Кримські виноградники за часів Радянського Союзу фактично тричі руйнували. Перший удар по галузі — завезена до Криму у 1960-х роках філоксера. Тоді ж у відповідь на заклик «Перетворимо Крим в область садів та виноградників» на полях півострова стали висаджувати не найкращі сорти винограду із Середньої Азії та Туркменістану. Попри те, що цей матеріал абсолютно не придатний для вирощування в умовах півострова. Заповзята боротьба з пияцтвом та алкоголізмом теж зробила свою справу: з кримських виноградників зникали найкращі сорти, а те, що варто було знищити, залишалося. У підсумку наша виноградно-виноробна галузь отримала у спадок 95% виноградників з малоцінними сортами. Криза кінця 1990-х років теж зробила свою чорну справу і призвела до колосального спаду в галузі, який тривав багато років.
Невтішні реалії
На сьогодні в Криму налічується 96 підприємств, які спеціалізуються на виноградарстві та виноробстві, з них 30—40 щорічно проводять роботи з закладення виноградників. Однак, на думку кримських вчених, цього не достатньо, аби поставити галузь на «міцні ноги». За підрахунками фахівців, щороку на розкорчування та закладення нових виноградників, закупівлю техніки, сортувальних ліній, модернізацію та будівництво холодильників треба вкладати не менше ніж 200 мільйонів гривень. Тому абсолютно очевидно, що без державної підтримки виноградарству і виноробству не вижити.
Як зазначив міністр АПК Криму Микола Полюшкін, цього року галузь продовжує відчувати проблему з кредиторською заборгованістю. «Практично програму 1,5% збору на підтримку виноградарства не фінансують, — зауважив він. — Результат цього ми відчули по торішньому осінньому висадженню і весняному в цьому році, яке зменшилося в рази. Нам для утримання ситуації щорічно треба садити не менш як 1,2—1,5 тисячі гектарів виноградників». Він також зазначив, що попередні роки, коли за програмою підприємствам компенсували 75% витрат на висадження молодих виноградників, сьогодні дали можливість галузі стабілізуватися. «Криву падіння ми вже минули. Нині спостерігається позитивна динаміка щодо нових насаджень та їх вступу в період плодоношення», — констатує керівник сільськогосподарського відомства автономії. Так, стабілізація відбулася, але рух уперед уповільнився, розпочалося тупцювання на місці.
Лише на компенсації насаджень проблеми у виноградарстві не закінчуються, адже відродження галузі потрібно проводити комплексно. «У нас гостро стоїть проблема з розплідниками. Посадковий матеріал одного з найбільших постачальників молодняку радгоспу Білозерський Херсонської області програє європейському і світовому рівням. Він не в змозі забезпечити підприємства безвірусними саджанцями хороших сортів винограду», — зауважує Володимир Ярмилко, кандидат сільськогосподарських наук, координатор Українського проекту розвитку плодоовочівництва.
Тому на сьогодні потреба в посадковому матеріалі на 50% покривається за рахунок імпорту, оскільки він якісний, має кращу сортову чистоту, а головне — стійкий до хвороб. Як розповіли в МінАПК автономії, для розв’язання цієї проблеми в Криму закладено 206 гектарів сертифікованих маточників. Також є три прищеплювальних комплекси, розраховані на більш ніж шість мільйонів штук щорічних виноградних щеплень. Та кримські розплідники здатні забезпечити галузь лише четвертою частиною від необхідного при здійсненні повномасштабної реконструкції виноградників.
Важливе й закладення нових насаджень. Адже наші виноградники дуже розріджені. «Саме тому на 31 тисячі гектарів виноградних полів понад шість тисяч гектарів практично не працюють, — зауважує заступник директора Національного інституту виноградарства і вина «Магарач» В’ячеслав Іванченко. — Якщо ж змінити щільність висадження, то з однієї і тієї самої площі можна буде знімати врожаю у 1,5—2 рази більше».
Кримські науковці наголошують, що внаслідок кризових явищ в економіці ускладнилися і процеси наукового забезпечення галузі. Вчені опинилися на такому рівні фінансування, яке не дає змоги створювати сучасну дослідницьку базу, під загрозою сама можливість збереження кадрового і виробничого потенціалу.
Старе викорчувати, нове посадити
Першочергове завдання нині — закладення нових виноградників. Шукаючи шляхи розв’язання проблеми, фахівці з Національного інституту винограду і вина «Магарач» спільно з МінАПК Криму та у співпраці з райдержадміністраціями і виноградно-виноробними підприємствами розробили програму «Розвитку виноградарства в АРК до 2025 року». Нею передбачено завершити перезакладення всіх виноградників, висаджених у 70—80-х роках минулого століття, вже до 2020 року. А до 2025-го — розкорчувати понад 16 тисяч гектарів виноградників та висадити 19 тисяч. За підрахунками фахівців, загальна сума потрібних коштів на реалізацію запланованого становить 2,4 мільярда гривень. Основними джерелами цих інвестицій мають стати: кошти з 1,5% збору від реалізації виноробної продукції, приватні та корпоративні інвестиції банків й зацікавлених організацій, а також кошти від продажу акцій на всеукраїнському та зовнішньому ринках, гроші від аукціонів і ярмарків готової виноградо-виноробної продукції Криму. Головне — програма повинна мати стабільну фінансову підтримку, аби не залишитися на папері.
Як повернути славу кримських виноробів?
Проблеми у виноградарстві тягнуть у прірву і виноробну галузь. На сьогодні в Криму налічується 56 виноробних підприємств. Як зауважили в МінАПК автономії, їх потужності дають можливість переробляти, навіть попри морально застаріле обладнання, майже 370 тисяч тонн винограду. А запропонувати їм нічого, бо виноградарі виробляють щорічно близько 100 тисяч тонн сировини. Тому виноробні комплекси власним виноматеріалом забезпечені тільки на 30%, а все, чого не вистачає, закуповують у Молдові, Чилі, Греції. Хоча й в Криму є острівки благополуччя. Зокрема у Бахчисарайському районі, де нещодавно відкрили два сучасних виноробних комплекси.
Але будівництво нових заводів та закладення виноградників не розв’яже в повному обсязі проблеми виноробної галузі. На думку завкафедрою виноробства Кримського держагроуніверситету професора Євгенія Шольца-Кулікова, для досягнення прогресу потрібно, щоб усі підприємства незалежно від форм власності працювали за єдиними юридичними правилами. «У нас, на жаль, не можна зараз отримати інформацію про те, яку кількість завод переробляє винограду і скільки виробляє вина, — зазначає професор. — Підприємства не беруть студентів на практику, аби ті могли вчитися виноробству, неможливий туди вхід і для вчених-виноробів. Тому можна зробити цілком логічні висновки: якщо підприємство недоступне під час вироблення вина, воно займається фальсифікацією. Щоправда, останнім часом деякі підприємства стали більш відкритими для експертів винної галузі, адже проводячи дегустацію продукції, ми допомагаємо виробнику виправляти помилки, допущенні при виготовленні вина. На жаль, такі випадки швидше виняток, ніж правило».
Досить цікаву думку з цього приводу висловив Герой України, генеральний директор «Масандри» Микола Бойко. Він запропонував провести інвентаризацію виноградників Криму, кожній ділянці присвоїти кадастровий номер, знати кількість врожаю з кожної ділянки і географічно прив’язати врожай ягід до конкретного вина. Вести облік вина і винограду, декларувати вино перед державою і, таким чином, не допускати його фальсифікації за допомогою води і цукру.
Підрізає вітчизняних виноробів і наявність великої кількості європейської продукції на наших прилавках. На думку фахівців, аби не знищити власного виробника, державі потрібно обмежити ввезення винної продукції з Європи і підвищити податок. Якщо цього не зробити, кількість імпорту на наших прилавках збільшуватиметься. Адже вітчизняна продукція, яка нічим не поступається європейській, без підтримки держави повільно відмиратиме.
«Я досить часто беру участь у засіданнях корпорації «Укрвинпром», бо є членом його ради. Ми постійно закуповуємо винну продукцію, тому маємо можливість оцінювати якість свого і завезеного продукту на закритих дегустаціях, — розповідає професор Євгеній Шольц-Куліков. — Можу з усією серйозністю констатувати, що наші вина порівняно з європейськими досить часто бувають не гіршими, а в деяких випадках і кращими.
ПРЯМА МОВА
Галузь потребує державного контролю і підтримки
Євгеній ШОЛЬЦ-КУЛІКОВ,
завкафедрою виноробства Кримського державного
агроуніверситету, професор, доктор технічних наук
— Щоб розв’язати найгостріші проблеми виноградарства і виноробства, слід виконати кілька умов. Насамперед ввести безвідсоткове кредитування виробництва винограду і низькі відсотки для переобладнання винозаводів. Варто скасувати акцизний збір на корисні для здоров’я натуральні вина — в світі такого акцизу ніде немає. Адже натуральний виноградний продукт є складовою частиною харчової продукції.
Крім того, важливо жорстко боротися з масовою підробкою вина. Чому приватні виноробні підприємства, які так успішно увірвалися в наше життя і добре в ньому влаштувалися, виявилися непідконтрольними українській владі? Вони не звітують перед державою про те, скільки вина виробляють і скільки винограду при цьому використовують. Адже в усьому цивілізованому світі держава може дозволити випуск вина лише на основі підтвердженої декларації про кількість переробленого винограду, асортименту і якості вироблених виноматеріалів. А це можна зробити лише за допомогою Державної винної інспекції, створення якої в Україні постійно гальмується.
Подібна структура постійно перевіряла б правильність ведення всієї документації, дотримання технологічних норм і режимів, якість напівфабрикатів і продукції, що випускається. Нині ж у погоні за прибутком приватні підприємці знижують вимоги до якості закупленого винограду, додають буряковий цукор понад допустиму норму, готують вино з низькоякісних пресових фракцій сусла, дозволяють собі видавати вино низької якості за хороше столове.
Треба дати можливість розвитку у виноробній галузі дрібним та середнім фермерським господарствам. Для цього слід переглянути вартість ліцензії на випуск вина, яка для всіх без винятку коштує 700 тисяч гривень. А чи може наш фермер заплатити такі гроші?
Зауважу, що фермери-виноградарі та винороби виготовляють 90% об’єму виноробної продукції в Італії, Франції та Німеччині.
Ми в Google+