Скромний не публічний 33-річний Єгор Шишкін, який з 2011-го займається адвокатською діяльністю в Миколаєві, придбав власним коштом літак і подарував його знаменитій Сакській авіабригаді. Дивак чи багатій, якому нікуди гроші подіти? Хтось, мабуть, так і вважає. Ні перший, ні другий варіант не правильний. Це чоловік, який вболіває за країну, її безпеку, армію. Він з дитинства мріяв, що колись придбає літак. Але тоді ще не знав, що його літак мрій знадобиться країні більше, ніж йому.

Супротивник ажіотажу

Благородний вчинок відразу перетворив Єгора Сергійовича на «героя нашого часу» в інтерпретації засобів масової інформації. Він усміхається, чуючи про свій новий статус, бо багато знає і пам’ятає. Почав допомагати армії, коли вперше почув про миколаївську 79-ту аеромобільну бригаду, яку направили на Чонгар. Каже, що зібрався із друзями — п’ятеро чоловіків з однаковою патріотичною позицією, емоціями, переживаннями. Вирішили щось зробити, аби підтримати хлопців.

«Коли дізналися, що бійці, які в лютий холод і негоду перебувають в окопах на межі із Кримом, не мають елементарних санітарних умов, відразу ж відреагували, — розповідає Єгор. — Закупили для них крани-рукомийники. Згодом чули про інші потреби — реагували так само адекватно. Постійно доправляли хлопцям необхідне. Не афішували цього. Я ніколи не займався волонтерством у класичному варіанті. Не збирав грошей, не організовував нікого. Просто зібралися вп’ятьох, скинулися, скупилися. Це було потребою, особистим почуттям».

Каже, що ситуацію з окупацією та війною не зміг усвідомити довго, як і жодна нормальна людина в Україні. «Якщо хтось сприйняв наступ ворога нормально, то це ненормальна людина, — каже Єгор. — У мене все гаразд. Я нормальний». Він підтверджує, що один волонтер на той час зробив дуже багато, аби встановити блокпости навколо Миколаєва. Інший також зробив чимало, щоб бійці повернулися живими. Усі діяли. А після цього бум навколо волонтерства став штучно створеним ажіотажем.

Єгору це не сподобалося. Каже, що його дратує слово «волонтер». Якщо розумієш, що слід допомагати армії, потрібно допомагати — без спеціальних формул і визначень. І він зупинився на тлі всеукраїнського волонтерського ажіотажу. Просто не бажав долучатися до моди, був сам по собі. Мав мету й мрію — літак.

Чотири з плюсом

Він намріяв подарувати армії літак, придбаний власним коштом. У розмові питаю, — скільки ж коштує літальний апарат, хоч відносно автомобіля. «Дуже дороге авто», — каже Єгор. Тицяю в перше, яке бачимо, на миколаївських вулицях («мазда» з останніх моделей). Усміхається: «Ні. Я казав про дуже дороге авто». Не вгадала. Іще питаю, чи родина не проти, аби витрачав величезні гроші на армію. «Ні, — відповідає, — всі питання вирішуємо із дружиною. Вона підтримує».

Виявляється, Єгор не мріяв бути ні льотчиком, ні парашутистом. Він звичайний миколаївський адвокат, який має у своєму портфоліо чимало справ. Родом із Хмельницька, десять років живе в Миколаєві. Здобув знання в Миколаєві й Одесі, одружився з миколаївською красунею. Відтепер захищає тих, хто потребує захисту.

Коли вирішив передати придбаний літак, підприємець просто мав мрію. Каже: «Літак — це мета. Якщо придбаю літак, то зроблю свій перший політ, піднімуся на першу висоту. Я її опанував».

Звісно, літак став не лише доказом особистого підняття. Він передовсім допомога армії.

В Єгора було бажання передати свій Ан-2 саме 10-й морській авіаційній бригаді, що після Криму розташувалася в Миколаєві. Каже, що їздили дивитися на літак до Рівного. Військові визначили: «Літак на четвірку із плюсом». Їм такий потрібен. А бригада, яка вийшла з початком окупації із Криму, заслужила на новий літальний апарат.

«Цей Ан-2 дуже потрібен морській авіаційній бригаді. Вона єдина у Збройних силах України експлуатує літаки цього типу і забезпечує парашутно-десантну підготовку двох бригад морської піхоти, десантно-штурмової бригади, морського центру спецпризначення, академії Сухопутних військ, — сказав полковник Ігор Бедзай. — Звичайно, з потрібною швидкістю для початкових стрибків з парашутом літає і вертоліт Мі-8, але використовувати його для цього дуже дорого. Ан-2 в цьому плані набагато економічніший, та й загалом у нього більше переваг».

Тому з огляду на ту кількість парашутних стрибків, які виконують десантники й морські піхотинці, економічно доцільно використовувати саме такі літаки для профільної підготовки цих військовослужбовців.

Кажуть, це унікальний літак: він може перебувати після заправки в повітрі майже сім годин. Під час виконання навчань його використовують як ретранслятор в опрацюванні завдань вертольотами в море на максимальному тактичному радіусі.

Полковник Ігор Бедзай каже: «Подарований Ан2 1985 року випуску, його використовували для пасажирських перевезень до 2014-го. До жовтня цього року літак перебував у Рівному. До Миколаєва Ан2 доставили в розібраному вигляді, склали в морській авіаційній бригаді. І хоч літак нині в хорошому технічному стані, в небо він злетить наприкінці наступного року, після капітального ремонту на Вінницькому авіаремонтному підприємстві».

Але він напевне злетить.

ДОВІДКА «УК»

Сакська бригада морської авіації вивела свою техніку із Криму під носом у ворога. Її командири самостійно ухвалили це рішення, доки влада в Києві їм повторювала: «Тримайтеся».

Цей вихід став першою перемогою Збройних сил України у новітній історії. Бригаду морської авіації було створено 2004 року шляхом об’єднання 9-ї змішаної морської та 316-ї окремих морських авіаційних ескадрилій і 555-го морського вертолітного полку ВМС, які раніше дислокувалися в Очакові та Миколаєві.