні, якою ми звикли прикрашати оселю, — вирубка молодих дерев заради нетривалої втіхи. Однак чи справді це шкодить природі, якщо ялинку заготовлено не лісорубами-браконьєрами, а лісівниками на спеціально створених саме для цієї мети плантаціях?

Як повідомили в Житомирському обласному управлінні лісового та мисливського господарства, лише у держлісгоспах під вирощування різдвяних красунь відведено близько 600 га земель, на яких щорічно можна заготовити до 0,5 млн молодих сосон і ялинок. На відміну від площ, на яких здійснюють звичайне лісовідновлення, деревця тут висаджують на більшій відстані одне від одного, завдяки чому їхній естетичний вигляд кращий, а витрати на догляд за посадками відповідно вищі.

Фактична реалізація новорічних ялинок уже традиційно не перевищує 50 тисяч штук навіть з урахуванням поставок до Києва та південних областей України. Тож значну частину спецплантацій згодом переводять у звичайні, і вони стають повноцінним лісом.

На перший погляд, вирощування ялинок у більших від потреби обсягах видається марнотратством. Однак лісівники свідомо йдуть на це, щоб не виникало потреби пробиратись до лісу і рубати крадькома те, що посаджене для наших внуків і правнуків.

Не заради вигоди, а заради збереження лісу в Житомирській області вже традиційно відкриють 146 пунктів торгівлі ялинками. Частину цих майданчиків лісівники розміщують обабіч головних автодоріг, а в кожному держлісгоспі вже визначено посадових осіб та контактні телефони, щоб підприємці та профспілкові організації підприємств могли без проблем придбати необхідну кількість ялинок безпосередньо у виробника.

У цій ситуації єдине, чим мають перейматись екологи і всі небайдужі до довкілля громадяни, — не купувати ялинки, не промарковані самоклейними етикетками зі штрих-кодами чи пластиковими бирками, що засвідчують легальність заготівлі різдвяних дерев. А ось право вибору, чим прикрасити оселю на Різдво і Новий рік — розкішною штучною красунею чи, може, не такою досконалою, але натуральною і сповненою живим хвойним духом справжньою ялинкою чи сосонкою, — за кожним із нас. Причому навіть якщо йдеться про справді небайдужих до екологічних проблем громадян, бо обидва варіанти мають свої плюси і мінуси, хоч би як переконували нас у зворотному «штатні» любителі природи та лобісти вироблених із природного газу пластмас.