У селищі міського типу Недригайлів усі жителі знають одне одного, бо воно невелике, компактне, з населенням кілька тисяч осіб. І Ольгу Прокопченко,  підприємицю, співвласницю місцевого готелю «Старий млин», керівницю туристичного кластера «Посулля», теж знають усі. Але відома вона  й далеко поза межами селища. І не лише на Сумщині, Чернігівщині, Полтавщині чи в інших областях України, а й у кількох країнах — наприклад Польщі, Німеччині, Японії, Росії. Завдяки «Посуллю», який за останні роки набув належного туристичного авторитету, став своєрідним магнітом, що притягує всіх, кого цікавить рідний край, його історія, сьогодення, майбутнє.

Недригайлівщина — чарівне місце, куди залюбки приїжджають численні туристи. І не тільки помилуватися краєвидами, які тут і справді неповторні, а й історичними пам’ятками та унікальними місцями. Чого тільки вартий єдиний у світі пам’ятник мамонту, споруджений у сусідньому селі Кулішівка 1841 року на місці, де колись знайшли рештки цього представника тваринного світу! Та хіба тільки пам’ятник?

Свято чи народні гуляння ніколи не обходяться без участі «Посулля». Фото надав туристичний кластер «Посулля»

Під знаком Маланки та Василя

За словами Ольги Прокопченко, років 8—10 тому їй як співвласниці місцевого готелю щодня доводилося мати справу з гостями, які часто цікавилися відомими історичними місцями та пам’ятками, просили організувати для них екскурсію. Уже тоді замислилася: а чому б не створити об’єднання чи організацію, яка візьме на себе ці функції?

Крім суто туристських маршрутів, гостям можна запропонувати й інші види послуг: катання на конях, смачне домашнє харчування, відпочинок на пасіці тощо. Адже Недригайлівщина багата і на сади, і на пасіки, і на фермерські господарства, де утримують коней, різні види тварин-екзотів. Тобто є що показати і запропонувати навіть вибагливим туристам.

Виношуючи ідею, поділилася нею з тоді директором, а нині завідувачем місцевого краєзнавчого музею Державного історико-культурного заповідника «Посулля» Іваном Абаровським — визнаним авторитетним краєзнавцем, для якого немає невідомих сторінок в історії району та навколишньої місцевості. Іван Кирилович відразу перейнявся ініціативою, запропонувавши Ользі Григорівні перспективні проєкти.

Обоє дійшли спільного висновку: потрібно насамперед поєднати пізнання з відпочинком, завдяки чому вдасться вполювати кількох туристичних зайців.

Сказано — зроблено. І вже взимку 2012-го, саме на старий Новий рік, на Маланки та Василя, ініціатори починання провели перше організаційне засідання. Тоді й вирішили створити туристичний кластер «Посулля», до якого ввійшли насамперед готельний комплекс, музей, кілька підприємців, зокрема власників зелених садиб, що спеціалізуються на виробництві меду, вирощуванні овочів, фруктів. Вирішили надавати туристичні послуги комплексно, з використанням усіх місцевих можливостей, яких, як з’ясувалося, чимало. На щастя, підібралася зацікавлена професійна команда.

Нелегко сказати, що саме допомогло успішно почати: чи святкова дата, чи вдало сформована професійна команда, чи шляхетна мотивація — об’єднатися навколо місцевих цінностей. Але кластер «Посулля» нині один із провідних на карті не тільки Сумщини, а й України.

 Від історичних пам’яток до лікування бджолами

Із часу першої екскурсії та організованого свята промайнуло сім років. Як розповідають Ольга Прокопченко та Іван Абаровський, кластер набув неоціненного досвіду роботи з туристами, збагатив та урізноманітнив екскурсії, послуги, став однією з візитівок туристичної Сумщини. Чи не найголовніший підсумок — учасники «Посулля» не тільки залишаються у гурті, а й приростають новими. Основу становили місцеві представники, а через рік-другий стали долучатися колеги із сусідніх районів і міст — Роменського, Буринського, Білопільського, Сумського, Охтирського. Здебільшого це власники зелених садиб: «У Наталки», «Вакулина байка», «Козацька січ» та інші. Серед нинішніх активістів — Анатолій Свирид, Віктор Вакула, Вікторія Шаповалова, Дмитро Самофалов та інші, які так чи інакше сприяють діяльності кластера.

Пасічник Юрій Шаповалов на майданчику «Козацька січ» облаштував бджолиний будинок, у якому можна пройти сеанс апітерапії. І охочих хоч відбавляй. Де ще можна провести дві години на вулику, аби бджоли своїм біополем полікували організм? Запропонують і катання на конях — фермер із Костянтинового Віктор Кущ (до речі, його рідний брат Анатолій також один з учасників кластера) утримує баских огирів, а також овець рідкісних порід, іншу живність.

Розробили стокілометровий екскурсійний маршрут, який розпочинається у Недригайлівському, а закінчується в Роменському районі. На його шляху не тільки згадуваний пам’ятник мамонту, а й старовинні церкви, зокрема у древньому Костянтинові (храму майже 200 років), виставка картин місцевого художника Нестора Кизенка, знаного і шанованого в Україні, чимало інших цікавинок.Окрема сторінка — кулінарна. Місцеві господині запропонують гостям такі смачні ексклюзивні страви, яких годі скуштувати в жодному місті чи куточку світу. Туристи залюбки приїжджають, щоб узяти участь у народних святах і гуляннях: недригайлівських вечорницях, на Маланки і Василя, Дмитра, Масляну. Зовсім недавно на березі Сули уже вп’ятдесяте відзначали свято Івана Купала — були гості з Києва і Черкас, Сум і Полтави, Чернігова і Харкова. Враження неперевершені.

Гості неодмінно повертаються

Не раз бував у Недригайлові і впевнився, наскільки цікаві й розмаїті програми пропонують господарі. Зусилля учасників туристичного кластера знаходять цілковиту підтримку місцевої влади. Як вважає Недригайлівський селищний голова Ігор Остапчук, діяльність «Посулля» сприяє створенню робочих місць, розвиває ринок місцевої продукції, активізує залучення інвестицій, об’єднує підприємців різних галузей народного господарства. Закономірно, що тут ухвалили окрему програму розвитку туризму на 2018—2020 роки, передбачивши 450 тисяч гривень на благоустрій території, створення відпочинкових та розважальних зон, інші нагальні потреби.

Дехто вважає, що учасникам кластера пощастило з місцевістю, де кожен квадратний метр дихає історією, а краєвиди такі, що очей не відведеш. Ольга Прокопченко та Іван Абаровський погоджуються, однак уточнюють: до цього потрібна ще любов — велика, всеосяжна, вірна. І зусиль, звичайно, докласти!