«Заборонений», який ще до виходу на широкі екрани привернув увагу глядачів. Художній фільм про видатного українського поета, перекладача, мислителя, літературознавця, правозахисника, дисидента й неймовірно сильну людину Василя Стуса. Це не тільки історія однієї людини, це історія цілої епохи. Своїми враженнями від прем’єри ділиться кореспондент «Урядового кур’єра».
Нині сучасне українське кіно отримало нове дихання. І, що дуже приємно, на екранах з’явилося якісне кіно. Сюжети продумані, гра акторів захоплює, а до роботи знімальної команди питань дедалі менше. Так, можливо, не все ідеально, але після колишнього застою чітко намічається прогрес. Та й держава в особі Державного агентства України з питань кіно активно допомагає митцям у створенні нових фільмів.
Режисер Роман Бровко взявся за екранізацію останніх 20 років життя Василя Семеновича Стуса, смерть якого й досі залишається загадкою. Що цікаво: нині живі люди, які були присутні під час суду над поетом, а також ті, що стали свідками його смерті. Але мовчать усі…
Утім, «Заборонений» — це не документальна стрічка, а ігрове кіно, де сценаристи і режисер дещо змінили історичне тло. Складається фільм із трьох частин: «Київ», «Суд» і «Віра». Кожна з них — це розповідь про життя, надії, боротьбу, сподівання й кохання Василя Семеновича. Головну увагу сценаристи приділили не суду над поетом, що мав широкий розголос, а розповіли про те, якою особистістю він був. Бешкетником, задиракою, шанувальником джазу, любив танцювати твіст, не мовчав, коли принижували мову чи колег, — щира і вірна людина. Нагадаємо, адвокатом поета у житті став молодий юрист Віктор Медведчук, але оскільки авторського права на використання цього прізвища сценаристи не отримали, персонажа зробили близько схожим на нього.
Знімальній групі та акторам вдалося не тільки розповісти про нелегке життя Стуса, а й передати дух того часу. На показі був присутній дисидент Василь Овсієнко, який сидів у тій само Пермській в’язниці, що й Василь Семенович, який вказав на певні неточності у фільмі.
— Так, ніякої Віри, полковника КДБ не було. Крім того, у фільмі показано, що Василь сидів ще з трьома співкамерниками, але він останні два-три місяці сидів у камері № 12 виключно з Леонідом Бородіним. До речі, вірменин, який у фільмі запам’ятовує вірші Василя, насправді сидів на суворому режимі, тобто був від поета на відстані півтора кілометра, й повісився в середині літа 1985 року, — поділився споминами Василь Овсієнко.
— У нас кіно художнє, яке опирається на реальні факти, які ми з’ясували у людей, що живі досі й особисто знали Василя Стуса. Звісно, є певні художні елементи, недостовірні факти. Але нам вдалося дізнатися, що в останній місяць у табір приїжджав хтось із високопоставленого керівництва київського КДБ і Стуса перевели в одиночну камеру — мало хто знає, що там відбувалося.
Віра у нас — це метафоричний образ радянської системи, яка трансформується, змінюється. Можливо, вона не б’є уже поета, як її попередники. Знаєте, вона нагадує нам нинішній час: тепер убивають не фізично, зараз триває битва за розуми, маніпуляції, намагання обдурити, переконати, змусити робити те, що потрібно їм. Наша Віра — це представник нової зміни, який відрізняється від кадебешників 1963 року, і можливо, існує й сьогодні та стежить за всіма нами, — зауважив режисер кінокартини Роман Бровко.
Фільм «Заборонений» варто переглянути молоді, яка знає про дисидентський рух і письменника Василя Стуса з підручників історії та літератури, а також людям старшого покоління, які ностальгують за СРСР. Може, тоді вони пригадають, що крім лікарської ковбаси за 2,30, мандаринів, які продавали під Новий рік, була ще й тотальна цензура — та, що нищила всіх, хто не забував, якої нації ми люди. Адже країна — це як мати, яку ти любиш завжди.
Іванна КУРОВЕЦЬ
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+