Скасування анафеми, накладеної 1997 року в Москві на патріархів Української православної церкви Київського патріархату й УАПЦ Філарета та Макарія, повернення їм канонічного чину завдало нищівного удару кремлівським ідеологам, які до останнього вилазили зі шкіри, прагнучи залишити Україну в зоні свого впливу.

Синод Константинопольського патріархату вирішив не зважати на істеричні скиглення РПЦ та її філії в Україні, вказавши їм на їхнє законне місце. А оскільки скасовано синодальний лист 1686 року, який підпорядкував Київську митрополію Московському патріархату, то з-під ніг московських попів вибито останню опору, на якій ґрунтувалися їхні просторікування про київських «розкольників». Історична справедливість полягає в тому, що відтепер церквою-матір’ю нашого православ’я, як і від початку хрещення, вважатиметься саме Константинопольська, а не загарбницька Московська.

Адже остання анексувала те, що їй історично ніколи не належало, прагнучи усталити брехню про «третій Рим». Натомість визнан­ня цієї анексії з боку Священного Синоду у Стамбулі фактично перекреслює потуги й надбання кремлівських служителів культу та їхніх ляльководів. Не дивно, що їхня реакція на рішення Вселенського патріархату була настільки бурхливою та ненависницькою, що за поребриком погрожують навіть розривом відносин і анафемою Варфоломієві. Тож нині саме РПЦ грає розкольницьку роль у світовому православ’ї, заганяючи себе і своїх парафіян у глухий кут самоізоляції, в якому починає варитися котел злості до всього іншого світу.

«Скріпа» канула в Лету

Усе, що залишилося їм, — бризкати слиною й давитися власною люттю від втрати впливу над величезною кількістю парафій і мільйонами вірян. Ідеться не лише про моральний зиск, а й цілком відчутний матеріальний. Бо з усієї кількості парафій РПЦ МП в Україні вона мала майже третину (!). Тож «православна», як люблять називати себе в Росії, держава втрачає цей заявлений статус. Саме цього й бояться у Москві, бо тоді остаточно відкриється справжнє обличчя їхнього територіального утворення, ноги якого ростуть із Золотої Орди. А це означатиме крах міфів, ілюзій та історичної фальсифікації, на яких засноване Московське царство, а згодом і «Государство Российское». А «Духовна скріпа» Кирила Гундяєва втрачає сенс в очах вірян. Утім, в очах не обділених здоровим глуздом людей вона завжди була порожнім звуком.

Тепер стає цілком зрозуміло, що кремлівські лякалки протистоянням і кровопролиттям на релігійному ґрунті в Україні — солодкий сон тамтешніх попів, які більше не можуть керувати ситуацією цивілізованими важелями. Москва прагне конфліктів. Україна — в жодному разі. І об’єднання православних церков у єдину Українську помісну церкву має відбуватися добровільно, без жодного насильства.

«Ми не хочемо давати приводу для втручання ззовні в наші українські справи. Ми довго терпіли й можемо ще потерпіти деякий час, але об’єднання проходитиме виключно на добровільних началах без усякого насилля, бо нам не потрібні ні архієреї, ні духовенство, які всередині української церкви будуть бунтувати», — переконаний предстоятель Української православної церкви Київського патріархату патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

Жодного протистояння

Об’єднання УПЦ Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та представники УПЦ Московського патріархату, які підтримують створення єдиної помісної православної церкви в Україні, — давня мрія більшості наших небайдужих і свідомих співгромадян. І саме таку церкву визнаватиме Вселенський патріарх. У найближчій перспективі — скликання об’єднавчого архієрейського собору, який обере спільного предстоятеля-патріарха, повідомляє УНІАН. Новообраний владика й отримає томос про автокефалію Української церкви.

Після входження «в молитвинне єднання з іншими церквами триватиме процес об’єднання з єпархіями, парафіями і монастирями Московського патріархату», коротко виклав суть процесу Філарет. За словами речника УПЦ КП Євстратія Зорі, в нашій країні існує 12 тисяч парафій Московського патріархату, і близько половини з них готові перейти під крило Помісної церкви.

Єпархії Української православної церкви Московського патріархату, які не долучаться до створення єдиної Української православної церкви, після її створення більше не матимуть права називатися українською церквою. Але це жодним чином не означає, що вони не матимуть права на існування, зазнаватимуть утисків чи переслідувань. Просто називатимуться вони російськими. І жодного протистояння, про розпалення якого гаряче мріють московські попи й деякі їхні послідовники в Україні.