З усіх фотографій він усміхається і дивиться на нас щиро і світло. Був життєрадісною людиною, любив мотоцикли і рок-музику, займався історичними реконструкціями, спортом — цікавився східними єдиноборствами, був членом Федерації фунакоші шотокан карате України. «Тримаємо позицію. Весело», — написав Олександр Черніков останню в житті есемеску й надіслав її другові під час запеклого бою, з якого не повернувся.
Коли закінчився боєкомплект
У бою за шахту, з якої обстрілювали українських військових, поблизу донецького аеропорту в селі Спартак Ясинуватського району (під Авдіївкою) 22 січня 2015 року полягло ще 11 українських захисників. Сашко (позивний «Репортер») з товаришами залишився прикривати відхід інших.
Про той бій розповідає побратим хлопців Андрій Климачов: «Заклинило гармату, де Сашко був навідником, і він виліз із башти. Командир дав наказ вразити ворожі машини. Олександр Вовк та Олександр Черніков почали вести вогонь, били по тих машинах. І вони горіли одна за одною».
Коли у наших бійців закінчився боєкомплект, вони продовжили бій з автоматами проти російських танків, які розстрілювали 9-ту роту 25-ї повітряно-десантної бригади ЗСУ впритул. Разом із Сашком із цієї роти загинули ще троє — ті, хто прикривав собою відхід бойових товаришів.
«У нас не залишалося вже бойових засобів, і ми були змушені відступити. Сашко лишився прикривати відхід, — згадує командир «Репортера» Михайло Новіков. — Три доби ми вважали Сашка зниклим безвісти. Через три дні, коли відбили свою позицію, знайшли його тіло і відправили додому».
Героя поховали 30 січня 2015-го з військовими почестями на Сурсько-Литовському цвинтарі Дніпра. У Сашка залишилася молода дружина Ірина і маленька донька Оленка. 1 лютого 2015-го їй виповнилося всього два місяці.
«Сашко мав богатирську поставу, відкриту усмішку, вільно володів англійською. Колись ми з ним і Борисом Філатовим (нині Дніпровський міський голова. — Авт.) створювали програму розслідувань «Губернські хроніки» на 9-му каналі. Попри непогані на ті часи гроші, вищу освіту, стабільну роботу, Сашко 23-річним пішов в армію, в десант. А в березні 2014-го його призвали в перших лавах, хоч у нього була вагітною дружина. Але шукати приводи відмовитися від служби він не став», — згадував друг Олександр Курбатов.
«Вони є, але в іншому вимірі»
Усю 30-річну біографію Сашка Чернікова можна вмістити в одне речення: народився, вчився, служив, працював, одружився, пішов на війну, загинув. Але життя будь-якої людини, а тим більше Героя, який віддав його за Батьківщину, не можна втиснути у рамки біографічних дат. Життя Олександра Чернікова триває у нашій пам’яті. У любові й спогадах близьких та друзів. У маленькій донечці Оленці.
Одного разу Сашко сказав друзям: «Маю багато планів, які пов’язані з поверненням додому. Але для цього потрібен мир». Тепер від нас залежить, коли і яким буде мирне життя в Україні.
«Позивний «Репортер»: життя триває» — так назвали вечір пам’яті Олександра Чернікова, який у роковини його загибелі відбувся в Дніпровському академічному театрі драми і комедії. Зібралися родичі, друзі, знайомі й колеги Сашка, волонтери, журналісти. Згадували, яким він був. Ведуча вечора генеральний директор 9-го каналу Ольга Владимирова зазначила, що і Сергій Нігоян, і Сашко Черніков загинули 22 січня, і вулиці, названі їхніми іменами, розташовані недалеко одна від одної.
«Із Сашком було легко спілкуватися, він умів дружити. У людях бачив тільки добре, завжди приходив на допомогу. Він не був ідеальним, але був живою, доброю і чуйною людиною. Сашко міг не йти в армію, але сказав: «Маю це зробити, інакше людям в очі не зможу дивитися», — згадувала Ольга Владимирова.
Олександра Чернікова «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). А 3 грудня 2016 року — відзнакою «Народний Герой України» (посмертно). У Дніпровському національному університеті у грудні 2016-го відкрили пам’ятну дошку на честь загиблого випускника. У листопаді 2015 року вулицю Красночечелівську в м. Дніпрі перейменували на честь Олександра Чернікова. Інформація про героя увійшла до Книги Пам’яті полеглих за Україну.
Ми в Google+