Про те, що родючість ґрунтів може змінюватися, знали вже наші предки й відтворювали їх. У 1880 роках правління Полтавського товариства сільського господарства, членами якого були представники влади й великі землевласники, ініціювало створення експедиції на чолі з ґрунтознавцем Василем Докучаєвим, яка кілька років вивчала стан місцевих ґрунтів. Звіти про діяльність експедиції з рекомендаціями оздоровлення зберігаються у фондах обласного краєзнавчого музею.

А як про ґрунти на Полтавщині дбають нині? І в якому вони стані? Про це й перспективи органічного виробництва в області «УК» розповідають кандидати сільгоспнаук професори кафедри землеробства і агрохімії імені В.І. Сазанова Полтавської державної аграрної академії, якій 27 листопада виповнюється 90 років, Микола ОПАРА й Сергій ПОСПЄЛОВ.

Чому збіднів «степ Струкова»

— Панове, яких висновків дійшли учасники докучаєвської експедиції?

М.О.: Таких, що давали полтавцям підстави пишатися: полтавські ґрунти — одні з найродючіших у світі. Наприклад, у чорноземах Карлівщини вміст гумусу становив 8—10%, а в так званому степу Струкова, який у війну розорали, — навіть 12%. Нині там гумусу не більш як 6%. Причиною такого збіднення став техногенний тиск. Сотні тисяч гектарів на Полтавщині орендують агрохолдинги, які не дбають про родючість і сіють переважно монокультури. Підвищується кислотність ґрунтів, вони потерпають від вітрової й водної ерозій. Особливо схилові землі, яких в області 340 тисяч гектарів.

Своєрідним порятунком у нашій ситуації може стати науково обґрунтована сівозміна. Доведено, що в умовах правильної сівозміни на 20—25% підвищується врожайність сільгоспкультур, їх менше пошкоджують шкідники й хвороби.

У сівозміні обов’язково мають бути багаторічні бобові трави. Для нашої зони — люцерна й еспарцет, у яких розгалужене коріння, що на ньому живуть бульбочкові бактерії, спроможні засвоювати з атмосфери вільний азот. Завдяки цьому ґрунт додатково отримує сотні кілограмів дармового азоту. Коли коренева система багаторічних трав відмирає, по цих порожнинах-капілярах глибоко у ґрунт просочується дощова вода. Тобто коренева система, наче своєрідний плуг, спушує землю. Необхідно вносити й органічні добрива.

— Де ж їх узяти?

М.О.: На Полтавщині вони мають бути, адже за основними показниками у тваринництві (кількістю поголів’я ВРХ, свиней) область у першій п’ятірці в Україні. У 1990-х роках на сільгосппідприємствах області вносили 9,5 тонни гною на гектар, а нині і статистики немає. За неофіційною інформацією, тепер вносимо 0,9—1,2 тонни.

Але наведу й інший приклад. У ПП «Агроекологія» Шишацького району майже 8 тисяч гектарів землі, 6 тисяч поголів’я худоби. Там щорічно вносять на гектар 72, а на окремих полях — і до 100 тонн гною. Нещодавно підприємство придбало австрійську машину-аератор , яка переробляє гній на біогумус. Тож його вносять 20 тонн на гектар. У цьому господарстві практикують й інший спосіб підвищення родючості — заорюють різні культури у стадії бутонізації, пожнивні рештки. Тому в тамтешніх ґрунтах аж кишать дощові черв’яки, комахи, інша біота.

Сергій Поспєлов (праворуч) і Микола Опара констатують: родючість полтавських ґрунтів катастрофічно знижується. Фото автора

Правильні закони треба виконувати

С.П.: Якщо порівняти стан родючості полтавських ґрунтів у 1883—1888 роках, коли в нас працювала докучаєвська експедиція, з нинішнім, то перевага буде не на боці останнього. І навіть ті, які природно мають надзвичайно високий потенціал, уже не витримують панівної нині інтенсивності виробництва у сільському господарстві. Та якщо цю проблему не розв’язати на державному рівні, це може призвести до катастрофічних наслідків, а самі ми цю позицію не змінимо.

— Яких саме кроків чекаєте від держави?

С.П.: Потрібно не тільки ухвалювати правильні закони, а й запровадити дієвий контроль і відповідальність за погіршення стану родючості ґрунтів. Нині на більшості сільгосппідприємств їх експлуатують безконтрольно.

М.О.: Засновник «Агроекології» Герой України Семен Антонець життя віддав, щоб створити цей оазис серед розбурханого моря. І ось із цього оазису, де оздоровлена земля, де 40 років не вносили синтетичних мінеральних добрив, гербіцидів, пестицидів, виходить хтось із паєм і на шматку поля вирощує кукурудзу, сою, ллє туди гербіциди. Невже не можна законодавчо врегулювати, щоб такого не відбувалося?

С.П.: Гаразд, отримала ця людина за законом свій пай — нехай господарює. Але її треба попередити: ви, шановний, отримали в користування екологічно чисту землю найвищої якості й зобов’язані повернути її в такому самому стані.

М.О.: Нещодавно ухвалили Закон «Про органічне землеробство». Усі знаємо, що таке виробництво не передбачає застосування навіть мінеральних добрив. А в цьому законі є лазівка: він допускає внесення у незначній кількості азотних добрив. Виробники, які керуються цим документом, будь-якими шляхами добиваються сертифікації й продають свою продукцію як екологічно безпечну. А в ній таки є отрута.

Родючість забезпечить корова

С.П.: Історія й науковці довели: якщо не застосовувати органічних добрив або багаторічних трав чи сидеральних культур, жодного відтворення родючості ґрунтів не буде. Свого часу в нас були сівозміни, в яких до 60% займали багаторічні трави або зернові культури, що давали багато пожнивних решток, з яких під дією біоти й інших природних чинників утворювався гумус. Нині під час сівби кладуть у землю насінину, вже оброблену фунгіцидом. Для ґрунтів це як антибіотики, що знищують усю мікрофлору. І потім дивуються, що солому заорали, а вона 2—3 роки пролежала в землі й не розклалася. Її нікому розкладати!

М.О.: Якщо у ґрунті немає дощового черв’яка, це мертвий субстрат. Дощові черв’яки — індикатор здоров’я. Нещодавно в область приїжджала делегація з Німеччини. Прискіпливі делегати з лопаточками їздили по полях. Німець, побачивши на кінчику лопаточки черв’яка, впав на коліна — побачив живий ґрунт. А ми…

В одній газеті читаю, що гній — шкідлива речовина, бо виділяє аміак, забруднює довкілля. Це нонсенс! Зобов’язали господарства складувати гній на асфальтованих майданчиках. То що, «Агроекології» треба на всіх полях майданчики будувати? Це скільки треба заплатити? А не збудуєш — штрафуватимуть.

Так, гній виділяє аміак. Але це не рідкий аміак, який вносять на поля, в ньому концентрація азоту 82,3% і він палить усе. Ото справді страшна отрута. А ми зробили корову винуватою.

С.П.: Є різні технології вирощування рослин. Можна й на мінеральній ваті, й на розчині. Але без поживних речовин, без води чи може рослина вижити? Ні, не може. А коли росте у ґрунті, отримує все необхідне в тій кількості й у той момент, коли це їй треба.

Здорова земля — здорова нація

— Прості істини необхідно наполегливо доносити аграріям і депутатам, аби знали, що, лобіюючи інтенсивне сільгоспвиробництво, підписують вирок ґрунтам.

М.О.: Таку просвітницьку роботу в області проводить громадська спілка «Полтавське товариство сільського господарства», де я заступник голови правління. У статуті написано, що його головна мета, основні завдання такі: збереження довкілля, примноження родючості ґрунтів, виробництво на основі органічного землеробства, без застосування синтетичних, мінеральних добрив, засобів захисту рослин від шкідників, бур’янів і хвороб, вирощування екологічної й безпечної продукції. На основі цього — збереження здоров’я нації.

— За три роки, відколи функціонує ваша спілка, вона вже чогось досягла?

М.О.: На Полтавщині вже налічується 25 виробників органічної продукції, які мають сертифікати й займаються рослинництвом, овочівництвом, тваринництвом, бджільництвом. Найвідоміші — агрофірма Мічуріна й ТОВ «Агро Сула» в Глобинському районі, ФГ «Демидівка» у Кременчуцькому. Фермери майже всі виробляють органічну продукцію. Наприклад, ФГ «Сади Полтавщини» у Диканському районі вирощує органічну малину. Навіть деякі наші студенти, зокрема із Семенівки й Полтави, успішно вирощують органічну продукцію в теплицях.

Діяльністю нашого товариства зацікавилися й за кордоном. З нами взялися налагоджувати зв’язки представники Канади.

Принагідно скажу таке. Говоримо про продаж землі. Дехто дорікає: тільки Уганда, Малі й Україна не продають землі. Але ж це не відповідає дійсності. США, Канада, Ізраїль і міліметра не продали. У них уся земля державна. У нас у Конституції написано, що земля і її надра — народне надбання. А ми віддали її на поталу агрохолдингам, які не те що про здоров’я ґрунтів, а про наше з вами здоров’я не дбають. Ось чому з мапи України зникають села — колиска нації. А селянина пускають із торбою по світу на його ж багатій землі.

Олександр ДАНИЛЕЦЬ, 
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК» 

Микола ОПАРА.Народився 1940 року на Черкащині. Закінчив Полтавський сільськогосподарський інститут, за фахом учений-агроном. Працював у колгоспі, був директором Полтавської державної сільськогосподарської дослідної станції імені М. Вавилова, проректором з науково-педагогічної та наукової роботи Полтавської державної аграрної академії.

Кандидат сільськогосподарських наук, професор кафедри землеробства і агрохімії імені В.І. Сазанова ПДАА.

Заслужений працівник сільського господарства України, відмінник аграрної освіти. Один з небагатьох, кого удостоєно медалі імені Терентія Мальцева.

Сергій ПОСПЄЛОВ. Народився 1961 року в Полтаві. Закінчив Полтавський сільськогосподарський інститут. Лауреат премії імені Левка Симиренка НАНУ. Автор понад 350 наукових праць і патентів.