Цього дня рівно сім років тому в нас усіх ще вчора був мир. Тривожний. Хиткий. Трохи гібридний, але мир. І тоді ще залишалися надії, що воєнного протистояння і кровопролиття вдасться уникнути. Проте носії «рускай вєсни», які в лютому та березні дестабілізували ситуацію до критичної, вкотре підняли ставки. Уранці 12 квітня група «зелених чоловічків» на чолі із громадянином РФ і співробітником спецслужб Ігорем Гіркіним (позивний «Стрєлков»), які прибули із Криму, захопили у місті Слов’янськ на Донеччині приміщення управлінь МВС та СБУ. Тобто розпочалася гаряча фаза гібридної війни, а Гіркін («Стрєлков») після того, як уже втік у Росію, неодноразово не без гордощів підкреслював, що саме він тоді «натиснув на курок війни».
Сьомі роковини тих трагічних подій зустрічаємо у схожому й навіть значно гіршому настрої. Адже вже тривалий час під проросійською окупацією перебувають Донецьк, Луганськ, Горлівка, Макіївка, Єнакієве, Дебальцеве й інші міста і села українського Донбасу. А Кремль знову піднімає ставки. Як і колись, збройні сили РФ «біля воріт».
Точніше, біля нашого державного кордону: скупчення тут російських підрозділів та військової техніки експерти називають найбільшим за весь час із 2014 року.
Восьмий пішов
Семирічкою колись називали неповну середню школу. А жителям прифронтового Донбасу та українцям з інших областей України за минулі сім років довелося пройти такі університети, які годі порівнювати з мирними закладами освіти. Тому на восьмому році гібридної війни всі достеменно вивчили, що першими на мирну територію, на яку зазіхає ворог, повзуть не його танки чи інша бронетехніка. І навіть не літаки летять. Найпершими атакують пропагандисти. Ось і тепер нагнітання масового психозу і залякування людей в ОРДЛО провокаціями і масштабним наступом ЗС України та «карателів» з добробатів російська пропаганда розпочала ще в січні цього року. Цю істерію підхопили і так звані ЗМІ на окупованих територіях Донбасу. А щоб ще більше нажахати місцевих жителів, тут розпочали показово готувати «до найгіршого» бомбосховища і нагадувати про відповідні дії, якщо обстріли «укрів» застануть у громадському транспорті, на вулиці чи вдома. Само собою, різко побільшало «уроків патріотизму» у школах та інших навчальних закладах: дітей і підлітків знову переконують в агресивних намірах України чи НАТО, що буцімто прагнуть загарбати «ісконно» російський Донбас.
«Люди, які вже сім років перебувають немов на бочці з порохом і бачать війну зблизька, навчилися не довіряти токсичній пропаганді. І тому, м’яко кажучи, піддають сумніву більшість розповідей російських та місцевих телеканалів і газет. Але, на жаль, є факти, вірити яким більше підстав. Це те, що за останні місяць-другий з боку лінії фронту справді побільшало обстрілів. А окупаційна влада, зрозуміло, запевняє про порушення режиму припинення вогню тільки з боку українців», — розповідає жителька Горлівки.
Справді, ситуація на лінії зіткнення вже тривалий час дуже напружена. Про динаміку активного використання зброї свідчать трагічні зведення про бойові втрати серед бійців. Наприклад, з торішнього серпня по січень 2021-го загинули четверо українських військових. У січні — троє, а в лютому та березні кількість загиблих і поранених істотно збільшилася.
Тим часом, розповідають люди з того боку лінії розмежування, місцеві та російські телеканали жахають глядачів сюжетами і кадрами колон чи ешелонів української техніки, що буцімто вдень і вночі сунуть до «кордонів» ОРДЛО. А лідер окупаційної адміністрації в Донецьку Денис Пушилін дедалі частіше з’являється на телеекранах із запевненнями на кшталт «ворог не пройде». Також він спробував «заспокоїти» донеччан повідомленням, що вже віддав наказ підрозділам на лінії зіткнення відкривати «попереджувальний» вогонь по позиціях українських військових.
На недавній пресконференції «глава ДНР» навіть уточнив: з початку року ЗСУ випустили по території «республіки» понад 2,5 тисячі снарядів. «Україна зараз готова до відновлення широкомасштабних бойових дій. Донбас не хоче війни, не буде її починати і зробить все можливе, щоб досягти дипломатичного рішення. Та чи вдасться це зробити, залежить не тільки від нас», — каже він.
Кремлівський захист
І тут важко заперечити: бути чи не бути війні, як і 2014 року, залежить не від донецьких керівних маріонеток та місцевих підрозділів «народної міліції» чи «ополченців». Особливо якщо зважати на величезну кількість військ Росії, зосереджену біля кордонів України, і заяви на рівні керівників адміністрації президента РФ. Мовляв, якщо Київ нападе на Донбас, Росія захищатиме його жителів.
Тобто підступна агресивна риторика незмінна з весни 2014-го і має відомий підтекст. Адже кадрові російські «іхтамнєти» припхалися «захищати» людей Донеччини і Луганщини після провокації в мирному Слов’янську. І добре відомо, що не Київ тоді напав на своє ж місто, а його захопив громадянин РФ Гіркін («Стрєлков») на чолі диверсійної групи росіян.
«А що стосується участі російських військ у збройному конфлікті на території України, то російські війська ніколи не брали в ньому участі й не беруть. Це внутрішній український конфлікт, — запевняє і досі прессекретар лідера РФ Дмитро Пєсков. Коментуючи скупчення військ біля кордонів України, посадовець оприлюднює позицію свого патрона, що має певні ознаки параної: — Поряд з нами країна, де ось-ось може відновитися громадянська війна. Поряд з нами країна, в якій, припускаємо, керівництво знову вважатиме за можливе розв’язувати внутрішню проблему силовими методами. Чи небезпечно це для нас? Звичайно, небезпечно. Чи повинні ми вживати заходів для гарантування своєї безпеки? Повинні. Ось ми це і робимо».
Погодьтеся, якісь зміни в риториці Кремля навесні 2014-го та 2021-го годі й шукати. Сім років тому під пропагандистські гасла про захист населення від «бандерівців» «зелені чоловічки», присутність яких Москва довго і вперто заперечувала, брутально загарбали Крим. Далі «іхтамнєт» надовго окупували частину Донбасу, а нині агресивні сусіди знову демонструють готовність «захищати» жителів уже потерпілого від війни краю. Хоч є великі сумніви, що навіть люди з Донецька чи Луганська, які 2014-го щиро вірили цим обіцянкам, на восьмому році гібридної війни так само вірять у захист Росією інтересів саме ОРДЛО та його знедоленого населення.
Чим обернулося це для них? Відбулось обіцяне приєднання до РФ? Стали вони, відірвані від України та ізольовані від усього світу, жити безпечніше, заможніше і щасливіше в «республіках», яких досі не визнали навіть у Росії? Навпаки. Із відомих причин для багатьох жителів цієї тепер зруйнованої, розграбованої, депресивної території звичайні будні у довоєнні 2012-й чи 2013-й «українські» роки видаються майже земним раєм.
Російська пропаганда вже тривалий час лякає цих людей наступом України та масштабною війною. Здавалося б, такі кепські перспективи мали б стати для них найголовнішою темою. Проте навіть нав’язлива істерія про воєнну загрозу не може відвернути увагу від ще важливіших проблем. Уявляєте рівень життя донеччан під тривалим «захистом» і патронатом РФ, для яких навіть війна відходить на другий план? А тим часом і справді на першому місці у них — знедолених заручників «рускава міра» проблеми елементарного виживання в жахливих умовах окупаційного сьогодення під прапорами «ДНР» та Росії на всіх перехрестях.
«Тільки цього року черговий великий напад на нас України і початок війни місцеве телебачення обіцяло 15 березня. Та попри нагнітання ненависті, тривоги і страху, далеко не всі люди реагують на них так, як хотіли цього пропагандисти. Приміром, тільки невелика кількість дуже залежних від «ящика» земляків пішли до магазинів, аби закуповувати певні товари і робити стратегічні запаси. Бо по-перше, дедалі менше донеччан вірять проросійським телевізору та газетам. А по-друге, не такі багаті в нас люди, аби витрачати гроші на запаси борошна, круп, цукру, солі чи олії», — розповідає жителька Донецька.
Ситуація, у якій уже тривалий час перебувають донеччани, справді настільки складна, що вони не завжди готові зосереджувати увагу на потужному пропагандистському наступі із запевненнями про війну. Бо не дають це зробити зростання цін, борги із зарплати, комунальні тарифи, досі закриті КПВВ на лінії розмежування, комендантська година й загалом катастрофічний рівень відносно мирного життя, де триває боротьба за виживання.
«У січні так званим державним службовцям підняли зарплати, і вони тепер отримують у середньому по 15 тисяч російських рублів (приблизно 7 тисяч гривень). Це вважається відносно нормальним заробітком. А ось шахтарям, металургам та іншим робітникам, на яких колись трималося місто, підвищувати платню нітрохи не поспішають. На шахтах, які ще працюють, ГРОЗи (гірничі робітники очисних вибоїв) мають зарплату 26—27 тисяч рублів (12—13 тисяч гривень). Але затримка виплати заробітку сягає трьох-чотирьох місяців, а людям дають зарплату щомісяця тільки частинами: по 7—8 тисяч рублів», — розповідає представник колишньої «гвардії праці» шахтар-пенсіонер із Донецька.
Отож, схоже, після тривалого «захисту» Кремля окупованої ним 2014 року частини території Донбасу нинішніми погрозами про «напад» України людей, які побачили зблизька жахіття «рускава міра», вже нічим не налякати.
ПРЯМЯ МОВА
Штучне загострення ситуації
Руслан ХОМЧАК,
головнокомандувач ЗСУ:
— Повідомлення, які поширила держава-агресор Російська Федерація про нібито підготовку України наступу на Донбас, не відповідають дійсності й мають характер цілеспрямованої кампанії з дезінформації. Ця кампанія має на меті дискредитувати Україну на міжнародній арені, посіяти паніку серед населення тимчасово окупованих територій, змінити інформаційний порядок денний для просування геостратегічних інтересів Кремля. Не піддавайтеся на провокації, не поширюйте свідомо неправдиву інформацію і не ставайте інструментом гібридної війни в руках ворога!
Вище військово-політичне керівництво України визначило політико-дипломатичний сценарій врегулювання міжнародного збройного конфлікту в Донецькій та Луганській областях як пріоритетний.
Ще раз підкреслюю, що Збройні сили України готові до адекватної відповіді в разі ескалації конфлікту в зоні проведення операції Об’єднаних сил й ускладнення військово-політичної і військово-стратегічної обстановки довкола України.
Використовуючи залякування та шантаж застосування офіційної сили, РФ штучно загострює ситуацію для досягнення власних геостратегічних цілей. Нарощення міжвидових угруповань військ уздовж державного кордону на тимчасово окупованих територіях України Кремль використовує як додатковий інструмент тиску. На цьому тлі Україну підтримує весь цивілізований світ.
А ТИМ ЧАСОМ
У Донецькій області запланували створити музей російсько-української війни просто неба. Планують розташувати музейний комплекс у найбільш потерпілій 2014 року від обстрілів проросійськими незаконними збройними формуваннями Семенівці біля Слов’янська. Реалізовувати проєкт береться Донецька обласна військово-цивільна адміністрація.
За словами начальника управління культури і туризму Донецької ОДА Вікторії Точеної, це буде єдиний в Україні музей такого масштабу, який сприятиме національно-патріотичному вихованню молоді.
Питання про відведення земельної ділянки під майбутній музей члени постійної депутатської комісії з питань землекористування, містобудування та екології вже винесли на сесію Слов’янської міської ради. А відкрити музей заплановано 2022 року. Шкода тільки, що доти не тільки побільшає експонатів, а й стане довшим список жертв тривалої війни.
НАСАМКІНЕЦЬ. Військові експерти-аналітики пропонують різні версії справжніх причин нинішнього свідомого загострення ситуації на лінії зіткнення на Донбасі та скупчення військових підрозділів і техніки РФ біля державного кордону України. Усі вони мають право на існування. Зокрема та, що головний геополітик Кремля звично тисне на Україну та її міжнародних партнерів і, використовуючи загрозу великої війни, намагається домогтися вигідних собі поступок. Грати м’язами військової моці — це не тільки звична позиція лідера Росії, а й останній реальний метод впливу на цивілізований світ і зокрема на Україну та прифронтовий Донбас.
Загроза війни залишається, і вже ніхто не сумнівається про справжні наміри агресора. Адже на прикладі окупованих сім років тому територій Донецької й Луганської областей, які перетворилися на резервації для знедолених заручників гібридної війни, весь світ укотре побачив, яке жахіття насправді становить політика «захисту», що її демонструє РФ не тільки в Україні.