Хоч Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» набув чинності, обговорення галузевих проблем не припинилося. Серед найболючіших — фінансові.
Це мало наслідком зокрема й скорочення числа дослідників — від понад 300 000 у 1991 році до менш ніж 100 000 нині. За таким важливим показником, як кількість науковців на 1000 населення, Україна нині поступається не лише Німеччині і Франції, а й Польщі та Румунії, які раніше не входили до числа держав — наукових лідерів. Особливо драматично скоротилася кількість дослідників у природничих і технічних науках, які насамперед визначають науково-технічний прогрес.
Фінансування наукової сфери за загальним фондом держбюджету торік становило приблизно 5 мільярдів гривень (з них НАН України — 2,3 мільярда, 5 галузевих академій наук — 1,8 мільярда, університети МОН — 0,4 мільярда). В абсолютних цифрах це становить менш як 200 мільйонів євро — показник лише одного хорошого, але не найкращого європейського університету. У відносних — майже 0,2% ВВП. Приблизно таку суму українські науковці заробляють самостійно — за рахунок міжнародних грантів, вітчизняних і закордонних замовників.
Для порівняння: сумарний науковий бюджет Литви становить понад 100 мільйонів євро, Румунії — понад 1 мільярд євро, Польщі — понад 5 мільярдів євро, Великої Британії — майже 40 мільярдів фунтів, Німеччини — понад 80 мільярдів євро, Росії — понад 20 мільярдів доларів, США — понад 350 мільярдів доларів.
Чи ефективне використання коштів?
Останнім часом активно обговорюють питання: а чи ефективно використовують українські науковці ті кошти, які їм надає держава? На це можна відповісти так: ефективність фундаментальних досліджень можна оцінити за кількістю публікацій у реферованих журналах, які входять до міжнародних наукометричних баз, прикладних — за рівнем інновацій, кількістю створених нових технологій тощо.
За даними найавторитетнішої міжнародної бази Web of Science, українські дослідники друкують щороку понад 6000 статей. Це не надто багато (на рівні Угорщини чи Словаччини), але й фінансування науки у нас низьке. Якщо обчислити ККД публікаційної активності науковців як співвідношення кількості опублікованих у реферованих журналах статей та обсягу фінансування, то цей показник для України приблизно в 10 разів вищий, аніж у США та провідних країнах Європи. Тож попри мізерне фінансування, українці ще здатні отримувати фундаментальні результати світового рівня.
А яка ситуація із прикладними дослідженнями? Як відомо, рівень інноваційності української економіки вкрай низький. Однак найчастіше провина за це лежить не на науковцях, а на бізнесі, який в Україні досі не мав стимулів інвестувати в нові технології — значно легше було заробити через інші схеми та на державі, яка досі не створила дієвої національної інноваційної системи.
Водночас можна назвати багато прикладів технологічних розробок українських науковців, які мають стратегічне значення і дають великий економічний ефект. Так, фахівці НТУУ «КПІ» зуміли протягом року створити ефективні вітчизняні безпілотники і забезпечити випуск першої серії, яка надходить на озброєння ЗСУ, розробили унікальний вітчизняний «наносупутник», який уже 18 місяців перебуває на орбіті й передає дані. У Харківському ФТІ НАН здійснюють унікальну роботу з подовження ресурсу атомних реакторів українських АЕС, економічний ефект від якої порівнянний із бюджетним фінансуванням НАН (бо інакше реактори довелося б зупиняти). Фахівці НАМН розробили унікальні технології лікування поранених бійців АТО, результати застосування яких перевершують найкращі світові стандарти. Цей перелік можна продовжувати.
Закон створює кращі можливості
Тому в межах мізерного фінансування українська наука демонструє досить високу ефективність, а можливості підвищення цієї ефективності закладено в новому Законі «Про наукову і науково-технічну діяльність», розробленому урядом. Важливо, що ухвалений закон — наслідок широкого консенсусу всіх головних учасників науково-технічного процесу в Україні. Він створює принципово кращі можливості для розвитку науково-технічної галузі країни, сприятиме її перебудові на основі загальновизнаних європейських критеріїв. Він сприятиме успішнішій інтеграції України в Європейський дослідницький простір. А це допоможе появі нових проривних технологій для економіки, зміцненню національної безпеки й оборони.
Цей закон має європейський і реформаторський характер. Водночас у ньому йдеться про те, що реформування має здійснювати сама наукова спільнота. Закон створює важелі для того, щоб надати динамізму головній науковій установі країни — НАНУ. Так, уперше для вирішення загальноакадемічних справ надано право голосу кандидатам і докторам наук, які працюють в установах НАН. Встановлено обмеження перебування на всіх керівних посадах. Так, упродовж 3—5 років НАНУ має перетворитися на структуру, подібну до німецького Товариства Макса Планка чи французького Національного центру наукових досліджень. Водночас закон убезпечує наукову структуру від руйнування, можливого під час грубого зовнішнього менеджменту.
Закон зберігає за НАН і національними галузевими академіями статус самоврядних організацій і головних розпорядників бюджетних коштів. Збереження окремих галузевих академій зумовлено тим, що НАН — місце зосередження найважливіших фундаментальних наукових досліджень, а специфіка галузевих академій — прикладні дослідження високого рівня для забезпечення інтересів окремих важливих для держави галузей (медицина, сільське господарство, освіта тощо).
Щоб формалізмом і не пахло
Але при цьому вперше передбачено, що Національна рада з питань розвитку науки і технологій, головою якої стане Прем’єр-міністр, його заступниками — міністр освіти і науки й голова Наукового комітету, що об’єднуватиме неформальних лідерів наукової спільноти, заслуховуватиме звіти Національної й галузевих академій наук і ухвалюватиме за ними рішення (нині такі звіти перед Кабміном мають формальний характер). Та сама рада вноситиме пропозиції щодо обсягів фінансування науки, які ставитиме у пряму залежність від результатів діяльності установ і державних пріоритетів.
Закон передбачає як зростання ролі грантів, так і збереження рівня базового фінансування науки. Автори послуговувалися світовою практикою: в жодній розвиненій науковій державі грантове фінансування не становить і 50% загального фінансування науки. Уперше передбачено, що й базове фінансування кожної конкретної наукової установи ставиться у залежність від результатів її атестації.
Більшість норм закону не потребують додаткових коштів і спрямовані на запровадження нових європейських правил гри й усунення численних недоречностей чинного законодавства, які невиправдано ускладнюють життя і конкретному науковцеві, і науковим установам, тож перешкоджають отриманню проривних наукових результатів. Важливо, що закон уперше усуває успадковану від радянських часів дискримінацію університетської науки, прирівнюючи в частині наукової діяльності університети і науково-педагогічних працівників до наукових установ і наукових працівників.
Новий закон — один із важливих здобутків чинної влади. Адже питання реформи наукової галузі було на порядку денному ще 20 років тому. Але всі зусилля не мали результату. І лише нині вдалося виробити прийнятну для всіх модель реформи, засновану на кращих європейських взірцях.
Вона повинна привести до істотної динамізації наукової сфери, до повернення науки в число суспільних пріоритетів. Використовуючи інструменти Комітету Європейського дослідницького простору (ERAC), Міністерство освіти і науки розпочинає процедуру незалежного зовнішнього аудиту української науково-інноваційної системи силами провідних європейських експертів. Його результати, які мають оголосити через півроку, ляжуть в основу подальших реформаторських кроків, покликаних підвищити ефективність української науки.
Максим СТРІХА,
заступник міністра освіти і науки
доктор фізикоматематичних наук,
для «Урядового кур’єра»
ЛИСТ ДО РЕДАКЦІЇ
Творчим потенціалом не розкидаються
Шановна редакціє!
Система науки, яка існує в Україні, на перший погляд, може здаватися недостатньо ефективною, але потрібно розуміти, що в Національній академії наук, галузевих академіях сконцентровано унікальний творчий потенціал, який можна використати для розбудови інноваційної наукоємної ефективної економіки.
Майже кожну наукову установу було створено задля виконання певних суспільних завдань. У них працюють колективи науковців — фахівців у певній галузі. Така спеціалізація виправдана через складність та різнобічність сучасних досліджень.
Змінився час і, зрозуміло, змінилися нагальні потреби українського соціуму. Правда в тому, що академічна наука справді прагне бути задіяною у забезпеченні цих потреб. Однак щоб розв’язати проблему, її потрібно сформулювати, продумати завдання та плани для досягнення результату.
Таку актуалізацію наукової діяльності можливо виконати лише спільними зусиллями науки та влади.
Важливі питання фундаментальної науки. Попри відсутність миттєвого результату, втіленого у грошах, фундаментальна наука повинна існувати, бо саме вона є під∂рунтям майбутнього, середовищем, з якого з’являються практичні розробки та інновації. Пріоритетні галузі фундаментальних досліджень також повинні бути об’єктом обговорення й актуалізуватися залежно від макропоказників та напрямів розвитку економіки держави та суспільства.
Кожна з галузевих академій розв’язує актуальні завдання в певній суспільній галузі: медична — питання медицини та охорони здоров’я, аграрна — проблеми сільського господарства, педагогічна — готує фахову зміну тощо.
Нинішня ситуація створює умови для вимирання науки як суспільного інституту. На нашу думку, якщо через різні обставини держава не готова продумано реорганізовувати наукову діяльність, слід утриматися від знищення науки шляхом критичного зменшення її фінансування в бюджеті 2016 року.
Від імені колективу Інституту гідробіології
НАН України Олександр КАГЛЯН,
старший науковий співробітник
Ми в Google+