Зайшовши якось у Черкасах до однієї з кав’ярень, щоб посидіти з друзями за чашкою кави, був здивований. Приємний інтер’єр, запашна кава, смачне печиво, усмішки офіціанток — усе сприяло неквапній діловій розмові, гарному настрою. Звідси не хотілося йти, хоч просиділи вже кілька годин. Один зі співзасновників підприємства — метка дівчина з карими очима Настя Рубежанська, переселенка зі сходу України, яка знайшла свій другий дім і другий фах у Черкасах. Чому другий фах? Дівчина усміхнулася й відповіла: «Якщо хочете, розповім».
За освітою Настя — вчителька китайської мови й літератури. До курсу 3—4-го бачила себе перекладачем чи, можливо, вчителькою в школі. Обравши для вивчення китайську як одну з провідних мов світу, дівчина жодного разу не пошкодувала. Хоч предмет дуже важкий для вивчення, на відміну від української чи російської й навіть англійської, де існують правила, які за бажання неважко засвоїти.
Одногрупники обрали Піднебесну
Тисячі ієрогліфів, чотири тони, десяток регістрів і численні діалекти, якими така багата ця країна, — все це їй подобалося. Та й любила дівчина працювати, запам’ятовуючи ці чудернацькі ієрогліфи. Вправлялася у вимові щодня, адже одне й те саме слово китайці вимовляють з різною інтонацією, вкладаючи в нього різні значення.
І ось роки навчання позаду. Більшість одногрупників, з якими навчалася в університеті, тепер живуть і працюють у Китаї. Дехто з них викладає англійську, російську. В Україні залишилось, можливо, двоє-троє з 36. А ще Настя, мабуть, єдина з них, хто не пішов працювати за фахом. Адже з’ясувала для себе, що її цікавить кулінарія.
Ще в останній рік проживання в Алчевську вона спробувала себе в ролі працівниці ресторану. Це був заклад із гарною репутацією і професійними кухарями. Спочатку дивилася на всі кухонні маніпуляції людей у білих ковпаках, як першокурсниця на китайську мову. Те, що робили кухарі з продуктами, було малозрозумілим і таємничим. Багато що в приготуванні їжі здавалось отим химерним ієрогліфом, який так важко розкривається. Чому, приміром, для тієї чи іншої страви обирають один продукт, а не інший? Чому його слід обробляти так, а не інакше?
Поступово почала заглиблюватися в нюанси професійного приготування їжі, читати, дивитися, тренуватися вдома. Якщо вивчила китайську, невже ж із кулінарією не впорається? Завзяття їй не позичати. А якщо вже щось задумає — обов’язково доб’ється.
Війна, яка гарматними обстрілами ввірвалася в їхнє життя, прискорила його, змусила швидко орієнтуватися, точніше, обирати те, до чого лежить душа. Саме в новій професії вона знайшла себе, адже це так прекрасно, коли людина задоволена стравою чи напоєм, у які вклали вміння фахівці.
Є простір для руху вперед
З початком воєнних дій на сході України дівчина разом з рідними покинула рідний Алчевськ і переїхала до Черкас. Тут живуть родичі, які допомогли житлом, слушними порадами. Треба було трохи оговтатися, подумати, як жити далі, чим заробляти на життя. Через деякий час почала шукати роботи. Спочатку досить невдало: тих, хто приїхав з Донецької області, не скрізь приймали з відкритим серцем. Обійшла чимало закладів харчування, в яких могла б працювати. Однак скрізь наштовхувалася на відмову. Вже мало не втративши надію, якось потрапила до кав’ярні «Чашка». Було величезним дивом, коли у відповідь на її пропозицію сказали: «Приходьте завтра вранці».
Ось так і стала працівником черкаського громадського харчування.
Однак згодом невеличка кав’ярня в Черкасах, куди влаштувалася працювати, чомусь перестала задовольняти. Ніби вона переросла її. Відчула, що й колегам хочеться більшого. Поговорила з одним. Роман сказав, що давно міркує над тим, щоб заснувати власний заклад. Можуть же інші підприємці створювати популярні заклади.
— Можна почати з невеличкого куточка, де буде класна кава, — додала Настя.
У Романа чимало друзів-айтішників. Розповіли їм про свою ідею. Їх це зацікавило. До того ж побачили, як світяться очі від нового захоплення у Насті й Романа. І просто дали їм грошей на нове підприємство. Спочатку планували влаштувати кав’ярню без їжі, як це роблять багато де. Однак виявилося, публіка в Черкасах трохи інша. Тут усі хочуть посидіти, випити кави, з’їсти чогось солоденького. Тому за тиждень до відкриття встановили кондитерський цех і підібрали прийнятний формат печива.
Приїхавши до Черкас, Настя Рубежанська не розгубилася перед труднощами й невдачами, пішла працювати туди, де їй подобається. Знайшла себе в ресторанному бізнесі. Відчуває, що тут вона на своєму місці, тут є простір для руху вперед, розвитку. А як же з китайською? Переконана, що знання, здобуті в університеті, їй ще знадобляться.
Ми в Google+